31. Владні установи унр у центрі та на місцях.

Формування вищих та місцевих органів влади Української Народної Республіки (7 листопада 1917 р. - 29 квітня 1918 р.) пройшло певну еволюцію. Третім універсалом вищим законодавчим органом влади, до скликання Установчих Зборів, проголошувалася Центральна Рада, яка формувалася шляхом делегування до її складу представників політичних партій та громадських організацій. Робочим, постійно діючим і виконавчим органом між пленумами ЦР була Мала Рада, або Комітет, також президія Ради (голова і два його заступники). ЦР видавала закони, ухвали, універсали, рішення. Виконавчу владу очолював Генеральний секретаріат, а з 9 січня 1918 р. - Рада народних міністрів, які складалися з галузевих відомств - секретарств (міністерств) - освіти, фінансів, внутрішніх справ тощо на чолі з генеральним секретарем (народним міністром). Розпорядження та інструкції виконавчої влади були обов'язковими до виконання на місцях.

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у 1917-1918 pp. зберігався старий - губернський. Губернії поділялися на повіти, волості, сільські громади та міста. УНР складалася з 5 губерній (за Третім універсалом), а за Четвертим універсалом - з 9 губерній (без Криму). В адміністративних одиницях адміністрації очолили губернські, повітові та волосні комісари ЦР. 6 березня 1918 р. вийшов закон ЦР "Про розподіл України на землі", який передбачав адміністративну реформу. УНР мала складатися з 32 земель, утворених за історико-етнографічною ознакою (Волинь, Холмщина, Слобожанщина, Запорожжя тощо). Землі передбачалося поділити на волості, a ті - на громади. У кожній адміністративній одиниці виборні збори обирали земських, волосних та громадських начальників. Проте втілити у життя реформу ЦР не вдалося. Тому до кінця квітня 1918 р. в УНР як державна адміністрація діяли комісари, що стояли на чолі управ, та ради депутатів різних рівнів і земельні комітети як органи місцевого самоврядування. Прийнята, але не впроваджена у дію Конституція УНР 1918 p., теж передбачала паралельне існування управ (державних адміністрацій) та рад (органів самоврядування). В цілому як центральні, так і місцеві органи влади періоду УНР знаходилися лише у стадії зародження та становлення і їхньому розвитку завадили зовнішні (більшовики, німці) та внутрішні (гетьманський переворот) чинники.

30. Жовтневий (1917 р.) більшовицький переворот. Ііі Універсал Центральної Ради.

Жовтне́вий переворо́т (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — події в Росії, внаслідок яких владу захопили більшовики. Жовтнева революція докорінно змінила хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.

Попередні події

4 (17) березня 1917 російський Імператор Микола II зрікся престолу. Влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. До кінця літа 1917 року більшість уряду складали представники лівих партій. Очолював уряд О. Ф. Керенський — член партії есерів. Крім того, в Петрограді був сильний вплив Ради робочих і солдатських депутатів, що знаходилися в опозиції уряду. У березні-квітні 1917 із заслань і еміграції до Петрограду повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму, у тому числі: В. І. Ленін, Л. Д. Троцький та інші. На думку деяких дослідників повернення фракції Леніна зі Швейцарії до Росії було спеціальною операцією німецького Генерального штабу, направленій на підривання стабільності в Росії[1].

Олександр Керенський

Впродовж 1917 року на всій території Російської Імперії наростала анархія. Після відміни страти на фронті різко впала дисципліна. За офіційними даними до вересня 1917 року число дезертирів досягло 2 млн чоловік[2][3]. У селі наростали пограбування і захоплення приватних земель.

У ході Московської Державної наради в серпні 1917 року було прийнято рішення навести лад, спираючись на армію. Проте спроба головнокомандуючого російською армією генерала Л. Г. Корнілова взяти ситуацію під контроль закінчилася невдачею (28 — 30 серпня 1917): відісланий з фронту до Петрограду корпус під командуванням генерала Кримова мети не досяг, а сам генерал Кримов застрелився. Корнілов був заарештований, головнокомандувачем російською армією був призначений генерал М. В. Алексєєв

Події в Росії

Петроград

До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький[4].

Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались.

Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників[5].

Роль гарнізону

Восени 1917 року військовий гарнізон Петрограду налічував близько 60 тис.[6]. Всі полки старої гвардії були відправлені на фронт на самому початку війни, і в 1917 гарнізон Петрограду складався із запасних, покликаних під час війни. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і знаходилися під великим впливом більшовиків[6]. Саме гарнізон зіграв велику роль в лютневій революції і він же захистив Петроград від військ Корнілова в серпні 1917. Було очевидно, що доля перевороту також повністю залежатиме від поведінки гарнізону. В жовтні 1917 уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами[6]. Ці плани викликали хвилювання в гарнізоні. Рада Петрограду також побоювалася відправлення гарнізону на фронт і для протидії цим планам створила структуру, пізніше названу Військово-революційним комітетом (ВРК). Розвиток протистояння Ради і уряду і привів до падіння Тимчасового уряду в кінці жовтня.

Хронологія перевороту

16 жовтня за пропозицією Троцького був створений Військово-революційний комітет Петроградської Ради (ВРК).

21 жовтня на мітингу в Смольному[7] була прийнята резолюція про підтримку ВРК гарнізоном, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограду підкорятися його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд зажадав, щоб ВРК розпустився, обіцяючи у такому разі відмовитися від переслідувань.

Відбувається історичне закрите засідання вождів більшовиків, на яке Ленін прибуває таємно в гримі робітника. За пропозицією Леніна було вирішено виступити точно в день відкриття II з'їзду Рад — 25 жовтня, щоб поставити з'їзд перед фактом, що відбувся, не розкриваючи при цьому своїх планів заздалегідь.

24 жовтня (у ніч на 25-е) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, займають телефонну станцію, телеграф і Державний банк[8]. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів.

25 жовтня (у ніч на 26-е) озброєні загони ВРК, не зустрічаючи опору охорони, пройшли в Зимовий палац і заарештували членів Тимчасового уряду[9]. Керенський утік до Гатчини за допомогою своїх прибічників.

Москва

З липня 1917 посаду московського міського голови займав есер В. В. Руднєв. Отримавши звістку про озброєне повстання в Петрограді, Руднєв скликав екстрене засідання міської Думи, де заявив, що Дума — єдина законна влада в Москві, і не стане підкорятися Радам. Для боротьби з більшовиками був створений Комітет суспільної безпеки на чолі з Руднєвим[10].

З 28 жовтня по 2 листопада в Москві йшли запеклі вуличні бої між Військово-революційним комітетом більшовиків і Комітетом Суспільної Безпеки міської Думи. На боці Комітету Безпеки виступили, в основному, юнкери військових училищ та офіцери, на боці більшовиків — частини московського гарнізону, загони озброєних робітників і прибулий з Петрограду загін матросів. 2 листопада було поміщено перемир'я — білі здалися. Комітет Суспільної Безпеки з договору скасовувався, Біла Гвардія роззброювалася і розпускалася, полонені з обох боків відпускалися, всяка стрілянина припинялася. Потім обидві сторони ховали своїх загиблих[11].

У поразці білих значну роль зіграла перевага червоних в артилерії. У тому числі, з Воробйових гір по Кремлю, де займав оборону загін юнкерів і офіцерів, вели вогонь гармати 7-го Українського важкого артилерійського дивізіону[12]

Події в Україні

Народження автономії

Після падіння самодержавства влада на місцях перейшла до різних органів місцевої самоурядування. У Києві центром влади стала міська Дума, із складу якої був виділенні Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві і фактично виконував всі владні функції[13].

