5. Суїцідальна поведінка.

6. Проституція.

7. Жебрацтво.

Девіантна поведінка пов’язана із невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям, ролям. Деякі явтори вважають, що девіантними можуть бути не тільки вчинки і дії, але й ідеї (погляди), що отримало назву десидетство, інакомислення і ін. На думку А. Коена поведінка, яка відхилється – це «такое поведение, которое идет вразрез с институциализированными ожиданиями, то есть с ожиданиями, разделяемыми и признаваемыми законными внутри социальной системы».

Оскільки девіантна поведінка визнається як поведінка, яка не відповідає соціальним нормам і очікуванням, які є різними в різних соціумах та в різний історичний час, то поняття «загальновизначена норма» є достатньо відносним, відповідно, відносною (релятивною) є і девіантна поведінка.

Поведінка дітей і підлітків, яка відхиляється, є результатом несприятливого психосоціального розвитку і порушень процесу соціалізації, які виражаються в різних формах дитячо-підліткової дезадаптації вже в ранньому віці, наприклад, в утрудненнях в засвоєнні соціальних ролей, навчальних програм, норм і вимог соціальних інститутів (сім'ї, школи і т. ін.), які виконують функції інститутів соціалізації.

4. Девіантна поведінка як прояв дезадаптації дітей і підлітків

Залежно від природи і характеру, виділяють|вдачі| дезадаптацію:

– патогенну;

– психосоціальну|;

– соціальну, які можуть бути представлені як окремо, так і в складному поєднанні.

Патогенну дезадаптацію викликають відхилення і патології психічного розвитку і нервово-психічні захворювання, причиною яких є функціонально-органічні поразки центральної нервової системи.

За ступенем|мірі| і глибиною свого прояву|вияву| патогенна дезадаптація може мати:

– стійкі, хронічні форми (психози, епілепсія, шизофренія, олігофренія і т.ін., в основі яких серйозні органічні пошкодження центральної нервової системи) і

– легкі, граничні форми, зокрема так звану психогенну дезадаптацію (фобії, тики, нав'язливі негативні звички, енурез і т.ін.) унаслідок несприятливої соціальної, шкільної, сімейної ситуацій.

У сучасних умовах простежуються негативні зміни здоров'я дитячого і підліткового населення: нестримно збільшується зростання хронічних, соматичних захворювань, знижуються показники фізичного здоров'я. Росте питома вага психічної патології і граничних станів. В даний час соціальна дезадаптація у дітей і підлітків набуває особливої значущості через соціально-психологічну напруженість суспільства. У Україні захворюваність психічними і поведінковими розладами за період 1990-2003г. зросла на 2,8% і склала 265,8 на 100 тис. населення. В цілому (за даними дитячого психотерапевта А.І. Захарова) до 42% дітей дошкільного віку страждають тими або іншими психосоматичними проблемами і потребують допомоги психоневрологій і психотерапевтів. Відсутність своєчасної допомоги приводить до глибших і серйозніших форм соціальної дезадаптації і поведінки, яка відхиляється.

Серед форм патогенної дезадаптації особливе місце|місце-милю| займають|позичають| проблеми соціальної адаптації розумово-відсталих дітей – олігофренів|. У них відсутня фатальна схильність до злочинів і при адекватних їх психічному розвитку методах навчання|вчення| і виховання вони в змозі|спроможний| засвоювати певні соціальні програми, отримувати|одержувати| деякі професії, працювати|працювати| в міру своїх можливостей і бути корисними членами суспільства|товариства|. Проте|однак| розумова неповноцінність цих дітей утрудняє їх соціальну адаптацію і вимагає спеціальних соціально-педагогічних умов і корекційно-розвивальних програм.

Психосоціальна дезадаптація пов'язана з статевовіковими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, підлітка, які обумовлюють їх нестандартність, важковиховуваність, виховання таких дітей вимагає індивідуального педагогічного підходу, а в окремих випадках – застосування спеціальних корекційних психологічних програм.

За своєю природою і характеру|вдачі| різні форми психосоціальної| дезадаптації діляться на:

– стійкі;

– тимчасові, нестійкі форми.

Стійкі форми можуть виникнути за рахунок таких індивідуально-психологічних особливостей, як акцентуація характеру, неадекватна самооцінка, порушення емоційно-вольової і емоційно-комунікативної сфери (недостатня емпатія, розгальмованість або патологічна сором’язливість і т.ін.).

