2.4. Модель домінуючої фірми за ціною

Цю модель називають інакше ціноутворенням за лідером. Згідно неї домінуюча за обсягом випуску фірма, яка має нижчі від інших середні витрати, встановлює ринкову ціну, що максимізує її прибуток. Решта фірм-аутсайдерів сприймають цю ціну як задану і вважаються ціноотримувачами. Для них головним стратегічним завданням залишається вибрати обсяг випуску продукції, який максимізує їх прибуток.

Розглянемо графічну ілюстрацію даної моделі на рис. 11.4.

Рис. 11.4. Модель цінового лідерства

На лівій частині рисунку зображено крива пропозиції фірм-аутсайдерів і крива ринкового попиту. Якби на ринку були присутні лише малі фірми, вони б поставили і продали споживачам Q₀ продукції за ціною Р₀. На правій частині рисунку показано криві попиту, граничної виручки, граничних витрат фірми-лідера. Перші дві криві починаються з рівня ціни Р₀, за якою фірма-лідер нічого не продасть. За рахунок переваг у витратах, вона зможе виробити і продати стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту з врахуванням пропозиції малих фірм. Тобто за кожною ціною, яка є нижчою Р₀, обсяг пропозиції домінуючої фірми дорівнює різниці між ринковим попитом і обсягом пропозиції фірм-аутсайдерів за такої ціни.

Фірма-лідер у стані рівноваги згідно умови MR = MC буде продавати обсяг Q_E за ціною Р_Е. Ціна Р_Е буде сприйнята малими фірмами як задана і вони запропонують на ринку обсяг Q_A . Всього на ринку буде продано Q_B одиниць продукції, причому з них частка лідера становитиме Q_B – Q_A.

Ціноутворення за сценарієм цінового лідерства часто застосовується олігополістами для координації своїх дій у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної угоди. За мовчазної згоди інших учасників ринку, одній фірмі (найбільшій або найефективнішій) відводиться роль лідера. При зміні ним ціни решта фірм повторюють його кроки. При такій ціновій політиці:

• зміну ціни ініціюють нечасто;

• інколи про наступну зміну ціни попередньо повідомляють в засобах масової інформації (наприклад, банки про зміну процентних ставок);

• можливе встановлення низької ціни з метою запобігання входження в галузь нових конкурентів.

Необхідно зазначати, що роль цінового лідера можуть почергово виконувати різні фірми галузі, в тому числі і не обов’язково найбільші.

На жаль застосувати важелі антимонопольного законодавства в такому випадку важко, оскільки відсутні ознаки таємної змови між продавцями.

Логічним запитанням даної теми є наступне: чи будуть мати фірми - олігополісти в довгостроковому періоді прибуток. Відповідь можна легко сформулювати, пам’ятаючи одну із характерних рис олігополістичного ринку – наявність вхідних бар’єрів. Саме їх присутність забезпечує отримання у довгому періоді олігополістами позитивного економічного прибутку.

2.5. Картель

Оскільки олігополія є ринком з невеликою кількістю учасників, у них завжди існуватиме бажання сісти за стіл переговорів і укласти угоду (явну чи неявну) про спільну стратегію дій з метою збільшення власних прибутків. Однією із таких форм угоди є картель.

Картель – група фірм певної галузі, які змовилися щодо кооперативної діяльності з метою встановлення таких цін і обсягів випуску, за яких максимізується прибуток як цілої галузі, так і окремих її учасників.

При організації картелю її учасники:

• узгоджують спільну ціну і галузевий обсяг випуску;

• встановлюють квоти кожного учасника;

• розробляють механізми запровадження угоди і контролю її дотримання, корегування індивідуальних обсягів в разі необхідності.

Функціонування картельного об’єднання графічно показано на рис. 11.5.

Рис.11.5. Модель картелі

На лівій частині рисунку показано механізм визначення ціни і обсягу випуску картелі. Якби галузь була організована як конкурентна, на ринку встановилася б ціна Р₀ і обсяг Q₀, які відповідають точці конкурентної рівноваги Е₀, що знаходиться на перетині кривих ринкового попиту і ринкової пропозиції. Об’єднавшись у картель, усі її учасники виходять на ринок консолідовано у вигляді єдиного монопольного об’єднання і тому для визначення основних параметрів своєї поведінки використовують механізм монопольного ціноутворення. Тому стан рівноваги для картелі є еквівалентний стану рівноваги монополії. Йому відповідає точка Курно Е_карт з ціною Р_карт та обсягом Q_карт. Саме цих параметрів повинні дотримуватися усі учасники картелю. Вони беруть на себе зобов’язання продавати свою продукцію за ціною Р_карт та разом забезпечити загальний випуск Q_карт. Тобто загальний випуск картелі розподіляється на окремі частки (квоти). На правій частині рис.11.5 зображено модель поведінки одного із учасників картельної угоди. У випадку функціонування галузі як досконалої конкуренції, даний учасник зміг би продати q₀ продукції, отримавши при цьому нульовий економічний прибуток. Участь у картелі змушує його зменшити випуск до величини своєї квоти q_к. Правда при цьому він отримуватиме прибуток, що відповідає площі заштрихованого прямокутника.

У учасника картелі завжди є спокуса порушити угоду. Як бачимо з правої частини рис.11.5, збільшивши обсяг випуску до q₁, фірма могла б отримати значно більший прибуток. Проте, зростання обсягу випуску картелем (особливо, коли всі її учасники порушать домовленість) до Q₁, приведе до зниження ціни, навіть до рівня, меншого , ніж Р₀ і втрати прибутку усіма учасниками змови.

Існування стимулів до порушення кооперативних угод є однією із причин складності створення і недовготривалого існування картелів. Іншими причинами може бути велика кількість фірм в галузі (не усіх їх можливо залучити до угоди); відмінності у витратах фірм і попиті на їх продукцію (особливо, якщо продукт диференційований); загроза входження в галузь нових конкурентів; антитрестівське законодавство.

В деяких країнах діє жорстке законодавство щодо таємних змов (США), в інших воно більш ліберальніше. Проте нічого не забороняє країнам, або компаніям, які їм належать, створювати картелі. Прикладом успішного картелю є ОПЕК.

ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти) – (The Organization of the Petroleum Exporting Countries) міжнародна угода країн – виробників нафти, яким на протязі багатьох років вдається утримувати ціни на нафту на рівні, значно вищому від конкурентного. До країн ОПЕК відносяться Саудівська Аравія, Іран, Венесуела, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Лівія, Нігерія, Індонезія, Алжир, Катар, Еквадор (до 1992 р.), Габон (до 1994 р.)

Довідка: Країни ОРЕС володіють 2/3 світових запасів нафти, забезпечують 50 % світового експорту нафти. Бушель – 159 літрів, 42 американських галони, перша свердловина – в 1859 році в штаті Пенсільванія, Едвін Дрейк.

Існує багато прикладів менш успішних картелів (СІПЕК – міжнародна організація експортерів міді, картелі олова, кави, чаю, какао).