4 березня була створена Українська Центральна Рада. Спочатку Рада була лише однією у ряді інших національних об'єднань — «Радою об'єднаних єврейських організацій» і «Польським виконавським комітетом»[14].

Проте незабаром Рада стала вести самостійну політику. Проводячи широку агітацію серед сільського населення і спираючись на військові частини, укомплектовані українцями, Рада добилася фактичного визнання Тимчасовим урядом своєї лідируючої ролі. Це положення було закріплене 2 липня 1917 під час візиту до Києва міністрів Тимчасового уряду М. І. Терещенко та І. Г. Церетелі . На нараді з представниками Центральної Ради і Виконавчого комітету міської Думи були розмежовані повноваження влади — Центральна Рада стала законодавчим центром автономної провінції. Тоді ж на нічному засіданні були визначені географічні рамки, на які поширювалася влада Ради[15].

Дії Терещенко і Церетелі, особливо визначення географічних меж юрисдикції Центральної Ради, привели до урядової кризи в Петрограді: всі міністри-кадети на знак протесту вийшли із складу Тимчасового уряду.

Жовтень 1917

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.

Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»[16]

Листопад 1917

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

Грудень 1917

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно»[17].

У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад[18]. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було принято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”

про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.

про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”[19].

Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко [20].

Розрив з урядом більшовиків

Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л.Д. Троцькій так пояснив ці дії[21]:

На питанні про Раду слід зупинитися. Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Рада проводить політику буржуазії і йде проти Рад.

На цій дорозі вона зустріла згоду Каледіна. Не зважаючи на заборону Ставки, Рада завантажила дві козацькі дивізії і повернула їх Каледіну. А коли знадобилося направити наші війська проти південного заколоту, Рада заявила, що не пропустить їх через свою територію. Вона дозволила собі роззброїти нашу частину на своїй території. Це поведінка Ради абсолютно недопустима. Рада допомагає кадетам, які збираються під її послужливим захистом в Києві. Так міняється позиція.

Коли Терещенко і Церетелі зробили поступки, кадети встали на диби і заявляли про свій вихід з кабінету, а тепер обидва оплоти буржуазії дружно обнялися. Ми ні хвилини не вагалися в наших діях проти цього союзу. [] Ми оголосили революцію в небезпеці, двинули на них революційних червоноармійців і матросів, і щасливі для нас наслідки вже в наявності.

Січень 1918

Так званий «Всеукраїнський селянський з’їзд», що відбувся також у Харкові в січні 1918 року під головуванням чекістки Євгенії Бош, визнав: «Українська робітничо-селянська республіка входить до складу Всеросійської Федеративної Республіки»[22].

У лютому 1918 року в Бресті на мирній конференції з Центральними Державами і УНР Москва ще раз де-юре визнала Українську державу (УНР) в особі УЦР і зобов’язалась укласти з нею договір. Сучасні історики вважають[18], що це були лише декларації для затримки часу й накопичення збройних сил. Зміцнівши, Совнарком РФ 24 грудня 1918 року відкликав визнання УНР.

Делегація харківського ЦВК, яку Ленін послав до Бресту в січні 1918 року на мирні переговори з Центральними державами та УНР, зробив характерну[18] заяву: «Український робітничо-селянський уряд вважає Совнарком Російської Федерації, як орган радянської влади, правомочний виступати від імені всієї Російської Федерації. Делегація українського робітничо-селянського уряду діятиме в складі загальноросійської делнгації і в повній згоді з нею»[23].

Наслідки

Жовтневий переворот зробив величезний вплив на хід історії як на територіях Російської Імперії, так і у всьому світі:

Росія вийшла з Першої світової війни (Див. - Берестейський мир між Росією та Німеччиною)

Стався розвал Російської Імперії на окремі національні держави

На всій території колишньої Імперії почалася збройна боротьба за владу між різними угрупуваннями, відома як Громадянська війна. Війна продовжувалася декілька років і забрала мільйони життів. Росію покинули сотні тисяч людей, в основному освічених класів.

