3. Мистецька освіта у межах культурного простору і часу.

Період «античності» безперечно став часом естетичного і духовного розвитку особистості та найвищого розквіту мистецтва.

І якщо у передантичний період в освітньому процесі переважав досвід («навчити добре можна тому, що добре вмієш сам»), то у Давній Греції цю важливу справу вже цілеспрямовано виконували вихователі -- мудреці або вчителі мудрості -- «софісти», а мистецтво визнавалося заняттям, гідним для вільних громадян і було засобом піднесення та удосконалення особистості.

Під впливом релігії мистецтво та освіта трансформувалися таким чином, що головними стали ідеї релігійного виховання і майже повне заперечення прекрасного у мистецтві та дійсності.

Основними освітніми осередками були монастирі й абатства, при яких у спеціальних майстернях («скрипторіях») навчали справі оздоблення релігійних книжок та мистецтву живописної мініатюри. Тоді ж з’являються перші «трактати про мистецтво», змістом яких є перш за все технічні пояснення і поради щодо декорування культових споруд та релігійної літератури.

Пізнє Середньовіччя, як період великих схоластичних систем, увібравших в себе видатні досягнення світської культури та синтез теорій Платона і Аристотеля, все ж досягло певного компромісу між богослов’ям та мистецтвом (за Фомою Аквінським, послідовником Аристотеля, - духовний зміст прекрасного став ототожнюватися з божественним, що розглядалося як об’єктивна досконалість).

Епоху Відродження справедливо називають однією з найяскравіших сторінок в історії естетичної думки. Можна сказати, що цей період став основоположним у формуванні мистецької освіти як окремої галузі педагогічної теорії і практики, бо незважаючи на те, що з часів Відродження минуло декілька століть, більшість законів, правил, настанов стосовно форми, об’єму, кольору, перспективи, композиції, пропорційної будови людського тіла і тварин, а також сутності художньої підготовки людини успішно укорінилися і побутують понині.

Для Нового часу (ХVІ-ХVІІ століття) характерним був «дух науки». Так, для автора «Нової Атлантиди» Ф.Бекона зразковою людиною вже був не митець, не художник, а вчений, який опікується проблемами природознавства та технічними винаходами.

Разом з тим прогресивні естетичні ідеї все ж мають позитивне продовження у формі стилю «класицизм», основний принцип якого полягав у необхідності відповідності природі, логічно осмисленої людським розумом. Основними складовими краси світу є гармонія, пропорції, міра та інші,-- мають відтворюватися у мистецтві досконало й за античними зразками.

4. Критерії педагогічної діагностики художнього розвитку особистості.

До основних критеріїв належать художні потреби особис­тості., місце, яке займає мистецтво в структурі, вільного часу, інтенсивність контактів з творами, характер смакових уподобань, активність пошуку джерел мистецьких вражень, галузі спілкуван­ня з різновидами мистецтва, доступність для розуміння художніх творів, культуру їх сприйняття тощо.

Узагальнюючи запропоновані критерії діагностики, можна виділити три основні параметри вивчення рівнів художнього роз­витку особистості.

першу групу становлять критерії ціннісних орієнтацій учнів, які характеризують їх художньо-естетичний кругозір, знан­ня і досвід спілкування з мистецтвом, своєрідність художніх інте­ресів і потреб, характерні риси поведінки у різних ситуаціях ху­дожнього спілкування. Для їх вивчення використовуються методи масового збирання інформації про успішність навчальної роботи і культурне дозвілля: відвідування концертів, театрів і музеїв, ко­лекціонування мистецьких творів, перегляд художніх програм за­собів масової інформації тощо.

Серед показників розвитку ціннісних орієнтацій найголовніши­ми є такі:

- загальна художньо-естетична ерудиція учнів;

- наявність знань у галузі мистецтва;

- частота спілкування з художніми творами;

- вибірковість індивідуальних смакових уподобань (улюблені тво­ри, митці, види художньої діяльності та ін.);

- активність учнів у процесі навчальних занять;

- прагнення до самостійної художньої діяльності.

Друга група об'єднує критерії естетичної оцінки учнями мис­тецьких творів, їх здатність до емоційного співпереживання ху­дожньому образу, емпатичного проникнення у задум автора, вміння аналізу та інтерпретації твору. Ці відомості одержують за допомогою методів вивчення індивідуальних особливостей худож­ньої діяльності учнів.

Показниками естетичної оцінки є такі:

- адекватність емоційного реагування на мистецький твір;

- досвід визначення змістової сутності елементів художньої мови;

- наявність і характер асоціацій;

- обгрунтованість оцінних суджень;

- цілісність і повнота осягнення твору;

- вміння співвідносити вербальну і виконавську інтерпретації

мистецтва.

До третьої групи належать критерії самооцінки учнями свого естетичного ставлення до мистецтва, до себе як суб'єкта худож­нього спілкування. Ці критерії характеризують схильність учнів до самопізнання, творчої діяльності, орієнтованої на само­вдосконалення, і досліджуються переважно методами інтрос­пекції.

Показники самооцінки включають:

- готовність до самопізнання своїх художніх вражень;

- критичність оцінки власної підготовки до спілкування з мис­тецтвом;

- здатність до усвідомлення наявних внутрішніх суперечностей;

- потяг до самовдосконалення;

- вміння визначати і планувати подальший розвиток свого "я".