4. 10. Поняття про першу і другу сигнальні системи дійсності

Вища нервова діяльність у людини, як і у тварин, має реф­лекторний характер. І у людини виробляються умовні рефлекси на різ­ні сигнали зовнішнього світу або внутрішнього стану організму. І у людини виникає зовнішнє і розвивається внутрішнє гальмування.

Формування людини пов’язане з трудовою діяльністю. Колективна трудова діяльність людей сприяла виникненню і розвиткові членороздільної мови, яка внесла нове у діяльність великого мозку. Тільки людині властива високорозвинена свідомість, абстрактне мислення. У людини в процесі її розвитку з’явився “надзвичайний додаток” до меха­нізмів роботи мозку. Це друга сигнальна система діяльності. Слово, мовні сигнали у людини можуть не тільки замінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виділяти окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв’язки.

Отже, що ж таке перша і друга сигнальна система?

Перша сигнальна система – це сприймання органами чуттів сигналів із зовнішнього і внутрішнього середовища і фіксування їх мозком людини і тварин.

Друга сигнальна система - це відображення навколишньої дійснос­ті шляхом узагальнення абстрактних понять за допомогою слів.

Слово діє на центральну нервову систему не стільки як звуковий подразник, скільки смисловим значенням, тому поява другої сигнальної системи у людини набагато збільшує обсяг інформації. Мова людини сприяє спілкуванню, абстрактному мисленню. Інтелектуальній діяльності, регуляції енергетичного і пластичного забезпечення функцій в ор­ганізмі. Друга сигнальна система функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специ­фічні мовні поняття.

До складу мовного апарату входить багато органів дихання, такі як: ніс, глотка, рот, гортань, трахея, бронхи, легені, грудна кліт­ка і діафрагма. За їх допомогою здійснюється голосоутворення - фо­нація – і утворення звуків мови - артикуляція. Струмінь повітря, що необхідний для утворення голосу, виникає на фазі видиху. Під час видиху повітря проходить через гортань і приводить в коливання голосові зв'язки. Внаслідок їх коливання повітря, що проходить через гортань, також починає коливатись. Саме ці коливання повітря і сприймаються потім слуховим апаратом як звук голосу.

Сила голосу буде залежати від амплітуди коливань голосових зв’язок, яка визначається силою видиху. Важливе значення для підсилення звука мають також глотка, порожнина рота і носа. Простір або прохід від голосових зв’язок до губ називають мовним трактом.

Висота голосу залежить від частоти коливань голосових зв’язок і визначається їх структурою: довжиною, товщиною і ступенем натягнення. Зміна структури голосових зв’язок здійснюється завдяки діяльності м’язового апарату гортані.

Утворення елементів мови (звукові фонеми) пов’язане з діяльністю активних органів вимови: нижня щелепа, губи, язик і м’яке піднебіння. Завдяки їх рухам, які і називаються артикуляцією, здійсню­ється посилення голосу і утворення звуків мови.

Таким чином, мовоутворюючий апарат людини являє собою надзви­чайно складну багатокомпонентну функціональну систему, тонке керування якою здійснюється різними зонами кори головного мозку. Про цю високу точність керування нервових структур мовоутворюючого апарата свід­чить той факт, що помилкова заміна в словах навіть однієї фонеми при­водила б до безглуздя у мові. Наприклад, достатньо порушити порядок фонем у словах “рвать” і “врать”, або замінити одну фонему на іншу в словах “быть” і “біть” і ми отримаємо слова абсолютно іншого зміс­ту і смислу. Правильне сприйняття мовних звуків залежить від їх ін­тенсивності і швидкості вимови. Починаючи із 160 слів у хвилину, точність їх сприйняття починає різко падати. Оптимальним вважається темп 120 слів у хвилину.