Прилади та обладнання
Сушильна шафа (рис. 1.3), ексикатор [15,16] з хлористим кальцієм [17] (рис. 1.4), гідравлічний прес (рис. 1.13), електронні [13] (рис. 1.2) або лабораторні ваги загального призначення [13] з комплектом гир [14], фарфорова чашка [21], шпатель, сито з отворами 1 мм, бюкси, металевий шаблон діаметром 5 см та товщиною 2 мм (рис. 1.14) або металеві пластини товщиною 0,5 см, 40 аркушів фільтрувального паперу розміром не менш ніж 9 на 9 см, 2 відрізи бавовняної тканини, 2 дерев’яні пластини (розміром не менше, ніж розмір металевого шаблону).
Підготовка до випробування
Підготовка ґрунту до випробування виконується згідно з методикою завдання 1 лабораторної роботи № 2.
Порядок випробування
1. Шаблон завтовшки 2 мм з отвором 50 мм (рис. 1.14) вкладають на бавовняну тканину і заповнюють ґрунтовою пастою, відповідно підготовленою. Надлишок пасти зрізують ножем врівень з поверхнею шаблону. Шаблон видаляють, а отриманий зразок покривають зверху такою ж тканиною.
2. Знизу і зверху підготовленого зразка вкладають по 20 аркушів фільтрувального паперу розміром 9 на 9 см. Підготовлений зразок поміщають між дерев'яними або металевими пластинками і створюють за допомогою преса (рис. 1.13) тиск на зразок 2 МПа (20 кгс/см2) протягом 10 хв.
Рис. 1.13. Лабораторний гідравлічний прес.
Рис. 1.14. Металевий шаблон.
3. Потім проводять контроль завершення водовіддачі ґрунту. Для цього знімають тиск, виймають зразок ґрунту, видаляють фільтрувальний папір і тканину, згинають зразок навпіл. Границю розкочування вважають за досягнуту, якщо зразок на згині дає тріщину.
4. За відсутності тріщини випробування повторюють на новій порції пасти, збільшивши тривалість пресування на 10 хв. у порівнянні з тривалістю попереднього випробування. Повторні пресування повторюють до тих пір, поки не буде досягнута границя розкочування ґрунту у відповідності с п. 3.
5. Після досягнення границі розкочування відразу визначають вологість зразка відповідно до вказівок завдання 1, лабораторної роботи № 1.
6. Для контролю застосовності методу для ґрунтів, що надходять на випробування, не менше 20 % загальної кількості зразків з кожного інженерно-геологічного елементу випробують паралельно методом розкочування згідно з вказівкам завдання 3 лабораторної роботи № 2. Метод пресування дозволяється застосовувати лише при отриманні зіставних результатів контрольних випробувань.
Обробка результатів
Обробка результатів виконується за методикою завдання 1 лабораторної роботи № 1. Результати заносять до лабораторного журналу (табл. 1.9).
Таблиця 1.9
Журнал визначення вологості на границі розкочування методом пресування
Номер стаканчика |
Маса стаканчика, m0, г |
Маса стаканчика з вологим ґрунтом, m1, г |
Маса стаканчика з сухим ґрунтом, m2, г |
Вологість на границі розкочування, W, % |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
|
|
|
|
Запитання для самоконтролю
Що таке «границя розкочування ґрунту»?
З якою метою визначається границя розкочування ґрунту?
В яких випадках дозволяється визначати границю розкочування ґрунту методом пресування?
Як визначається досягнення границі розкочування ґрунту?
Які переваги і недоліки методу пресування у порівнянні з методом розкочування у джгут.
Завдання 5
ВИЗНАЧЕННЯ МАКСИМАЛЬНОЇ МОЛЕКУЛЯРНОЇ ВОЛОГОЄМНОСТІ
Молекулярна вологоємність ґрунту – здатність часток ґрунту утримувати молекулярним тяжінням на своїй поверхні певну кількість води. Максимальна молекулярна вологоємність не є основним показником, що визначається для всіх типів ґрунтів. Згідно [25] цей показник визначається за спеціальним завданням і може використовуватися для особливих умов проектування ґрунтових споруд, та розрахунку стійкості, наприклад згідно [26]. Максимальна молекулярна вологоємність ґрунту визначається згідно [27].
Максимальна молекулярна вологоємність визначається як вологість ґрунтової пасти, що встановлюється після пресування її у контакті з целюлозою (фільтрувальним папером) під тиском 1 МПа (10 кгс/см2) до завершення водовіддачі ґрунту. Максимальна молекулярна вологоємність визначається для пилувато-глинистих і піщаних ґрунтів. Максимальну молекулярну вологоємність пилувато-глинистих ґрунтів визначають на зразках з природною вологістю. Випробування виконують мінімум на 2 зразках.