2.6. Модель ламаної кривої попиту

Дана модель вперше була запропонована П.Суїзі (Sweezy P.) в 1939 р.

Модель ламаної кривої попиту (Суїзі, Холл, Хітч, 1939) – модель олігополістичного ринку, при якій кожне підприємство зустрічається із кривою попиту, яка є ламаною на рівні ринкової ціни. При вищих цінах від ринкової попит є еластичним, при нижчих – нееластичним. Дана модель не пояснює суті олігополістичного ціноутворення, проте добре ілюструє жорсткість цін при олігополії.

За цією моделлю кожна фірма зустрічається з кривою попиту, яка зламана в точці рівноваги (рис.11.6).

Причина такої специфічної форми кривої попиту фірми-олігополіста полягає в різній реакції конкурентів в залежності від вектора її цінової політики. Якщо фірма вирішить підняти ціну, то найімовірніше конкуренти проігнорують таке рішення. Внаслідок цього олігополіст втратить значну частину своїх покупців. Тому попит на відрізку цін вище Р₀ є більш еластичним. Зниження ціни конкуренти зустрінуть аналогічними діями, щоб не втратити своїх споживачів. Ось чому попит на відрізку цін нижче Р₀ менш еластичний.

Рис.11.6. Модель ламаної кривої попиту

Водночас крива граничної виручки буде мати незвичний вигляд – вона складатиметься із двох відрізків і матиме розрив по вертикалі на рівні рівноважного обсягу випуску. Ця особливість кривої граничної виручки пояснює негнучкість (жорсткість) цін, яка є характерною для олігополістичних ринків. Навіть, коли витрати чи попит змінюються , фірми-олігополісти неохоче змінюють свою ціну, оскільки її зниження може спровокувати цінову війну, а її підвищення при ігноруванні його зі сторони конкурентів – суттєву втрату частки ринку і прибутків.

На рис.11.6 межі інтервалу змін граничних витрат, при якому ціна залишатиметься незмінною ілюструються кривими МС₁ і МС₂.

Ця модель досить ілюстративна стосовно жорсткості цін при олігополії, проте неінформативна щодо суті олігополістичного ціноутворення.

3.Теорія ігор

Економічні суб’єкти взаємодіють на олігополістичному ринку стратегічними способами, багато із яких описуються вищезгаданими моделями. Проте останнім часом усе більшого значення при дослідженні олігополістичних ринків набуває теорія ігор, яка займається загальним аналізом стратегічної взаємодії їх учасників.

Теорія ігор – наука, яка досліджує математичними методами поведінку учасників в умовах невизначеності. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації з наперед встановленими правилами.

Основні поняття теорії ігор:

1. Гра – сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають, що може робити гравець і які наслідки можуть наступити в результаті кожної його дії.

2. Хід – момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.

3. Партія гри – певна визначена сукупність ходів і виборів.

4. Стратегія – набір правил, що формуються до гри і визначають вибір варіанту гравцем в залежності від можливих дій суперників.

5. Гравець (учасник гри) – особа (група осіб, фірма, країна), що приймає (приймають) рішення;

6. Функція платежів (платіжна функція) – цільова функція гравця, яка встановлює зв’язок між варіантами дій та виграшем гравця, який вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком для фірми).

7. Матриця виграшів – таблиця, яка показує виграш (програш) кожного із учасників при будь-якій з можливих пар їхніх стратегій.

Ігри класифікуються за багатьма ознаками:

• За числом гравців (з двома, трьома і більшою кількістю учасників).

• За кількістю стратегій (статична, динамічні скінченні та нескінченні ігри).

• За властивостями платіжної функції:

- гра з нульовою сумою – гра, в якій виграш одного учасника дорівнює програшу іншого.

- гра з ненульовою сумою – гра, в якій кожен із учасників може виграти від рішення одного із них.

• За характером попередньої домовленості між учасниками:

- кооперативна гра – гра, в якій гравці змовляються між собою.

• некооперативна гра – гра, в якій кожний гравець грає за себе проти всіх.

Класичним прикладом некооперативної гри з ненульовою сумою є так звана “дилема ув’язнених”.

Цією моделлю аналізується ситуація, коли впіймали двох співучасників злочину i помістили в дві piзнi камери, що унеможливило ix спілкування. У слідчих немає можливості довести, що вони скоїли злочин. Кожен iз ув'язнених може зізнатися в злочині i отримати від правоохоронних органів індульгенцію про звільнення, в той час як його напарник отримає максимальний строк ув'язнення - 6 місяців. Якщо ж признаються обидва - вони отримають по 3 місяці ув'язнення. Проте icнyє ще один варіант поведінки учасників гри — обом підозрюваним не признаватися. При реалізації такої стратегії їx протримають в тюрмі максимум 1 мicяць для вияснення певних формальностей i відпустять. Уci можливі стратегії даної гри зручно iлюструє матриця (табл. 11.1).

Таблиця 11.1