7. Різновиди знаків за класифікацією ч. Пірса.

У прагматик. концепції Ч. Пірса знаковий принцип проголошено основним логічн. принципом будь-якого культурного самовираження. Людина об'єктивно, онтологічно узалежнена від знакових форм самовираження та спілкування зі світом. Знак лежить в основі будь-яких суб'єктно-об'єктних і міжсуб'єктних стосунків, тобто в основі комунікації.

Знак закріпив за собою статус універсального посередника між усією множиною реальних і потенційних значень і тими, хто ці значення хотів би осягнути:

Знак — це те, що у певному сенсі або відношенні замінює для когось інший об'єкт.

Основна логічна. х-ка знака - здатність бути тим, чим він не є:

Бути знаком — означає потребу репрезентувати (зображати) щось інше, аніж себе.

Чарльз Пірс вважав, що будь-який знак детермінований своїм об'єктом, і в основу класифікації знаків поклав міру і спосіб вияву у формі знака "характеру об'єкта".

Три види знаків - ікони, індекси і символи - передбачають різні способи абстрагування від зовнішньої форми предметів.

Іконічний знак - це зображення, що зберігає подібність до реального об'єкта. Візуальні зображення є найбільш очевидними прикладами іконічних знаків. Вони піддаються операціям зменшення, збільшення, спрощення, стилізації. Зокрема, фотографії, малюнки, скульптури, пам'ятники, карти (достатньо деталізовані) належать до іконічних знаків. Імітативна основа, на думку деяких авторів, виразно простежується не лише у візуальних, а й в аудіальних знаках, наприклад, у випадку звуконаслідування, яке може мати як прагматично-описові, гак і експресивно-романтичні функції (в ономатопоезії).

Індексальпий знак — х-ка об'єкта через вказівку на спосіб його прояву. Наприклад, дим може "означати" вогонь, біль-це симптом хвороби, сльози - вияв туги і страждання, мамина усмішка для дитини - знак комфорту, захищеності. Семіотичний зміст індексального знака полягає у його причетності до стратегій каузальної репрезентації - розкриття внутрішньої сутності через зображення результату, наслідку, деталі. Через індексальні знаки ведуть діалог тіло і душа, зовнішність і характер. Зокрема, тілесне, поведінкове стає "дзеркалом душі". Поширена й узвичаєна в українській мові метафора "це говорить..." ("її одяг, постава, жести говорять про... ", "її зачіска вказує на... ") несе важливе епістемологічне навантаження - передає суть динамічних зв'язків явищ - як правило, залежності між внутрішніми станами і їх зовнішнім виявом. Поняття індексу у загальномовних контекстах має технічний зміст - означає не "природні", а змодельовані симптоми, вказівники і позначення - наприклад, використання стрілок, букв, скорочень та інших умовних позначок для спрощення пошуку та кодування інф-ції.

Символ — "немотивований знак", репрезентація об'єкта на основі матеріальної форми, яка є довільного щодо зображуваного. Знак-символ не зберігає прямого предметного зв'язку із об'єктом чи концептом, які репрезентує, і тому слугує узагальненню, відкриває логічний простір для метафізики у пірсеанському сенсі - думок про думки, мислення про мислення. Символи - це найчисленніша група знаків: цифри, власні імена, назви предметів і понять. їх значення вважають результатом суспільної згоди, конвенції. Із усіх значень символу, використав. у сучасній теорії комунікації, логічно-прагматичне трактування Ч. Пірса найширше і найбагатше антропологічними імплікаціями - пояснює людську сутність і потенціал. Не лише кожен мовленнєвий акт, а й кожен вчинок має символічну функцію, тобто виражає певний зміст. Величезний обсяг знакової інф-ції, з якою має справу людина, висуває символічну маніфестацію на чільне місце у переліку людських здатностей, характеристик питомо "людського". Принципову різницю між різними видами знаків А. Бергер показує через відмінність у способі їх засвоєння: людина бачить іконічний знак, "визначає" індекс і "вчить", засвоює значення символів.

Індексальний знак більшою мірою ніж іконічний, а знак-символ більшою мірою ніж вони обидва підлягають полівалентним суб'єктивним тлумаченням завдяки властивості показувати не лише індивідуальні речі, а й властивості класу таких речей. Відбиток ноги, знайдений Робінзоном Крузо, слугував йому Індексом того, що на його острові є якась істота, а той самий відбиток ноги, висічений у гранітному монументі слави, будучи символом, збуджує в нас ідею людини взагалі.

Різні види знаків по-різному, за Пірсом, "стосуються живого характеру істини". Найближче до неї стоїть знак-ікона, який, утім, володіє також "найбільш явним характером будь-якої брехні та обману - їх Явністю". Це проникливе спостереження Ч. Пірса щодо парадоксальної природи іконічності пояснює потужну персуазивну силу телебачення: документальний ефект відеозображень маскує той факт, що створювані за допомогою іконічних знаків образи є наскрізь суб'єктивними конструкціями.