2. Ранні повісті “Людина” і “Царівна” (1891, 1895): своєрідність тематики. Пошук нових літературних прийомів та засобів, що здатні адекватно розкрити задум автора

В кінці 80-х років починає реалізовувати свої літературні задуми – пише романтично-сентиментальні оповідання, казки-алегорії, щоденникові записи, повісті німецькою мовою. В 1894 р. – перший виступ письменниці в журналі “Зоря”. Як письменниця формувалась виховувалась на творах Т.Шевченка, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І.Франка, Панаса Мирного, Н.Кобринської, також читає Гете, Гейне, Міллера, Шекспіра та твори сучасної німецької літератури.

З щоденників за 1883 – 1891 р.р. постає внутрішнє життя творчої особистості, в якій щасливо поєдналися здібності музиканта, маляра, жінки тонкої душевної організації, людини гордої і сильної духом. Їй нелегко було в атмосфері містечкових обивателів, звідси – висока туга за красою.

Творчість О.Кобилянської раннього періоду охоплює роки її літера­турного навчання (1880 – 1887), коли були написані оповідання “Гортенза, або Картина з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”, “Видиво”, “Людина з народу”, повість “Вона вийшла заміж”, у другій, досконалішій редакції відома під назвою “Людина”. Всі вони, як і деякі пізніші, написані німецькою мовою твори письменниці, характеризують початок її творчого шляху, внутрішній період розвитку, що входить у нову фазу з появою українського варіанту повісті “Людина”. Цей ранній період творчості О.Кобилянської хоча й не позначений помітними художніми здобутками, все ж був важливим і плідним у житті молодої письменниці.

Найпомітнішим твором О.Кобилянської початку 80-х років є велике оповідання “Доля чи воля?”, що розкриває її ідейні пошуки в ранній період літературної діяльності. У центрі повісті образ дівчини-інтелігентки Ядвіги, яка своїм життям прагне довести, що не доля керує людиною, а розум, що людина повинна не пасивно коритися несприятливим обставинам, а активно боротися за своє щастя. Всупереч усталеним традиціям Ядвіга не сприймає релігійну покору. У прагненні досягти своєї мети – стати лікаркою, бути незалежною – вона керується не лише особистими інтересами, а й гро­мадськими: “Я хочу своє життя присвятити суспільству і для нього працю­вати”. У цьому сенс життєвої програми Ядвіги. Прообразом Ядвіги стала подруга О.Кобилянської Софія Окуневська, яка своїм доброзичливим словом одухотворювала молоду письменницю на її життєво-творчому шляху.

Ранні твори Кобилянської засвідчують, що їх авторка, переборюючи впливи сентименталізму (насамперед романів німецької письменниці Марліт), поступово розширювала коло своїх життєвих спостережень, прагнула намалювати картини тогочасної дійсності, зобразити живі, реальні образи, зокрема жіночі. Так, в її “Образкові з життя Буковини” відчуваємо атмосферу малого містечка К. (Кімполунга), бачимо його мешканців – багатих і бідних, протилежність їхніх соціальних інтересів.

По-різному, але переважно нещасливо складається доля героїнь ранніх творів письменниці, які, шукаючи щастя, часто зазнають розчарувань (Агнеса з оповідання “Образок з життя Буковини”), скоряються тяжким життєвим обставинам (Олена Лауфлер з повісті “Вона вийшла заміж”). В деяких творах цього періоду утверджується думка про необхідність боротися за ідеали свободи, за духовне розкріпачення людини з народу.

У згаданих творах О.Кобилянська порушує цілий ряд проблем, пов'язаних з еманси­пацією жінки. В кінці 80-х – у 90-х роках письменниця брала активну участь у феміністичному русі на Буковині і в Галичині, що виник тут під впливом західноєвропейських суспільно-політичних віянь, боротьби за рівні права чоловіка і жінки. Як течія в суспільному житті цей рух не ставив перед собою завдань боротьби за докорінні соціальні зміни. Та, незважаючи на певну обмеженість своєї програми, він викликав широкий резонанс у деяких країнах, зокрема й в Австро-Угорщині, звернув увагу на нерівноправне становище жінки в тогочасному суспільстві, на її уповільнений духовний розвиток, на необхідність активної боротьби за духовне розкріпачення. У письменниці виникає задум створити художній образ жінки сильної духом, освіченої, сповненої почуття власної гідності. Таких жінок вона змальовує в повістях “Людина”, “Царівна”.

