31. Педагогічна спадщина б.В. Асафьева. Принцип контрасту у музиці та його методична роль у постановці занять із слухання музики. (про контраст нет ничего)

За педагогічною концепцією Б.В.Асаф’єва, урок музики в школі має як загальні риси, притаманні іншим урокам, що визначаються загальними принципами й правилами роботи загальноосвітньої школи, так і специфічні особливості, визначені його предметом – музичним мистецтвом. Б.В.Асаф’єв наголошував на тому, що ефективність уроків музики залежить не стільки від програм та методик, скільки від особистості педагога, його педагогічної майстерності. Академік зазначав, що викладач музики повинен не лише досконало володіти своїм предметом, а й орієнтуватися в допоміжних дисциплінах; наголошував на важливості вивчення музичної літератури у процесі виховання.

У своїй педагогічній концепції Асаф’єв відстоював викладання музики не просто як шкільної дисципліни, а як живого образного мистецтва. Такий підхід до навчання музики вимагає особливих методів і розуміння методів навчання й виховання як єдиного цілого. Акцент Асаф’єв робив на організації власної творчої практики дітей. Радив використовувати такі методи, як метод емоційної драматургії, метод створення композиції та художнього контексту, запровадив принцип тотожності й контрасту. Позитивним моментом його педагогічної концепції є й те, що значну увагу Асаф’єв приділяв врахуванню музичних уподобань учнів під час навчання, розумів навчальний процес як процес радості.

32. Дослідження процесів ресакралізації української культури і мистецтва в контексті сучасного простору та часу.

Останнім часом у світовій культурі виникло багато цінностей, що знаходять своє втілення в нових світоглядах та релігійних течіях. Поряд з цим відбувається процес відродження фундаментальних духовних цінностей, що виявляють причетність людини до вищих цінностей культури.

Під світоглядом розуміються певні ідеологічні системи, що передбачають свій підхід до глобального розуміння Бога, світу і ставлення людини до Бога та світу. Світогляд визначається поглядами з наступних дисциплін: богослов`я, філософії, етики, біології, психології, соціології, юриспунденції, політики, економіки та історії.

У сучасній світовій соціогуманітарній науці склався підхід щодо дослідження людської природи як цілісності через продукти діяльності людини. З одного боку, існує світ природи як фізична реальність, що є незалежною від людини. З іншого, людина створює свій світ, «другу природу» -- культуру. Культура - це сфера усього людського життя: матеріального, духовного, інтелектуального; це те, що люди роблять з природою, з собою, як ставляться до оточуючих, до самих себе, це те, про що вони думають і про що говорять, те, що органічно поєднує в людині її природні та соціальні якості. Широке розуміння культури охоплює втілені в людині мову, символи та уявлення про світ. Культура це не лише спосіб життя народу, що проживає на певній території. Це - його історія, умови, в яких відбувається засвоєння загальнолюдських духовних цінностей. Вагому роль тут відіграє процес сакралізації культури.

Сакралізація розглядається як процес широкого притягнення до сфери релігійного впливу і санкціонування різних соціальних інститутів, відносин і форм суспільної та індивідуальної свідомості. Посилення впливу духовної свідомості в культурі українського народу виявляється у функціонуванні різноманітних соціальних інститутів, рілігійних віруваннях, моралі, звичаях і традиціях, способах мислення, стереотипах міжособистісної поведінки та особливостях самовираження, мові, а також засобах передачі життєвого досвіду через покоління, оскільки кожна спільність людей, кожна група виробляє свою власну систему поглядів на світ, свою картину світу.

33. Мистецтво в системі естетичного виховання особистості.

Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.

Естетичне виховання — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будува­тися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необ­хідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.