37. Охарактеризуйте функціональне призначення й особливості функціонування міжнародного ринку титулів власності та міжнародного ринку похідних фінансових інструментів.

Ринок титулів власності — це попит і пропозиція акцій і депозитарних розписок. Акції становлять собою один з найбільш розповсюджених видів цінних паперів, які підтверджують право їх власника на частку в капіталі фірми і дають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку фірми. Депозитарні розписки становлять собою цінні папери, що випускаються національним банком і підтверджують його володіння акціями іноземних компаній. Міжнародний ринок титулів власності за обсягами фінансуванню не є провідним у структурі фінансового ринку. Це пояснюється тим, що на національних ринках торгують переважно місцевими акціями, а кількість іноземних акцій суттєво обмежена. Міжнародний ринок титулів власності поділяється на зрілі ринки і ринки, що розвиваються. Зрілі ринки — це ринки акцій США, Японії та країн ЄС, які характеризуються високим рівнем організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації і досконалою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Ринки, що розвиваються, становлять собою ринки акцій країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. Вони характеризуються високими темпами зростання, підвищеним ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і недосконалим механізмом правового регулювання. В структурі міжнародного фінансового ринку ринок фінансових дериватів є наймолодшим утворенням. Він становить собою ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу. За класифікацією Банку міжнародних розрахунків розрізняють чотири типи активів, до кожного з яких або будь-якого їх поєднання може бути прив'язаний дериват. До них відносяться: товари, акції, іноземна валюта і процентна ставка. Тобто, ціна деривата може бути прив'язана до ціни товару або руху індексу цін на групу товарів, певної акції, тощо. При купівлі-продажу дериватів партнери обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що випливають з цих активів Фінансові деривати фіксують майбутні ціни на якийсь актив вже сьогодні (форварди і ф’ючерси), обмін потоками готівки або обмін активами (свопи) і придбання права на здійснення операції (опціони). За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі дериватами розрізняють два основних типи контрактів: контракти типу форвардів і контракти типу опціонів. Контракти типу форвардів мають місце тоді, коли сторони домовляються обмінятися реальним або фінансовим активом в кількості, визначеній в контракті, в певну дату за узгодженою ціною. Контракти типу опціон становлять собою контракти, які дають покупцеві право, яке не є його зобов'язанням, купити чи продати на основі стандартного контракту реальний або фінансовий актив в період до певної дати за фіксованою ціною. Опціон передбачає односторонню передачу фінансового ризику від покупця опціону до продавця, за що покупець платить певну суму у вигляді вартості опціону. Розрізняють товарні опціони, опціони на акції, валютні опціони, процентні опціони.

Торгівля дериватами може здійснюватися на біржах, а також поза біржами - між банками, дилерами, брокерами, інвестиційними та іншими компаніями, приватними особами тощо.

38. Проаналізуйте становлення і розвиток правового регламентування економічної безпеки в Україні. Які зміни відбулися у правовому забезпеченні і теоретико-методологічному розумінні економічної безпеки?

Історично і логічно проблема економічної безпеки пов'язана із становленням і розвитком державності, усвідомленням нацією своїх економічних інтересів. У дослідженні проблеми економічної безпеки певний інтерес становить досвід США. Так, перший міністр фінансів США О. Гамільтон у своїй доповіді Конгресу "Про заохочення мануфактур" у 1791 р. закликав провести широкомасштабні заходи Щодо державної підтримки молодої американської промисловості в її боротьбі за зовнішні ринки. 29 червня 1934 р. за рішенням президента Ф. Рузвельта був створений федеральний Комітет з економічної безпеки, який очолив міністр праці Френсіс Перкінс. Нова економічна політика фактично ознаменувала переломний рубіж і перехід від принципу "чим менше держави, тим краще" до принципу "безпека суспільства — турбота держави". Майже до середини XX ст. проблема економічної безпеки як явища в науковій теорії не піднімалася. Пік інтересу до проблеми наукового осмислення економічної безпеки на Заході припадає на кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття. Це пояснюється валютною і структурною кризою 70-х років; борговою кризою 80-х років, і зрештою, розпадом РЕВ і СРСР на початку 90-х років XX ст., що привели до більшої відкритості національних економік, економічної інтеграції, що супроводжувалися зростанням не просто залежності, а взаємозалежності між державами, посиленням глобалізації світової економіки На початку XXI ст. глобалізація фінансової сфери, що проявляється у розвитку ринку євровалют, системі транснаціональних банків, формуванні розгалуженої мережі офшорів і глобальних комп'ютерних мереж, створює можливість руйнування навіть стійких економічних систем, зумовлюючи адекватні політичні зміни. Передчуття негативних наслідків глобалізації привело до розробки у багатьох країнах світу концепцій національної безпеки, базовими елементами яких стали економічна та фінансова безпека. На пострадянському просторі і в Україні 90-ті роки XX ст. ознаменувалися вибухом інтересу з боку науковців, політичних та суспільних діячів до проблеми економічної безпеки. У практичному плані було досягнуто певних успіхів: поняття економічної безпеки увійшло до нормативної лексики законодавчих документів (табл. 17.1) і зайняло чітку позицію в політичних дискусіях з економічних питань. Зокрема, в Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Однак система економічної безпеки у нашій державі лише починає формуватися. Вперше її було окреслено у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, схваленій Верховною Радою України у жовтні 1996 р. і розглянуто лише у розділі "Боротьба із злочинністю" (№ 412). Ґрунтовніше питання економічної безпеки були висвітлені у Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою України від 16 січня 1997 р. У ній було визначено національні інтереси, внутрішні і зовнішні загрози їх реалізації, основні напрями державної політики національної безпеки України в економічній сфері. У березні 1998 р. прийнято Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України", яким визначені функції і повноваження головного, згідно з Конституцією України (ст. 107), координуючого органу в країні з питань національної безпеки. А19 червня 2003 р. прийнято Закон України "Про основи національної безпеки України", де закріплено правові основи національної безпеки та принципи її забезпечення, систематизовано загрози національним інтересам і національній безпеці, зокрема в економічній сфері. Зважаючи на те, що проблематика безпеки традиційно має статус найвищого пріоритету в державній політиці, поняття економічної безпеки набуває виняткового значення як аргумент прийняття політичних рішень. Якщо основна мета економічної політики полягає у задоволенні різноманітних інтересів політичних суб'єктів у суспільстві через певні зміни в економічній сфері, то наука про економічну безпеку забезпечує формування відповідної політики щодо забезпечення економічної безпеки держави.