3 Модуль

1.Особливості розвитку духовної культури України хіх ст..

У XIX ст. Україна повністю перебувала під владою інших держав – більшість східних земель було підпорядковано Російській імперії, а Галичина, Буковина та Закарпаття належали імперії Габсбургів. Територіальна роздрібненість та відсутність державності негативно впливали на розвиток української культури. У Східній Україні посилюється русифікація населення, на російську мову переводяться всі суди, школи. Для реалізації ідеї русифікації використовують навіть православну церкву, яка була підпорядкована політичній владі. У Західній Україні відбуваються процеси полонізації, мадяризації населення. В освіті переважають польська та німецька мови.

Саме завдяки тому, що основною масою населення було селянство (близько 90 %), Україні вдалося зберегти єдину національну культурну основу. Заняття сільськогосподарською працею сприяло збереженню в людини тих основ, які були закладені ще в прадавні часи – любові до природи, шанування її краси, поетичності, терплячості, витривалості, завзятості тощо.

Селянство розмовляло дуже близькими діалектами однієї мови від Поділля до Слобожанщини, від Полісся до Таврії. У різних регіонах хати по-різному будувалися, крилися соломою, прикрашалися, але скрізь це була традиційна українська хата. Зберігають спільні риси і господарська діяльність, і реманент, і майно українського селянина на всій національній території та новоколонізованих землях.

В Україні розвивалась переважно промисловість, орієнтована на переробку сільськогосподарської продукції, – цукрова, борошномельна, винокурна. На відміну від Росії, українське село не знало общинного землеволодіння з регулярними переділами землі між господарствами. Українське звичаєве право забезпечувало главі сім`ї можливість продати землю і майно, які він придбав; спадкову дідизну він міг лише віддати в заклад, а материзну, принесену в сім`ю жінкою, міг закласти лише з її дозволу. Сини за їх бажанням відділялися, і тоді земля і майно ділилися. Велику владу на селі мала громада, яка підтримувала традиції самоврядування, могла втручатися в особисті справи селян, але не в спадкові. Селянська філософія спиралася на переконання, що право на власність тримається на праці, вкладеній в землю. Таким чином, у XIX ст., з одного боку, зберігалися ті види діяльності, які забезпечували збереження головних рис ментальності українців, з іншого – відбувалися активні зміни в характері та змісті видів господарської діяльності, що впливало на український образ мислення.

У контексті розмови про долю України в XIX ст. слід зазначити, що культурні процеси, які відбувалися в Східній та Західній Україні, хоч і не були однорідними, але ставили перед собою одну мету – національне відродження.

2.Зародження нової української літератури.

У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М. Грушевський писав: «Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом…»Звідси — й особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм.

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П. Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є. Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є. Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т. Шевченка. У 1841 році видав альманах "Ластівка".До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (краща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. «Його творчість, — писав М. Грушевський, — це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості». Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда,

рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником І. Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи К. Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.