5.4.2. Поняття про гостроту зору, бінокулярний зір

Для того щоб судити про здатність ока розріз­няти форму і величину розглядуваного предмета, користуються поняттям гостроти зору.

Гострота зору—здатність розрізняти найменшу відстань між двома точками, що досягається, коли між двома збудженими колбочками є одна незбуджена. Мірилом гостроти зору є кут, який утворюється між променями, що йдуть від двох точок пред­мета до ока — кут зору. Чим менший цей кут, тим вище гострота зору.

У більшості людей мінімальна величина кута зору становить 1 мін. Прийнято вважати цей кут нормою, а гостроту зору ока, яке має найменший кут зору — 1 мін,— одиницею гостроти зору. Це середня величина норми. Інколи у здорового ока гост­рота зору може бути дещо меншою, ніж одиниця. Зустрічається гострота зору і значно вища за одиницю. Із зменшенням освіт­леності гострота зору різко падає. Оптимальним для гостроти зору є діаметр зіниці близько 3 мм. Око сприймає дві точки предмета як різні, коли на сітківці виходить зображення двох точок предмета на двох різних колбочках.

Для вимірювання гостроти зору користуються таблицями, на яких зображені літери або фігури і біля кожного рядка відміче­но, з якої відстані око бачить кожну деталь під кутом в 1 мін.

При визначенні гостроти зору людина повинна перебувати на відстані 5 м від таблиці, яка висить на стіні. Спочатку визна­чають гостроту зору одного ока, потім другого. Під час визна­чення той, кого перевіряють, аркушем паперу або рукою затуляє друге око. Показником гостроти вважається рядок з найменши­ми за розміром літерами, на якому той, кого перевіряють, може розрізнити кілька літер.

Зір двома очима (бінокулярний зір). Нормальний зір здійс­нюється двома очима (бінокулярний зір). Це дає змогу відчува­ти рельєфне зображення предметів, бачити глибину і визначати відстань предмета від ока. Відомо, що при розгляданні предме­тів лівим і правим оком ми бачимо неоднаково. Образи, які ми бачимо правим оком, включають більше правих частин предмета, а лівим—лівих. Тому фотографічний знімок предмета, знятого правим оком, відрізняється від знім­ка того самого предмета, знятого лівим оком. Якщо промені, які йдуть від обох знімків, сумістити за допомогою призматич­них скельців (як це роблять в стереоскопі), то дістанемо рельєф­не зображення предмета, а не площинне.

Коли ми дивимося двома очима, на сітківці кожного ока ви­ходить своє зображення розглядуваного предмета. Проте люди­на сприймає предмет як єдине ціле. Це відбувається тому, що зображення предмета виникає на ідентичних точках сітківки. Ідентичними точками сітківки двох очей називають області цент­ральних ямок і всі точки, розташовані від неї на однаковій від­стані і в одному і тому ж напрямку. Точки сітківки, які не збіга­ються, називають неідентичними. Якщо промені від розглядува­ного предмета потрапляють на неідентичні (невідповідні) точки сітківки, то зображення предмета буде роздвоєним.

Зір двома очима полегшує сприйняття простору і глибини розташування предмета, дає уявлення про форму, обсяг розгля­дуваного предмета. При розгляданні предмета по черзі то од­ним, то другим оком ми бачимо різні боки його, що дає уявлення про об'ємність предмета.

Сприйняття руху предмета в разі нерухомого ока залежить від пересування, переміщення його зображення на сітківці. Спри­йняття предметів, які рухаються, при одночасному рухові очей і голови і визначенні швидкості руху предметів зумовлені не тіль­ки зоровими, а й доцентровими імпульсами від пропріорецепторів очних і шийних м'язів.