46. Діалогова природа художнього спілкування

Діалогова стратегія педагогічної діяльності, якій належить пріоритетне місце у гуманістичній концепції освіти, може проявлятися у двох провідних формах: міжособистісного і внутрішнього діалогу.

Перша характеризує певний стиль спілкування учасників навчально-виховного процесу, а друга – зміст і механізм самого мислення.

Стиль спілкування є однією з найважливіших умов і засобів розвитку людини. Це поняття означає не тільки послідовність дій суб'єктів, які спілкуються, але й індивідуально-типологічні особливості їхнього впливу одне на одного. В основу організації сучасного педагогічного процесу покладено спільну діяльність тих, хто навчає, і тих, хто навчається, яка супроводжується встановленням відносин взаємної довіри, підтримки, зіставленням різних позицій у пошуку істини з метою їх кращого усвідомлення, уточнення, поглиблення. Діалогічне спілкування визнає рівноправність суб'єктів, незалежно від їх віку, рівня знань та досвіду.

Сутність художнього спілкування доцільно розкрити через аналіз інтегральних якостей, які мають узагальнений характер, тобто проявляються в обох формах діалогу: міжособистісного та внутрішнього. До таких інтегральних якостей, які можна розглядати у скоординованих між собою «вимірах» самоспілкування і взаємовідносин з іншими суб'єктами на основ осмислення мистецьких творів, слід віднести комунікативність, емпатію, креативність та рефлексію. Вони становлять не просто сукупність окремих характеристик художнього спілкування, а взаємопов'язані складові його структури. Так, комунікативність є необхідною передумовою виникнення емпатії, яка, у свою чергу, передбачає творчі реакції особистості, зокрема процеси рефлексивного самопізнання та творіння свого Я.

Комунікативна функція художнього спілкування розкривається у послідовному ланцюжку актів: діалог митця зі світом - діалог автора з самим собою (автокомунікація) - діалог художнього твору з реципієнтом - діалог реципієнтів один з одним.

Отже, у процесі художнього спілкування, що охоплює рівні емоційно-смислового пошуку смислу, усвідомлення власних особливостей, індивідуальне ставлення до твору та його інтерпретацію, бачення себе у світлі концептуальних авторських ідей, зникають межі між образним змістом твору і внутрішнім Я особистості, виникають найінтимніші почуття, нові орієнтири вирішення поставлених проблем, що є винятково важливими умовами досягнення ефективності мистецької освіти.

47. Творча реалізація принципів системи музичного виховання особистості в сучасних умовах, розроблених д.Б. Кабалевським.

Методична система Дмитра Кабалевського (1904-1987)[[9]] започаткована у 1970-х роках у колишньому СРСР і втілена в навчальну програму „Музика” для загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського союзу та деяких соціалістичних країн Європи. Основна (генеральна) тема програми – „Музика і життя”. Заняття музики були підпорядковані основним морально-естетичним принципам, спонукаючим дитину до почуття прекрасного. Основним методом програми є обговорення, роздуми про музику та музичні явища. Основним видом діяльності – слухання музики.

Всі форми музичних занять із школярами мають бути спрямовані на їх духовний розвиток. Майже будь-який, навіть самий лаконічний, розмова про музику може (іповинен) допомагати їх пізнання світу, формування їх світогляду, вихованнюїхньої моральності.

Погляди учнів на музику невіддільні від їхніх поглядів на життя взагалі.Основоположна завдання вчителя - допомогти формуванню цих поглядів своїхвихованців. На успішне вирішення цього завдання і повинні 'бути насамперед спрямовані увагу вчителя, його творча ініціатива, його знання і досвід, його любовдо дітей, підліткам, молоді, його любов до мистецтва і до життя!

Значення музики в школі далеко виходить за межі мистецтва. Так само яклітература та образотворче мистецтво, музика рішуче вторгається в усі галузі виховання та освіти наших школярів, будучи могутнім і нічим, не заміннимзасобом формування, їх духовного світу.