Висновок

Останнім часом дослідники особливу увагу звертають на аналіз маловивченої проблеми вибору поведінки в конфліктній ситуації. Вирізняють такі типи поведінки: пряме протиборство чи конкуренція; ухилення; пристосовництво; уступки; співро­бітництво. Важливу роль в ефективному врегулюванні конфлікту відіграє також вивчення принципів і стадій управління конфліктним процесом. Серед стадій називають такі: інституціоналізація, інтернаціоналізація, раціоналізація. Можна за­пропонувати дещо іншу стадійність управління конфліктним процесом. Першою дією з управління конфліктом слід вважати його інституціоналізацію — встановлення чіткої процедури врегулювання цього конфлікту. Первісний конфліктний аналіз має отримати подальший розвиток у рішеннях державних органів і в нормативних актах. У такий спосіб ліквідується розрив між владними структурами й наукою. В даному разі мова повинна йти про конфліктний моніторинг, тобто про інфраструктуру дослідницьких центрів, лабораторій, громадських служб, процедур відстеження й нейтралізації вибухонебезпечних ситуацій.

У стабільних політичних системах соціальні конфлікти завжди вирішуються у спосіб консенсусу чи пошуку такого прийнятного рішення, яке відповідало б інтересам сторін-учасниць конфлікту, у спосіб взаємних поступок або поступок слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог. Хоча у процесі докорінних реформ в Україні роз’єднана національна еліта і неконсолідоване суспільство в умовах наростання економічних проблем не змогли призупинити поглиблення кризових тенденцій, що призвели до досить різкого політичного загострення у суспільстві у період президентських 2004 р. і парламентських 2006 р. виборів, політичну ситуацію в Україні можна вважати стабільною та здатною до цивілізованого розвитку.

Список використаної літератури

1.Давлетчина С. Б. Конфликтология: Учеб. пособие. - Улан-Уде: Изд-во ВСГТУ, 2005. - C. 126.

2.Донцов А. И., Полозова Т. А. Проблема конфликта в западной социальной психологи // Психологический журнал. - 1980. - Т.1; 6. - С. 120.

3.Ершов А. А. Личность и коллектив. - Л.: Знание, 1976. - С. 40.

4.Запрудский Ю. Г. Социальний конфликт (политологический анализ). - Ростов-на-Дону, 1992. - С. 9-39.

4.Запрудський Ю. Г. Внутри конфликта // Социс. - 1993. - № 7. - С. 51.

5.Картунов О., Маруховська О. І спокій тільки сниться // Політичний менеджмент - 2003. - № 1 - С. 102-109.

6.Козер Льюис Функции социального конфликта / Пер. с англ. О. Назаровой; Под общ. ред. Л. Г. Ионина. - М.: Идея-Пресс, 2000. - С. 41-42.

7.Конфліктологія / За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. - Харків: Право, 2002. - С. 112-119.

8.Котигоренко В. Сучасні концепції конфлікту як суспільного явища // Людина і політика. -2002. - № 3(21). - С. 75-87.

9.Литвин В. М. Сучасна Україна у дзеркалі суспільно-політичних конфліктів // Урядовий кур’єр. - 2002. - 23 листоп. (№ 219). - С. 8.

10.Мерлин В. С. Структура личности: характер, способности, самосознание: Учеб. пособие. - Пермь: ПГПИ, 1990. - С. 102.

11.Перебенесюк В. П. Соціальні конфлікти в Україні: потенціал, сфери розгортання, проблеми розв’язання (громадська думка молоді). - 1994. - Вип. 31. - С. 6. - (Сер. «Наукові доповіді»).

12.Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич та ін. - К.: Парламент. вид-во, 1998. - С. 169-174.

13.Політичний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. - К., 1997. - С. 173.

14.Соотл Г. Революция и конфликты в жизни общества: модели развития. - Таллінн: Сокала, 1990. - С. 94.

15.Сперанский В. И. Конфликт: сущность и особенности его проявления // Соц.-полит. журн. -1993. - № 5. - С. 155.