
- •Стародавній Єгипет у мв
- •2/ Зп Стародавнього Китаю
- •3/Греко-перські війни
- •5) Зп Філіпа іі Македонського
- •6. Війни та диплома Олександра Македонського
- •7/ Еліністичні держави у мв ііі ст. До н.Е.
- •6/Війни Македонії з Римом та їх політичні наслідки
- •9/Перша Пунічна війна
- •10 Друга пунічна війна та її політичні результати
- •11.Експансія Риму у східному Середземномор’ї
- •12.Зп Юлія Цезаря
- •13.Зп Риму в період Принципату
- •14.Загибель Зх.Римської імперії
- •15.Зп Візантії у VI-IX ст..
- •16,Візантійська імперія у мв X-XII ст..
- •18.Хрестові походи та їх політичні наслідки
- •18.Четвертий хрестовий похід та візантія
- •19.Загибель Сх. Римської імперії
- •20.Імперія Карла Великого та її розпад
- •21/Міжнародне становище Київської Русі IX-XI
- •22.Особливості міжнародного становища Галицько-Волинської держави
- •23.Виникнення Арабського Халіфату
- •24.Криза Арабського Халіфату та його розпад
- •25.Сефевидський Іран та його боротьба з Османською імперією та Великими Монголами
- •26.Утворення Османської і Балкани
- •27.Делійський султанат та його боротьба з монгольською загрозою
- •28.Держава Тамерлана в регіонал політиці XIV
- •29.Імперія Великих Монголів в регіональній політиці XVI ст..
- •30.Утворення Монгольської імперії та її завоювання XIII ст..
- •31.Розпад Монгольської імперії
- •32.Дипломатія Середньовічного Китаю
16,Візантійська імперія у мв X-XII ст..
В IX—XI столітті велике значення для Візантії мали взаємини з Київською Руссю. Після облоги Константинополя київським князем Олегом (907) Візантія була змушена укласти з Руссю торговельний договір, що сприяв розвиткові торгівлі вздовж великого шляху з «варяг у греки». Наприкінці X століття Візантія воювала з київським князем Святославом) за Болгарію і здобула перемогу. При київському князі Володимирі Святославовичу між Візантією і Київською Руссю було укладений союз. Василь ІІ віддав свою сестру Ганну заміж за Володимира. Наприкінці X століття Русь прийняла з Візантії християнство за візантійським обрядом
У 1019 році, завоювавши Болгарію, Вірменію й Іберію, Василь ІІ відсвяткував великим тріумфом найбільше посилення імперії з початку арабських завоювань. Доповнювали картину блискучий стан фінансів і розквіт культури.
Однак одночасно почали з'являтися перші ознаки слабості, що виражалося в посиленні феодальної роздрібненості. Знать, що контролювала величезні території і ресурси, часто успішно протиставляла себе центральній владі. Занепад почався після смерті Василя ІІ, при його браті Костянтині VIII (1025—1028) і при дочках останнього — спочатку при Зої і її трьох чоловіках, що послідовно змінювали один одного — Романі ІІІ (1028—1034), Михайлові IV (1034—1041), Костянтині Мономаху (1042—1054), з яким вона розділяла трон (Зоя вмерла в 1050), і потім при Феодорі (1054—1056). Ослаблення проявилося ще різкіше по заверешенню правління Македонської династії.
У результаті військового перевороту на престол зійшов Ісаак I Комнін (1057—1059); після його зречення імператором став Костянтин X Дука (1059—1067). Потім до влади прийшов Роман IV Діоген (1067—1071), якого скинув Михайло VII Дука (1071—1078); у результаті нового повстання корона дісталася Никифору Вотаніату (1078—1081). Протягом цих коротких правлінь анархія чимраз зростала, внутрішня і зовнішня криза, від якої страждала імперія, ставала все більш важкою. Італія була втрачена до середини XI століття під натиском норманів, але основна небезпека насувалася зі сходу — у 1071 році Роман IV Діоген зазнав поразки від турків-сельджуків під Маназкертом (Вірменія), і від цієї поразки Візантія так і не змогла оправитися. У 1054 році відбувся офіційний розрив між християнськими церквами, що збільшило до краю натягнуті відносини з Заходом і визначило події 1204 року (захоплення хрестоносцями Константинополя і розпад країни), а повстання феодалів підривали останні сили країни.
У 1081 році на престол вступила династія Комнинів (1081—1204) — представники феодальної аристократії. Турки залишалися в Іконії (Конійський султанат); на Балканах за допомогою Угорщини слов'янські народи створили майже незалежні держави; нарешті, Захід також являв собою серйозну небезпеку Візантії як з боку загарбницьких устремлінь, честолюбних політичних планів, породжених першим хрестовим походом так і внаслідок економічних претензій Венеції.