- •2. Філософія і світогляд
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4.Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- •5. Специфіка міфологічного та релегійного світогляду
- •6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7,8 Основні функції філософії:
- •9. Основне питання філософії
- •10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •11. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •12.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- •13.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •14. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •17. Класична німецька філософія
- •18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •19.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •20. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- •21. Про марксизм
- •22.Позитивізм та його історичні форми.
- •23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- •25. Герменевтика, як метод філософії.
- •26. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •27. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •28. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- •29.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •30, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •31. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- •33.Рух як спосіб існування матерії, його форми.
- •34.Проблема свідомості у філософії
- •35,36Структура свідомості, її рівні, функції
- •37. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •39.Філософський зміст поняття «закон»
- •40. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •42. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •43. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- •45.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •46. Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48,49.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині.
- •50. Проблема критеріїв істини
- •51.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •52.Основні методи нанкового пізнання.
- •53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- •54.Поняття методу та методології.
- •55.Специфіка соціального пізнання
- •56. Поняття суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес.
- •57. Природа як передумова розвитку людини і суспільства.
- •58. Поняття «географічне середовище»
- •59. Сутність історчичного процесу.
- •60.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.
- •62. Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- •63.Соціальна структура суспільства.
- •64. Соціальні спільності людей.
- •65. Нація як соціальний феномен.
- •66.Концепція соц.Стратифікації і соц. Мобільності
- •67. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •69.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- •71. Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.
- •72. Особистість як продукт сусп. Розвитку
- •73. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура
- •74. Продуктивні сили і виробничі відносини, їх сутність та структура
- •75. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •76. Політика як явище суспільного життя.
- •77. Політична система суспільства, її структура і функції.
- •78. Держава її походження і сутність.
- •79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
- •80. Поняття ідеології, її роль в суспільстві.
- •81.Співвідношення соціальної психології і ідеології.
- •82,85. Сутність духовного життя суспільства
- •83,84.Форми суспільної свідомості.
- •87. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •88.Основні концепції походження культури
- •89. Культура і цивілізація.
- •90. Культура та Антикульткра.
25. Герменевтика, як метод філософії.
Принципиальное положение об исторической конкретности теоретической деятельности и об учете широкого контекста многообразной практической жизни субъекта в рамках теории познания было впервые строго сформулировано в марксистско-ленинской философии. Критикуя узкий методологизм предшествующей буржуазной философии, К. Маркс видел ее основной недостаток в том, что знание рассматривается как единственный акт сознания, «его единственное предметное отношение». Именно материалистическая постановка вопроса о понимании истории и исторически конкретных явлений, в частности, позволила критически преодолеть одностороннее сведение познавательного отношения только к его абстрактно-теоретическим характеристикам. На этом основывается диалектико-материалистический анализ и выявление объективированных форм сознания о действительности, начиная от идеалистических представлений буржуазного сознания об истории культуры и кончая самыми рафинированными взглядами западных специалистов на науку, ее основания, предпосылки, источники развития.
Одно из наиболее влиятельных в современной буржуазной философии направлений — герменевтическая философия — претендует на, по крайней мере, не меньше, чем подлинно адекватное критическое понимание научного noзнания и самой проблемы понимания. Границы этого направления, состоящего из различных школ и концепций, и его влияния на западное философское мировоззрение обнаруживаются сегодня достаточно легко. Теория герменевтического понимания в лице таких ее представителей, кaк Г.-Г. Гадамер и К.-О, Апель в ФРГ, П. Рикер во Франции, противопоставляет себя научному познанию и объяснению действительности, а на основании гуманитарного образа знания делают попытки построить уже «неклассическую» методологию и теорию философии культуры и истории.
Если дильтеевский анализ метода понимания в конечном счете не смог выйти за рамки метафизических представлений идеалистической диалектики, то современная философская герменевтика начинает свой отсчет как раз с критического воззрения на заданные классической философией способы и нормы научности философского — вообще человеческого — рассуждения о мире. Однако вместе с критическим переосмыслением гносеологической традиции европейской философии (особенно радикально в герменевтике М. Хайдеггера, который оказал наибольшее влияние на все последующие интерпретации проблемы понимания в западной философии) была заметно утеряна и та определенная доля методологической строгости и философской доказательности, которая, в конечном счете, всегда была присуща классической буржуазной гносеологии. Поэтому понятно, что открытая борьба за мировоззренческое влияние, которая, как мы это уже видели на примере Дильтея, постоянно сопровождает разработку теории понимания в буржуазной философии в оппозиции к категориям науки — знанию, объяснению, предсказанию и др., имеет сегодня шансы на успех только при достаточно разработанных методологических и логических альтернативах аргументам, выдвинутым логиками и методологами науки, которые были бы не менее впечатляющи по своей убедительности. Следует вообще подчеркнуть, что уроки «логической точности», преподанные западному философскому мышлению неопозитивизмом, включая и аналитическую философию языка, отразились и на формулировках герменевтической теории. «Сегодня любое обсуждение проблемы возможности знания . должно начинаться с позиции, выработанной аналитической философией науки. Мы не можем вернуться непосредственно к изменению эпистемологического исследования. Позитивизм нерефлексивно перескочил через это измерение, и отсюда вообще становится ясно, почему он регрессировал за уровень философской рефлексии, представленный Кантом», — подчеркивает один из представителей герменевтической философии Ю. Хабермас
Попытка такого критического размежевания со стороны философской герменевтики была предпринята К.-О. Апелем. В своей критике он очень точно формулирует основные недостатки неопозитивистской методологии науки: односторонность в ориентации исключительно на методы естественных наук, различные типы замещения культурно-исторических предпосылок научного познания знаково-символическими структурами науки, связанные с этим искажения в логическом и семантическом анализе языка науки. Отталкиваясь от методологических разработок в области гуманитарно-исторических дисциплин В. Дильтея и положений современных герменевтических концепций понимания, он следующим образом обобщает выдвигаемые им критические требования.