11. Поняття міфу у масовій комунікації.

Міф - оповідь про важливі події з історії соціальної групи (стосунки із природою, оволодіння територіями, інституції, герої, вороги, лідери тощо), яка лежить у підґрунті колективного самоусві­домлення, "міфи про лідерів", "міфи про закордон". Медіаміфокритика суттєво зредукувала образ міфу до синоніма "усталених помилкових поглядів". Коли говорять про "сучасні міфи", мають на увазі, як правило, не власне жанр, художню форму, а насамперед спосіб мислення, структури світорозуміння, інтерпретації. "Володарем кілець", і фільми на кшталт "Секретних матеріалів" Людина двадцять першого сторіччя використовує міфологічні форми із тієї ж причини, що і міфотворці давно минулих віків - через потребу пошуку "поетичного" і "авторитетного" першо-початку, психологічної легітимації особи у тому середовищі, в якому їй випадає себе реалізовувати. Через те, що міф має стосунок до "утвердження правди", він є маніпулятивним знаряддям, і оскільки правда - об'єктивно чи з певного погляду - виявляється "неправдою", то і міф тією ж мірою заслуговує на визначення "неправдива історія" Семіотичними домінантами самоототожнення іншої супердержави - Росії - виступають міфологеми "величі" - "великого простору", "великих перемог", "великої душі", періоді української державності, то тут український міф виступив як антагоніст російської імперської свідомості і традиції. Об'єднавчим міфологемам "спільноїколиски", "старшого брата", "спільноїрадянської історії", "євразійської ідеї" протистоїть концептуальний комплекс "своєї правди": "самобутності", "суверенності інтересів", "автохтонності", "демократичності", "євро­пейської орієнтації". В. Януковича як людини із кримінальним минулим ("пахан ", "як лее допускати бандита до влади? "). Міф 1: "НАТО - агресор і світовий поліцейський"; псввдоміфи - заперечені соціальною практикою фальшиві візії, наприклад, утопічні образи "золотого віку" ("нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі") чи прогнози, що були

12. Символ. Символ та ідентифікація. Види символів у масовій комунікації

Символ — "знак, що передає абстрактні поняття у конкретній формі". Символи зберігають тісний зв'язок із метафорами, але відрізняються від них мірою іконічної виразності: "візуальний" план значення у символу проступає чіткіше, аніж у метафори. Символ ближчий до універсальних значень - значень ідеї, а метафора конкретизує ситуативний зміст. Метафора поглиблює розуміння реальності, символ веде за її межі [Ніна Арутюнова]. Символ - це абстрактна реальність, втілена в конкретний знак, здатний передавати найскладніші логічні поняття, містичні явища і стани.

Символ - художній, образний знак. Денотат символу встановлюють через посередництво образного аналога, іміджевої картини. Безперечно, символ наголошує на формі. Вона, як правило, доступна і проста - для полегшення доступу до складнощів і глибин "суті". Із усіх вербальних означників символ найближче стоїть до іконічного знака, а у випадку візуальних символів і є, власне, іконою. Залежно від характеру засобів означування - логіко-семантичних чи графічно-художніх - розрізняють вербальні та візуальні символи. Більшість символів можуть бути репрезентованими і вербально, і візуально. Знаки "троянда" чи "прапор" передаватимуть закріплений за ними смисл - кохання чи нац. гордості - і у словесному, і у графічному виразі. Паралельне існування семантичного і графічного "малюнка" ідеї виконує функції дублювання інф-ції і пристосування до діапазону індивідуал. когнітивних варіацій. Завдяки різноманітному знаковому "меню" не залишаються без поживи "вербальний" та "візуальний" інтелект: різні типи символічної комунікації працюють із різними когнітивними популяціями сприймачів, а при впливі на окрему особу дублювання інф-ції в іконічному знакові і вербальному символі забезпечує синергічний, а отже, потужніший вплив.

Для поширених, часто використовуваних знаків можна встановити різноманітні рівні іконічної правдоподібності - від фотозображень і детальних, повних художніх зображень - до малюнків-схем - і до умовних графічних позначень.

Використовувана у сучасній масовій культурі символіка поділяється на декілька предметно-тематичних груп: політична символіка; споживча символіка; професійна символіка; культурна символіка (спортивна, релігійна, мистецька).

Політична символіка у працях на теми політ. свідомості та культури показана як репрезентативна с-ма, у якій виокремлюють ієрархічні рівні різних порядків: загальнонац. символи - означники державності (герб, прапор. Конституція); символіка окремих політ. груп (слон - знак республіканців США, осел — традиційне зображення демократ. партії цієї країни); символічні значення і атрибути найвпливовіших політ.фігур.

Символи професійної сфери слугують традиційними добре впізнаваними орієнтирами і для самих працівників "цеху", і для споживачів його продукції. Елемент сценарію має здатність переживати зумовлену зміною технологій і традицій модернізацію виробничого процесу — і у цьому, власне, важлива грань його символічної сутності. На поч.21ст. не втратив свого ідентифікаційного значення символ пера як знак професійної належності журналістів, а зображення лелеки із пакунком у дзьобі адекватно прочитується і на візитівці лікаря відповідної спеціалізації, і як ілюстрація до матеріалу про новітні досягнення репродуктивних технологій. Ключові терміни професійної сфери також циркулюють у ролі символічних означників: індекс Доу Джонса — символ ринку цінних паперів, місткість оперативної пам 'яті - елемент символічної мови програмістів.

У культурній символіці багато важать сценарії просторової чи інституціональної співпричетності, які через окремий елемент дозволяють сприймати культуру як цілість. Зокрема, елементарні складники традиційних топонімічних фреймів легко розвивають символічну активність і здатність означувати категорії: Кремль - Москва - Росія; Ейфелева вежа - Париж - Франція; Біг Бен - Лондон -Великобританія; статуя Свободи - Нью-Йорк - США.