До тимчасових нестійких форм психосоціальної дезадаптації можна віднести, перш за все, психофізіологічні особливості кризових періодів розвитку і криза підліткового віку. Як відомо, в підлітковому віці переживається глобальна психофізіологічна і психосоціальна вікова криза, що характеризується прискореним і нерівномірним розвитком кістково-м'язової і серцево-судинної системи, «ендокринною бурею», яка супроводжує статеве дозрівання. У цей період життя підліток виявляє підвищену цікавість до питань статі, прагнення до спілкування з однолітками і самоствердження. У нього активно формуються самооцінка і самосвідомість, він намагається відокремитися від дорослих, вступає з ними в конфлікт. Унаслідок всього цього підлітковий вік – вельми важкий як для тих, хто його оточує, так і для самого підлітка і веде до різних, як правило, тимчасових, проявів дезадаптації. Тимчасові форми психосоціальної дезадаптації можуть бути також викликані різними конфліктними ситуаціями в школі, вдома, з однолітками, переживаннями першої закоханості і т.ін. Подолання психосоціальної дезадаптації підлітка, перш за все, вимагає значного педагогічного такту дорослих, вчителів і батьків, а в окремих випадках – застосування спеціальних психосоціальних і психотерапевтичних технік з корекції самооцінки, формування комунікативних навичок, нейтралізації негативних установок, розвитку емоційно-вольової сфери і т.ін.

Соціальна дезадаптація виявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок.

Залежно від ступеня і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації підлітків:

– педагогічна і

– соціальна занедбаність.

При педагогічній занедбаності, не дивлячись на відставання в навчанні, пропуски уроків, конфлікти з вчителями і однокласниками, у підлітків не спостерігається різкої деформації ціннісно-нормативних уявлень. Для них високою залишається цінність праці, вони орієнтовані на вибір і отримання професії (як правило, робочої), для них небайдужа думка оточуючих, збережені соціально-значущі референтні зв'язки.

Через школу проходять всі діти. У виникненні і формуванні порушених форм поведінки можна виділити три етапи:

1. Шкільна декомпенсація;

2. Шкільна дезадаптація;

3. Соціальна дезадаптація.

Перший етап – шкільної декомпенсації – характеризується ослабленням інтересу до шкільних занять, небажанням відвідувати деякі уроки, але збереженням зв'язків з класним колективом. Другий – шкільної дезадаптації – відмовою від відвідин школи і делінквентним (у перекладі з латинського языка- правопорушник) поведінкою. Третій – соціальної дезадаптації, відмовою від відвідин школи і протиправними діями.

Досвід|дослід| співпраці|співробітництва| з|із| педагогами дозволяє говорити про наступні|слідуючі| найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються|сполучаються| з|із| шкільною дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна, агресивна, опозиційна поведінка, куріння, хуліганство, крадіжка, брехня.

Як правило, діти і підлітки потрапляють у поле зору психіатра на другому або третьому етапах. Тоді як на першому етапі – шкільної декомпенсації, такі діти і підлітки найбільш піддаються корекції і шляхом спільної роботи з педагогами, шкільними психологами і батьками можна запобігти розвитку шкільної і соціальної дезадаптації.

При соціальній занедбаності разом з асоціальною поведінкою різко деформується система ціннісно-нормативних уявлень, ціннісних орієнтації, соціальних установок, формується негативне відношення до праці, установка і прагнення до нетрудових доходів і до «красивого життя» за рахунок сумнівних і незаконних коштів для існування. Їх референтні зв'язки і орієнтації характеризуються глибоким відчуженням від всіх осіб і соціальних інститутів з позитивною соціальною спрямованістю [1].

Ознаками соціальної дезадаптації в шкільному віці можуть виступати|вирушати|: регулярне вживання|вжиток| психоактивних речовин, сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, скоювання злочинів. Останнім часом спостерігається поява щодо|відносно| нових форм поведінки школярів, яка відхиляється, пов'язаних із залежністю від латиноамериканських серіалів, комп'ютерних ігор або релігійних сект.

Слід зазначити, що соціальна дезадаптація – процес зворотний. З цією метою вдаються до спеціально організованого процесу ресоціалізації або реабілітації дезадаптованих дітей. Ресоціалізація – це організований спеціально педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навичків, переорієнтація соціальних установок або референтних орієнтацій через включення дітей і підлітків в нові позитивно орієнтовані стосунки і види діяльності.

Таким чином, соціальна дезадаптація і соціально-психологічне не­благополуччя|, можуть бути викликані|спричиняти| причинами як зовнішнього, так і внут­рішнього| характеру|вдачі|, або їх складним поєднанням. Так при розгляді соціальної дезадаптації дітей і підлітків| разом з|поряд з| несприятливими психобіологічними і психосоціаль­ними| особливостями можуть посилювати ситуацію сімейне|родинне| неблагопо­луччя|, шкільна неуспішність, конфлікти в сім'ї, школі, з|із| однолітками|.