4. Семіотика як наука про текст і знак. Розділи семіотики. Семантика, синтактика, прагматика.

Семіотика – наука про знак, текст і механізми генерування значень - тривалий час розвивалася в універсалістському культурному ключі - у ролі основоположної філософії інтерпретативної діяльності. Вона парадигмально перепрограмувала низку дисциплін вужчої, а то й прикладної спрямованості - літературознавство, театрознавство, кінокритику, аналіз комунікативного дискурсу. Своєрідним поп-культурним відлунням семіологічної моди став перехід окремих понять семіотичного аналізу у поверхнево активний прошарок публіцистичних клішованих формул: зокрема, українські журналісти з готовністю підхопили ідеї "символічної мови" і "знаковості" ("знакова подія", "знакові опозиціонери" тощо).

Враховуючи різні аспекти функціонування семіотичного контексту: зв'язок знаків між собою, зв'язок концептів і матеріальних носіїв інформації, взаємодію знака і користувача – Ч. Морріс поділив дослідницькі повноваження семіотики між різними її розділами - синтактикою, семантикою і прагматикою:

Синтактика вивчає відношення між знаками, правила їх

поєднання;

Семантика (гр. - той, що позначає) зосереджена на відношеннях між означником (актуальною формою знака) і денотатом (поняттям про предмет);

прагматика - розділ семіотики, що у центр уваги ставить стосунки між знаком і користувачем (інтерпретатором).

Розмежування повноважень семантики, прагматики і синтактики на основі моделі знак-об'єкт-інтерпретатор дозволяє пройти повний цикл уявлень про основні компоненти механізму породження значень. Але утримування під єдиною теоретичною "парасолькою" різних напрямів науки про знак не завжди добре вдавалося семіотиці: семантика і прагматика не часто зв'язували себе обов'язками і свідомістю "субдисциплін" і протягом усього двадцятого сторіччя торували окремішні шляхи. Та при цьому метанаука семіотика все ж об'єднувала авторів семантичних і прагматичних концепцій єдиною програмою і перспективою.

5. Трактування тексту у семіотиці. Текст як синтагматична сутність.

Концепт тексту, як і концепт знака, у семіології використовують на означення спільної ідеальної сутності усіх соціокультурних практик. Визначивши мову через поняття знака, Ф. де Соссюр через посередництво цього поняття прирівняв її до інших сигніфікативних комплексів: систем технічних позначень, політичних формул, військових сигналів. Від Ф. де Соссюра іде традиція за аналогією до мови розглядати будь-які інші засоби запису й передавання інформації, зокрема ті, що пов'язані із виразовими можливостями жестів, міміки, музики, кольору. Отже, до знакових систем-"мов" семіологи відносять танець, пантоміму, хореографію, музичні твори, художні полотна. Так само, як і природній звуковій мові, мистецьким семіологічним практикам властива кодифікованість і контекстуальна чутливість значень.

Мову у семіології характеризують як парадигматичну сутність –впорядковану за певним принципом систему. Фонеми і їх позначення в алфавіті, лексичні елементи, зафіксовані у словнику етнічної мови, граматичні форми одного слова, граматичні правила – усе це приклади парадигматичних субсистем, які всі разом становлять макропарадигму мови.

Механізм мовлення реалізовується завдяки синтагматичному порядку – поєднанню елементів парадигми згідно із визначеним структурним принципом. Так із букв складаються слова, із слів - речення. Кожен текст, епізод мовлення - це синтагматична форма існування системи - парадигми.

Принцип зв'язку парадигми (сукупності елементів) і синтагми (способу організації елементів) залишається незмінним для знакових систем, що належать різним видам людського досвіду:

Парадигма Синтагма

алфавіт написане слово

лексика осмислена фраза

ноти акорд

дорожні знаки регулювання на перехресті

меню вибір страв на вечерю

гардероб комплект святкового одягу

Якщо сукупність знаків невербальної природи і правил їх поєднання є "мовою", то ситуативно зумовлену групу і комбінацію таких знаків цілком природно вважати текстом. Справді, текстом у семіології називають не лише осмислене поєднання речень, а й будь-які комплекси елементів, здатних передавати інформацію: фільми, телепрограми, моду, їжу, одяг, поведінку, ритуали тощо.

Текст – місце редукції безмежної полісемії знаків. Символи парадигматично відкриті для безкінечності значень, але синтагматично, або текстуально, вони відкриті лише для визначеного числа значень [У. Еко].