22. Види контекстів. Буттєвий і лінгвістичний контексти.

З огляду на парадигмальну важливість дистинкції "реаль­ність - відображення" дискурсний аналіз одночасно тримає у фо­кусі уваги два види "контекстів" - буттєвий (контекст реальності) і лінгвістичний (відображення досвіду буттєвих контекстів у струк­турах мови).

Буттєвий контекст дискурсу стосується ситуації, життє­вого середовища, фрагмента реальності, розуміння яких є необ­хідною умовою розуміння тексту. У структурі буттєвого контексту можна виокремити різні "горизонтальні" пласти соціокультурних ідентифікацій — соціальні характеристики "фрагмента реальнос­ті", культурні чинники, впливи офіційної ідеології та приватного досвіду. "Вертикальний" аналіз буттєвого контексту передбачає своєрідну хронологічну рекурсІю подій: розуміння події на тлі ситуації, а ситуації- на тлі періоду.

Контекст епохи та історичного періоду передбачає знання про тривалий, досить цілісний і завершений цикл розвитку подій у сусп. формуваннях із високими рівнями системної щіль­ності.

У контексті ситуації розкриваються деталі конкретного випадку, до якого причетне визначене коло осіб із конкретними інтересами. Сучасні медіа пропонують спеціалізовані жанри стис­лого відтворення ситуативних контекстів — лід, анонс, врізку.

Семантика словосполучення "Дід Мороз", розкрита на тлі сценарію дитячого свята, тяжіє до зна­чень "символ Нового року" і конотацій казки. Якщо цього ж пер­сонажа характеризувати у зв'язку із сценарієм "рекламна акція -Дід Мороз у супермаркеті", — негайно виявиться конотація "рин­кова", "комерційна", яка майже перекреслює традиційне "значен­ня" святкового героя дитячих свят. Дещо негативний конотатив­ний відбиток на сприйняття образу Діда Мороза для деяких груп реципієнтів накладає тривала історія монопольного, безальтернативного щодо релігійної традиції культивування цього образу в радян. період.

У прикладних, формалізованих варіантах аналізу буттєвого контексту прийнято поєднувати визначення конкретних кому­нікативних функцій тексту з аналізом характеристик реального сценарію:

• тил комунікат. акту (жарт, розмова, лекція, теледебати);

• тема дискурсу;

• мета події, сенс буттєвого досвіду;

• середовище і обставини — локативно-темпоральні (місце, час) і фізичні (особливості території, тип помешкання) х-ки ситуації;

• учасники подій і стосунки між ними;

• основоположна інф-ція, припущення та очікування, які лежать в основі комунікат. події.

Лінгвістичний контекст — це "мова, що оточує чи су­проводжує творця або сприймача дискурсу". Макролінгвістичний контекст - весь обсяг комунікативних тем, елементів активного і пасивного запасу, соціолінгвістичні характеристики середовища, лексико-граматична парадигма і сукупність зв'язків між лексичними значеннями і граматичними формами, які дають змогу адекватно розуміти дискурс певного типу. Мікролінгвістичний контекст - це конкретне текстове оточення кожної фра­зи, групи фраз чи окремого слова.

25. Зв’язність тексту. Смислова і формальна цілісність. Когерентність і когезія.

Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії – категорію членованості і категорію зв'язності. Кожен компонент тексту х-ктеризується відносною смисловою завершеністю.

Формальну зв'язність тексту називають когезією, зовнішньою злитістю; змістову зв'язність – когерентністю, внутрішньою злитістю, інтегративністю.

Є два типи зв’язності: змістова (когерентність) і формальна (когезія).

Зв’язність тексту – категорія лінгвістики тексту (мовлення). Вона визначається на двох чи кількох послідовних реченнях. Речення, що характеризуються ознаками зв’язності, реципієнт сприймає як єдність. Ознаки зв’язності тексту можуть бути різними (синтаксичними, фонетичними тощо), і реципієнт використ. їх не як опору для відновлення загальної структури тексту, а лише як сигнали, що визначають спосіб його поточного опрацювання.

Цілісність тексту характеризує його як смислову єдність і визначається на всьому тексті (або на окремих його фрагментах, що є відносно закінченими в змістовому відношенні). Сутність феномена цілісності полягає в ієрархічній орг-ції програм мовленнєвих висловлювань, які реципієнт використ. для сприймання певного тексту. Зовнішні(мовні і мовленнєві) ознаки цілісності стають для реципієнта сигналами, що дозволяють йому, не очікуючи повного сприймання тексту, прогнозувати його можливі межі, обсяг, змістову структуру і використовувати ці дані для полегшення адекватного сприймання.

Тим самим відбувається смислова інтеграція, в основі якої лежить співвідношення і відповідність задуму висловлювання та його форми. Це і є його цілісність. Важливою ознакою тексту є зв’язність, яка існує в двох видах – формальна (виражена в мові – здебільшого граматиці) і смислова (на основі загального змісту сусідніх фраз (комунікативних актів) і залежить від можливих реакцій комуніката, його намірів, знань).

Єдність задуму твору та інтегрованість компонентів дискурсу пояснюють на основі двох близьких, але не тотожних слів: "когезія" і "когерентність".

Когезія - це формально-граматична зв'язність дискурсу, узгоджено-нормативні типи відношень між словами і реченнями, які утворюють текст. До традиційних граматичних засобів інтегрування елементів тексту належать насамперед сполучники та прийменники. Стандарт лексико-граматичної зв'язності передбачає узгодження слів, зокрема іменних частин мови, за родами, числами, відмінками, а в системі дієслова — координацію форм згідно з категоріями способу, виду, часу, стану. У ширшому значенні поняття когезії вживають і стосовно логічних та структурних засобів об'єднання елементів тексту.

Когерентність - це зв'язок семантико-прагматичних компонентів висловлювання, їх відповідність єдиній смислогенеративній схемі, загальному планові трансляції значень. ПИТ,27

Цілісність, єдину тематичну організацію дискурсу забезпечують ізотопії - ланцюжки тематично близьких лексичних елементів, засоби "наскрізного" семантичного програмування. Такі ланцюжки тягнуться через кілька висловлювань, пов'язуючи одне речення з іншим. ПИТ. 28