36. Утворення зунр. Формування державного апарату.

Накануне поражения Австро-Венгрии в Первой мировой войне активизировалось национально-освободительное движение в западноукраинских землях.

Переговоры делегации Украинской Центральной Рады с представителями стран Четверного союза в Бресте завершились обязательством Австро-Венгрии и Германии передать большую часть Холмщины и Подляшья УНР, а остальным западноукраинским землям предоставить автономию, превратив их в отдельный край.

В течение длительного времени австро-венгерские власти отказывалась выполнять это обязательство, и только 16 октября 1918 г., когда империя была уже обречена, явился манифест императора «Для моих верных австрийских народов», который предусматривал федеративное переустройство государства. Согласно положениям этого документа, 18 октября 1918 г. украинские парламентарии из Восточной Галичины и Северной Буковины , руководители политических партий и церковных иерархов создали во Львове орган представительной власти - Украинский Национальный Совет. Его возглавил Евгений Петрушевич .

19 октября Украинская Национальная Рада объявила о намерении объединить все западноукраинские земли (Восточную Галицию, Северную Буковину и Закарпатье) в единое украинское государство, и сделать это мирным путем.

Решительными противниками этих планов выступили польские государственные круги, опиравшиеся на многочисленное польское население, сконцентрированное в основном в городах Восточной Галиции. 28 октября в Кракове был создан Польская ликвидационная комиссия. Ее представители должны были 1 ноября 1918 г. прибыть во Львов, чтобы принять от австрийского наместника власть над Восточной Галичиной.

Часть молодых украинских офицеров, которые считали, что в рамках действующих законов добиться признания Украинского государства мирным путем не удастся, еще в сентябре 1918 г. создали Центральный военный комитет. Когда о планах Польской ликвидационной комиссии стало известно во Львове, на срочно собранном заседании Центрального военного комитета было решено поднять восстание.

В ночь на 1 ноября 1918 г. украинские военные части взяли под свой контроль все главные пункты Львова. Над ратушей был поднят сине-желтый национальный флаг. 1 ноября Украинская Национальная Рада взяла власть в свои руки в Станиславе, Рави-Русской, Коломыи и других городах Восточной Галиции. В тот же день австрийская власть во Львове согласились на передачу власти Украинской Национальной Раде. Дальнейшему повышению ее авторитета способствовали обещания демократических прав и свобод, аграрной реформы в интересах крестьян, введение 8-часового рабочего дня.

Но события 1 ноября 1918 г. значительно обострили украинско-польские отношения, они стали началом украинского-польского вооруженного противостояния, которое переросло в масштабную войну.

11 ноября 1918 г. во Львове Украинской Национальной Радой был создан исполнительный орган власти (правительство) - Государственный секретариат. Его председателем стал К. Левицкий, членами - В. Панейко, Л. Цегельский, Д. Выговский, С. Голубович и др.

13 ноября Украинской Национальной Радой был утвержден временный Основной Закон, согласно которому за созданным Украинским государством закреплялась название Западно-Украинская Народная Республика (ЗУНР), определялись ее границы , герб и флаг. Президентом ЗУНР был избран Е. Петрушевич, главой правительства - Государственного секретариата - остался К. Левицкий. ЗУНР занимала территорию 70 тыс. км кв., ее население (6 млн) на 71% было украинским.

35. Конституція УНР, її структура та основні положення.

Конститу́ція Украї́нської Наро́дної Респу́бліки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради.

Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок - "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів:

Розділ I. Загальні постанови.

Розділ II. Права громадян України.

Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки.

Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки.

Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки.

Розділ VI. Суд Української Народної Республіки.

Розділ VII. Національні союзи.

Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобід.

УНР проголошувалася "державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною", суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.