10. Проблема правди і брехні у семіології. Псевдоподія, симулякр, віртуальний об'єкт.

Побутові форми семіотичної діяльності, як силіконові груди, косметика, перука, пластика обличчя чи тіла, високі підбори можна потрактувати напівусерйоз чи цілком серйозно як приховування природного знака, заміну його штучним - а отже, як одну із форм брехні. З етичних чи прагматичних міркувань суспільство виправдовує такі види обману, як заспокоєння хворих (приховування діагнозу), неправда при всиновленні, патерналістські брехні (батьківські ухильні пояснення складних питань своїм нащадкам), брехні, які захищають секрети друзів чи клієнтів, охорона таємниць нацбезпеки.

У "брехні" є чимало синонімічних, зокрема, евфемістичних і публіцистич. форм ("дурити", "прикрашати", "фальшувати", "викривляти дійсність", "піарити"). Між правдою і брехнею - градаційна система форм невідповідності дійсності: "напівправда", "недомовки". Можна не казати правди, не кажучи водночас і брехні: у вербальному тексті для такого способу обману використовують селективні стратегії, у візуальних медіа - монтаж. "Правдивість речення полягає у згоді із реальністю".

Семіологія та комунікативна теорія загалом використовує чимало понять, які вказують на непропорційні, неадекватні стосунки між референтом, означником і означуваним Це, зокрема, терміни віртуальний об'єкт, симулякр, псевдоподія, медіаподія.

Поняття віртуального об'єкта (у семіологічних термінах: підсутпості чи несформованості референта) укр. та закордонні аналітики використовують для заакцентовування умовного характеру дія-сті політ. партій в Україні. При величезній формальній к-сті партій (на осінь 2005 року їх було101) реально існує зовсім мало справді масових орг-цій. Матеріалізувавшись у знакові, віртуальні утворення, т і м . намагалися здійснювати цілком реальний вплив. Обґрунтовуючи концепцію віртуального характеру укр. політики, Е. Вільсон звертав увагу на "глибочезні розриви між публічною правдоподібністю і приватним цинізмом" та відзначав такі найприкметніші аспекти укр. політ. сфери, як "прихована ідентичність ключових політ. фігур", засилля майстрів цинічного піару, маніпулятивної пропаганди і компромату.

Термін "псевдоподія" вперше був використ. - для аналізу "синтетичних" способів стимулювання уваги аудиторії - у Д. Бурстина "Імідж: путівник до псевдоподій в Америці"(60-ті рр.. 20ст.). До категорії псевдоподій Д. Бурстин відніс розраховані на публіку святкування ювілеїв, практику підготовки прес-релізів, заяв, проведення прес-конференцій, зустрічі політиків із представниками медіа та громадськістю для проголошення програмних тез та коментарів. Усі ці форми стали особливо актуальними з початком гострої конкуренції медіа та боротьби іміджів у др. пол. 20ст. Псевдоподія однозначно залежна від інтенсивності медійного обігу означників: "її успіх залежить від того, наскільки широко її висвітлюють". На думку Д. Бурстина, завдяки тотальному поширенню псевдоподій журналіст.практика "збирання новин" (newsgathering) перетворилася на "продукування новин" (news-making).

Парадоксально, але охарактеризоване автором становище "гри на публіку" політики сприймають не як критику, що мала би сприяти наповненню змістом політ. реальності, а як керівництво до дії, яке надихає конструювання нових "упаковок" і "оболонок".

Терміном "симулякр"(Ж.Бодріяр) із значенням розриву між реальностями, у яких живуть свідомість і речі. Симулякр - це створений свідомістю фетиш, "означник без реального означуваного", словесний образ, що створює правдоподібну картину подій і зв'язків реальності, хоч насправді є лише ілюзією дійсності, імітацією подій і явищ. Симулякри, "точні копії без оригіналу", активно заповнюють сучасний медіапростір, намагаючись показати життя інтенсивнішим, аніж воно є насправді, відсутність означуваного, як правило, не пов'язана із відсутністю референта. Навпаки, призначення симулякра якраз у тому, щоб падати референтові (автор, прем'єр-міністр, поп-зірка) тих ознак, яких тому насправді бракує, через систему "порожніх означників" створити видимість дія-сті, прогресу і чеснот. Наприклад, непропорційне до реальної значущості нарощування символічних вартостей супроводжувало розвиток конс'юмеристського проекту "Макдональдс", у результаті — його можна вважати символом чого завгодно - глобалізації, матеріальних можливостей (на пострадян. теренах) чи матеріальної поміркованості (в економічно розвинених країнах), - але аж ніяк не закладом, придатним для регулярного харчування.