Після закінчення Громадянської війни на більшій частині колишньої Імперії утворився СРСР — перша у світі держава, уряд котрої проголосив її "радянською" та "соціалістичною".

Поширення робітничого руху у світі.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Майже тиждень після збройної перемоги українців над Тимчасовим уря¬дом та більшовиками УНР працювала над текстом III Універ¬салу, який мав оповістити світ про народження нової держа¬ви — УНР. Де-факто Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальн. Федеративн. зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридичне оформити цей факт. III Універсал було прийнято 7 листопада. М.Грушевський відкрив урочисте засідання УЦР і після вступного слова зачитав текст Універсалу:

1. Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Гене¬ральному Секретаріату;

2. Україна стає Укр. Народною Республікою;

3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтав¬щина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Украї¬ною територій з переважаючим укр. населенням мало вирішуватися шляхом переговорів;

4. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів;

5. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день;

6. Запроваджувався державний контроль над виробництвом;

7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюю¬чими сторонами;

8. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія;

9. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд;

10. Україна визнає нац.-персональну автономію для меншин;

11. На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 (22) січня 1918 р.

Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропо¬зицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній раді. Це було вперше. З 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) у залі були присутні 46. З них за Універсал проголосували 42, проти — жоден, утрималися — 4 члени Ради: 2 російські есери, 1 — меншовик, 1 — представник польського Централу.

Після голосування було виголошено привітальні промови та заяви представників фракцій з мотивів голосування. Першим взяв слово заступник голови утвореної на З'їзді народів (ве¬ресень 1917 р.) Ради Народів грузин Берташвілі, який від імені грузинів привітав українців зі знаменною подією. Далі зробили заяви з приводу голосування представники неукраїнських фракцій. Закриваючи далеко за північ засідання, М. Грушевський сповістив, що у четвер 9 листопада о 12-й годині дня на Со¬фійському майдані має бутм проголошено III Універсал УНР всьому народові. У цей святковий день відмінялися заняття у школах та гімназіях, а також робота в державних установах. Близько 2-і години дня на Софійському майдані вдарили у дзвони. На майдан вийшло духовенство з хоругвами на чолі з преподобним Олексієм та чотирма архієреями. З трибуни біля пам'ятника Б. Хмельницькому М. Грушевський виголосив про¬мову, в якій сказав, що ЦР у повному порозумінні з меншина¬ми вирішила проголосити УНР і зачитав III Універсал (у різних частинах мітингу текст читали й інші промовці). Після хвилі схвалення духовенство почало правити молебень (укр. мовою) і виголосило многоліття «христолюбивому війську», Республіці Українські, Центральній раді та Генеральному Сек¬ретаріатові. На закінчення відбувся військовий парад. Його приймали В. Винниченко і С. Петлюра. Оцінки III Універсалу: М. Грушевський: «Це була грандіозна програма».В. Винниченко: «Третій Універсал уже не зробив такого си¬льного враження на населення, як перший, хоча здобутки, зазначені в ньому, були без порівняння більші. Це через те, що Третій Універсал явився не результатом безпосередньої боротьби, великого напруження сил, що дає при успіху вибух радості». Американський історик українець Т. Гунчак: «Проголошення ІІІ Універсалу Центр. ради було, безперечно, ак¬том великої історичної ваги: уперше за 250 років укр. народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави. ...Разом з тим, документ усе ж не вдалося витримати в єдиному дусі (заяви про «рятування Росії», про федерацію з Росі¬єю тощо). Чому так сталося?.. Я схильний думати, що такі заяви можна пояснити непрактичністю провідних членів Цент¬ральної ради, для яких федерація продовжувала залишатися романтичною мрією. Вони не розуміли, що більшовицький переворот у Росії фунтовно змінив політичні обставини, коли сама думка про федерацію ставала зайвою і треба було всіля¬ко сконцентруватися на будівництві незалежної держави».