61.Що таке національні економічні інтереси?
Наведіть приклад пріоритетних національних інтересів в економічній і фінансовій сферах.
Національні економічні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує економічний суверенітет держави, її незалежність у розробці економічн ої політики та реалізації управлінських рішень, стійкість національної економіки, її відтворення та прогресивний розвиток.
Нац. ек. інтереси бувають: за ступенем важливості: життєво важливі, стратегічні, тактичні; за тривалістю дії: довгострокові, середньо строкові, короткострокові; за характером зіткнення: паралельні, конфронтаційні, розбіжні, спільні; за місцем дії: внутрішні, зовнішні; за ступенем реалізації: нереалізовані, частково-реалізовані, реалізовані; за сферами поширення: виробничі, фінансові, експортно-імпортні, технологічні, соціально-економічні, інші.
Пріорітетні національні інтереси в фінансовій сфері:
Мінімізація впливу світових фінансових криз на фінансову систему;
Забезпечення бюджетної дієздатності держави, забезпечення монетарної та валютно-курсової стабільності;
Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів в інвестиційні процеси.
62. Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємцства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують непе:рервність виробництва та реалізації продукції. Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки неперервному кругообігу коштів підприємства своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.
За останні роки на промислових підприємствах України склалась така структура оборотних коштів: у сфері виробництва частка оборотних коштів становить близько 70% (у тому числі на виробничі запаси припадає близько 50%, на незавершене виробництво — 20%), а у сфері обігу — близько 30% (із них близько 17% — готова продукція на складах).
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на власні та позичені.
Власні оборотні кошти— це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних оборотних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так званих прирівняних до них коштів, які, по суті, є частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільних (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних оборотні кошти називають стійкими пасивами.
Позичені оборотні кошти— кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.
Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не належать підприємству (заборгованість по акцептованих та інших розрахункових документах, строк сплати яких не настав; заборгованість за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).
Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних витратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на підприємстві вимагає оптимізації структури джерел формування оборотних коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.
Залежно від способу визначення потреби оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової продукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.
Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничий сфері основні статті оборотних коштів – це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них.
63. Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.
Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:
1. Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - відсотки за користування кредитом.
Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та заощаджувачами.
Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.
Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.
2. Ринок позичкового капіталу (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах повороткості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
3. За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.
Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.