18. Фольклор (думи і пісні) періоду Гетьманщини

Найдавніша згадка про думи є в хроніці («Аннали», 1587) польського історика С. Сарницького.

Перший відомий запис думи датується 10 січня 1684 р. Це — твір «Козак Голота». В рукописному збірнику Кондрацького, віднайденому в архіві Ягеллонського університету в Кракові, зафіксовано чотири зразки дум з Волині. Цей збірник був виявлений і опублікований академіком Возняком у 1928 році.

У теперішній час збереглися лише згадки про думи XVI століття в різних письмових джерелах, але жодного повного тексту на сьогодні немає. З анналів Сарницького довідуємося, що українці співали думи вже на початку XVI ст. думи про героїчну смерть братів Струсів, однак, на превеликий жаль, цей літописець не вніс до анналів жодного рядка цієї думи.

Більш успішним щодо даних, які збереглися про думи, є XVIІ століття. Зокрема, у рукописному збірнику Кондрацького збереглося аж чотири зразки української думової творчості: «Козак Нетяга», «Смерть Корецького» і два зразки жартівливих пародій на думи. Оскільки усна народна творчість породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбувалися в житті народу. З попереднього огляду історичних умов побутування фольклору в 15—18 ст. природньо випливає висновок, що саме на той час припадає особливо інтенсивний розвиток і розквіт українського героїчного епосу. Започаткований ще у княжій добі, історичний епос з новою силою продовжує оспівувати козацькі походи, героїчні подвиги народних ватажків, лицарську доблесть, життя і побут козаків. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображаються всі віхи та події української історії. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам´яті. Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецько-татарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами. Крім дум та історичних пісень, козаччина знайшла своє відображення і в прозових жанрах (легендах, переказах), що були надзвичайно популярними серед народу, який у такий спосіб возвеличував і пошановував своїх ватажків та захисників-месників (С. Наливайка, П. Сагайдачного, М. Залізняка, І. Ґонту, О. Довбуша, І. Кармалюка та ін.).

19. Світська література Україні в др..Половини хvіі -хvііІст.. Козацькі літописи

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI столітті були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата». Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на «просту» українську тогочасну мову «для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого».

Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI столітті відмічається розквіт українського епосу — створюються думи, балади, історичні пісні, які Т. Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка»,"Іван Богун", "Корсунська перемога", народний епос "Хмельницький та Барабаш" та інші. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю.

Складалися за тих часів і численні невеличкі літописи: хронічки, хронографи, діарії (щоденники), мемуарні записки, більшість яких з плином часу загинули. Найвидатнішим явищем історичної літератури XVIII ст. стали козацькі літописи. Козацькими такі літописи називаються через те, що творилися в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії. Найдавнішим з-поміж великих козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної, ймовірно 1702 р. Поширювався в списках. Ті, хто переписував «Літопис Самовидця», довели виклад подій у ньому до 1734 р. Глибоке вивчення пам'ятки дало змогу дослідникам встановити ім'я автора: ним вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Другим знаменитим козацьким літописом, що ґрунтувався насамперед на літописі Самовидця, але мав відмінну структуру і концепцію, був твір Григорія Грабянки, гадяцького полковника у 1729—1738 pp.

Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Написано його було 1720 р. канцеляристом генеральної канцелярії. Мова літопису — книжна українська. Твір складався з двох частин: опису подій від 1648-го по 1660-й та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, у нього введено безліч документів, поетичних текстів. Читач натрапляє в літописі на невеличкі оповідання, виписки з різних книг тощо. У кінці XVII—XVIII ст. у літературі формуються нові риси, вона вивільняється від впливу теологічних вчень і набирає виразно світського змісту. До кінця XVIII ст. занепадають полемічна, житійна і ораторсько-проповідницька проза, шкільна драма, релігійно-моралізаторська лірика. На перший план виходять світські твори, пройняті критикою середньовічного укладу, зокрема сатирично-гумористичні вірші, органічно споріднені з фольклором.