22. Дискурс як риторично-функціональний тип мовлення. Залежність між функцією і структурою дискурсу. Види дискурсів.

Дискурс-(лат-міркування,фр-мова, мовлення) риторично-функціонал.тип мовлення; ситуативно, контекстуально, інтенційно зумовлений текст; текст занурений у життя; зв’язний текст у контексті багатьох соц-кул, псих., прагматичних, ментальних чинників. Дискурс -складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища, який:1)детермінується соціокультурними, політ., прагматично-ситуативними, психологіч. чинниками; 2) має «видиму» (лінгвістичну) структуру і «невидиму» (екстралінгвістичну) структуру (знання про світ, думки, настанови потрібні для розуміння тексту). Дискурс - будь-який текст зафіксований на письмі.

Прагматично-ситуативний аспект вказує на зв’язність, відповідність конкретній ситуації, в якій він виник. Ментальний передбачає вплив чинників на дискурс

• Наголошує важливість контексту.

• Репрезентує певну суб’єктивність чи ментальність, групу.

• Акцент на функціональності (пов’язаний з обслуговуванням певних сфер життя, включений у соціал. сценарій).

Залежність між функцією та структурою дискурсу: коли функції регулярно повторюються, ми створюємо відповідні поведінкові функції, які забезпечують виконання.

Підстави класифікації дискурсу:

1. за функцією: 1.Виробнича нарада, 2.Газетні новини, З.Церква, 4.Плітка

2. ситуація, включно з її хронологічним виміром: 1.Тоталітарний,2.Національно - визвольний, З.Перебудови

3. авторство: 1.Жіночий, 2.Молодіжний, З.Авторський

4. жанрово стильова:1. Поетичний, 2.Анекдот

5. інституційні характеристики дискурсу:1Президентський,2.Парламентський, З.Судовий

6. канал передачі (вид медіа): 1 Теле... ,2Кіно...З.Газета...,4.Радіо...

Типологія дискурсу:

1. комунікативно-зумовлені види дискурсу:

• прагматичний (науковий, юридичний, релігійний, масово-інформаційний)

• комунікативний (теле і радіо, газетний, театральний, кіно, рекламний, лайливий, неправдивий)

• конкретно-тематичний (дослідницький)

• оцінний (евалюативний - критика, мемуари, відгуки, розпорядження глави держави)

2. соціальна приналежність

3. тематичний.

Категоріальними підставами класифікації дискурсу може виступати:

• функція

• ситуація

• авторство

• жанрово-стильова специфіка

• матеріально-знакова форма

22. Контекст дискурсу. Елементи контексту. Інтертекст, співтекст, контекст, підтекст.

Контекст (із лат.— з'єднання, зв'язок) - це се­мантично-прагматичне оточення фрагмента дискурсу, обставини формування тексту. Навколо цієї категорії зосереджують основні ідеї дискурсного аналізу. А часто і його дефінітивні х-ки також: дискурс - "функціональне використання мови у соціальному контексті". Одне з найпопулярн. метафорич­. визначень дискурсу - "текст, занурений в життя" - по­будоване на уявленні про "доповнювальність" реальності щодо лінгвісти. структури. Відповідно, дискурсний аналіз визначають як вивчення відношень між мовою і контекстами вживання мови.

Поняття контексту стосується комунікативних одиниць різного масштабу — слова, речення, тексту (дискурсу). Контекст дискурсу — це буттєве і мовне середовище, необхідне для ро­зуміння дискурсу як завершеної смислової єдності. Контекст фра­зи — це частина тексту чи уривок мовлення, які є необхідними і достатніми для розуміння змісту цієї фрази.

Контекст формує значення семантичних компонентів дис­курсу. У варіанті дискурсного аналізу Е. Лакло і Ч. Муфф вико­ристано структуралістську ідею фіксації значення навколо вузло­вих точок — привілейованих знаків, під упливом яких впорядко­вуються і набувають семантичної визначеності ін. знаки. Спо­лучуваність ключових лексем визначає тематику і концептуальну спрямованість дискурсу. Наприклад, словосполучення "хвороби тіла" та "тіло і душа" вміщують знак "тіло" у різні дискурси -медичний або метафізичний.

Контекст можна розглядати і як категорію буття, і як план репрезентацій та абстракцій. Властиво, на тому рівні, де об'єкти так званого реального світу в якийсь не до кінця зрозумілий для біологів І лінгвістів спосіб трансформуються в так звані менталь­ні образи, активну формативну роль відіграють чинники "диктату форми" - самої системи мови.