47 Поняття саморозвитку птк

Природний територіальний комплекс, географічний комплекс, геосистема, закономірне співпадання природних, географічних компонентів (земної кори з притаманним їй рельєфом, води повітряних мас, грунту, сполучення живих організмів), які утворюють цілісну матеріальну систему; одне із основних понять фіз географії,

Якщо розглядати це питання з точки зору птк, то до зовнішніх причин розвитку слід відносити основні джерела надходження в ПТК речовини та енергії. Головними серед них є космічні (енергія Сонця), загальземного (атмосферна циркуляція, ендогенні прояви) і місцеві (сусідні ПТК, звідки речовина й енергія надходять переважно cо стоком).

У свою чергу наявність в ПТК компонентів з різними властивостями призводить до виникнення потоків речовини та енергії (процесів), які в кінцевому підсумку змінюють властивості, як окремих компонентів, так і всього ПТК. Сила впливу компонентів один на одного, як було показано Солнцевим (1960) неоднакова. Такі внутрішні причини розвитку ПТК, які не дуже 'вдало називають саморозвитком.

Окремі компоненти природного середовища у межах птк розвиваються як частини цілого, їх взаємозв'язки відображені у обміні речовиною і енергією. Зміною навіть одного із компонентів часто викликає перебудову всього природно-територіального комплексу. У той же час природно-територіальний комплекс володіє визначеною стійкістю, він має тенденцію встановлюватись після їх порушення зовнішніми агентами (у тому числі і впливом людини).

63 Азональні таксономічні одиниці районування

Районуванням є процес виділення й упорядкування терит. Суміжних регіонів, подібних за встановленими критеріями, у регіони вищих рангів. Азонал. Таксономічний ряд л-тних регіонів становлять такі одиниці районування: субконтинент, країна, провінція, область. Субконтинент – частина материка, яка відображає загальні риси його форми й орографії та специфічний спектр ландшафтних зон(в Євразії: Європа, Пн. Азія(Сибір), Сх. Азія, Внутр. Азія, Передня Азія, Пд-Сх Азія). Країна – регіон, що відповідає великим геоструктурам (щити), які характеризуються однорідністю макрорельєфу (плоско гір’я) і заг. Атмосферній циркуляції. Напр. Східноєвропейська рівнина, Карпатська гірська країна. Провінція (край) – частина зони в межах ланд. Країни, специфічна за низкою рис. Напр. Лівобережно-Дніпровська, Середньоруська. Область – група суміжних л-тів, які подібні за генезисом, геолог. Будовою, мезорельєфом, що зумовлює однорідність у кліматичному аспекті. Напр. Волинське, Житомирське, Київське Полісся.

79 Передумови формування і геогр. Поширення антроп. Л-тів України

У результаті тривалої історії освоєння людиною території України сформувалися сучасні антропогенні л-ти. Природні чинники діють неоднаково на ті чи інші антропогенні л-ти. Так на функціонування с/г та лісогосподарських антропогенних л-тів вони діють безпосередньо. Це виявляється у формуванні відповідних для природи умов систем землеробства, комплексів, що найбільш повно враховують наявні грунтово–кліматичні умови і матеріально–технічні ресурси. Отож, с/г та лісогосподарські антропогенні л-ти слід віднести до зональних. До азональних антропогенних ландшафтів можна віднести селитебні, водогосподарські, промислові, дорожні, белігеративні, сакральні, тафальні антропогенні ландшафти, тому що дія на них природних чинників опосередкована чи значно менша.

Завдяки тому що сільськогосподарські та лісогосподарські антропогенні ландшафти є фоновими, на території України, визначають характер сучасних природних і антропогенних процесів та особливості ландшафтної структури вони є зональними. Їх зональні риси найбільш повно проявляються у специфіці функціонування ландшафтних комплексів, типових для сільськогосподарських польових та лісокультурних антропогенних ландшафтів. До зональних відносяться і рекреаційні ландшафти. С/г л-ти. протягом двох останніх тисячоліть вони домінували серед антропогенних, а з кінця XVIII ст. і до теперішнього часу є фоновими у структурі сучасних л-тів Укр. На території Укр с/г л-ти займають 62%, для порівняння в Англії – 26,6%, Франції – 32–35%. Основна частина зосереджена в зоні лісостепу і степу ( Кіровоградська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Миколаївська, Запорізька області). За характером основних видів виробничої діяльності три підкласи – польовий, лучно–пасовищний, садовий. Антропогенною ерозією зайнято від 35 до 65% зораних земель. Лучно–пасовищні л-ти – невід’ємна, а в окремих регіонах і характерна складова с/г л-тів Укр. Їх площі постійно скорочувались до середини 90–х рр. ХХ ст. Скорочення площ було зумовлено їх розорюванням, забудовою, переведенням в категорію „непридатних” З початку 90–х рр. ХХ ст. площі лучно–пасовищних ландшафтів зростають. Садові ландшафти. У порівнянні з польовими і лучно–пасовищними підкласами їх ареал розповсюдження значно вужчий. Садові характеризуються значно складнішим рельєфом. Як і раніше, тепер сади створюють на крутих схилах. У структурі їх роль збільшується ( до 12%) (Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська, Херсонська, Миколаївська області та АРК). У структурі лісових антропогенних л-тів доцільно виділяти: умовно натуральні, похідні та лісокультурні лісові ландшафти. Умовно-натуральні переважають у Карпатах, Криму, Поліссі. Похідні лісогосподарські л-ти переважають у зоні лісостепу. Лісокультурні лісові л-ти – ліси того ж самого типу, що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно, частіше вегетативним шляхом, паростками з пнів. На даний час це найбільш продуктивні ліси, але вони займають лише 28–32% площ лісових масивів. До азональних антропогенних л-тів Мільков відніс селитебні(антропогенні ландшафти населених пунктів: міс і сіл, з їх будовами, вулицями, дорогами, садами і парками), промислові, водогосподарські та дорожні ландшафти. Тафальні (від грец. taphe – поховання, могила) л-ти почали формуватись з прадавніх часів коли місця поховання вибиралися досить різноманітні: від звичайного закопування в землю, до екзотичних поховань – на спеціальних помостах, чи деревах. Прикладом давніх тафальних ландшафтів на терит. України є кургани, які послужили витоками сучасних цвинтарів. Сакральними л-тами називаються природні або природно–антропогенні геосистеми, які виконують духовну функцію, пов’язану з релігійними запитаннями людства, які є об’єктами паломництва. Гірничопромислові ландшафти 3 типи: кар’єрно–відвальний(займає особливе місце в структурі л-тів України 82% кор. Коп. видобувається відкритим способом), торфово-болотних пустошей і териконно−псевдокастовий. Місцевості котловинно–торфових пустошей поширені повсюдно в північних районах України. У господарствах Хмельницької, Тернопільської та Київської області вони викор. під вирощування с/г культур льону, кукурудзи, кормового буряка. Просадочно–териконовий тип л-ту. в районах видобутку кор. Коп. – Львівський і Донецький кам’яновугільні басейни.