В 1886 р. О.Кобилянська написала оповідання німецькою мовою “Вона вийшла замуж”. Того ж року переробила його на повість і під заголовком “Людина” надіслала до львівського журналу “Правда”. Редакція відхилила повість. В 1891 р. в с. Димка вона ще раз переробила повість і надіслала до львівського журналу “Зоря”. Між редакцією і письменницею зав’язалося тривале листування. Редактор Василь Лукич зробив низку зауважень письменниці стосовно мови, стилістичних зворотів, імен. Приміром, радив змінити ім’я Дімітрі на Дмитро, а Гелена – на Олену і т.д. Письменниця погодилась. Редактор зрозумів. Що повість написана в тяжких умовах, бо мати письменниці хворіла. Тому дівчина змушена була займатися не писанням, а домашніми господарськими справами. Повість була надрукована в “Зорі” лише наприкінці 1894 р. Після виходу її у світ письменниця у листі до Франтішка Ржегоржа жалілася, що в її творінні багато друкарських похибок. 1899 р. О.Маковей запросив О.Кобилянську перевидати повість в газеті “Буковина”. О.Кобилянська погодилась, хотіла підкорегувати мову, але не вистачало часу, тому 19 лютого – 2 квітня 1899 р. повість була все-таки перевидана без істотних змін і поправок. Цей перший опублікований твір присвячено подрузі Н.Кобринській.

Повість “Царівна” написана протягом 1888 – 1895 р.р., спочатку німецькою мовою, а згодом українською. О.Кобилянська пройшла добру творчу школу під час тривалої роботи над повістю, якою вона остаточно закріпила за собою місце в рід­ній літературі. Досить складний процес ідейно-художніх пошуків письмен­ниці, спрямованих на втілення своєї концепції людини, зокрема жінки, її призначення в суспільстві, на утвердження позитивної програми твору – так, як вона виявилася в остаточній редакції, – можна певною мірою про­стежити на підставі аналізу тих змін, яких зазнала повість, а також на основі авторських свідчень. Характерною з цього погляду є, наприклад, уточнення назви повісті. Перша назва – “Льореляй” – нагадує героїню однойменного вірша Г.Гейне, вона надавала твору романтичної забарвленості, певної екзотичності. В процесі роботи над твором виникла дещо прозаїчна назва “Без надій” (“Без подій”), що мала підкреслювати одну з особливостей композиції повісті, яка, за висловом О.Маковея, є “повістю чуття”, де “фабула не має великого значення”. Зрештою твір дістав остаточну назву “Царівна”. Доопрацьовуючи повість, письменниця поглибила, характеристику Наталки Верковичівни, що є однією з найяскравіших її героїнь. В листі до О.Маковея О.Кобилянська писала, що це “повість чуття, у якій показ переживань і роздумів героїв, розкриття духовного світу головної героїні стоять на першому плані”. Це дало підставу Лесі Українці назвати “Царівну” великим психологічним романом.

За ідейним спрямуванням “Царівна” продовжує, і розвиває далі, тему, ранньої повісті О.Кобилянської “Людина”, але дає ширшу панораму життя інтелігенції, виразніше розкриває її громадянські ідеали, ідейні пошуки. Героїня “Людини” Олена Лауфлер у своїх мріях і пориваннях не виходить за рамки особистих інтересів, і терпить життєвий крах; Наталка Верковичівна – натура більш вольова і цілеспрямована, з чіткішими суспільними ідеалами – досягає мети, знаходить своє місце в житті. О.Кобилянська розглядала цей образ, як “новітній тип” жінки мислячої, що виразно відрізняється від традиційних жіночих образів. “Наталка ж думає вже над собою і другими, – підкреслює письменниця, – і, хоча вона любить, так і видить, що праця надає чоловікові смисл в житті”. Ці акценти допомагають глибше проник­нути в ідейний задум повісті.

Найбільш виразно, психологічно обґрунтовано О.Кобилянська намалювала образ Наталки Верковичівни, яка, як і Олена Лауфлер, зазнає болючих розчару­вань, терпить від несприятливих обставин, але не занепадає духом, вірить у високе покликання людини, висловлює сміливі думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. Засобами психологічного аналізу, використовуючи форму щоденникових записів – своєрідної розмови героїні з собою О.Кобилянська розкриває світ думок і почуттів Наталки, яка не може миритися з поглядами на жінку, прагне вирватися з духовної неволі, сірої буденщини. В її образі письменниця втілює ідеал гордої, непокірної жінки-інтелігентки, що має відвагу відстоювати свої по­гляди. Щоправда, ідеал той був дещо абстрактний, не до кінця чіткий.

3. Новели та оповідання 1890 – 1903 р.р., схильність письмен­ниці до модерних принципів та засобів відтворення дійсності. Но­вели “За готар”, “Банк рустикальний”, “Мужик” – зразок психологізації соціального конфлікту. Оповідання “Меланхолійний вальс”, новела “Impromptu phantasie” – музично-живописна стихія і тип героя, її стильотворча функція; враження, опосередковане свідомі­стю, як предмет узагальнення

   Тематика прози О.Кобилянської:

• тема інтелігенції (“Аристократка”, “Impromptu phantasie”, “Valse melancolique”);

• тема народної долі, людських стосунків (“За готар”, “Банк рустикальний”, “На полях”, “У святого Йвана” та ін.);

• тема природи (“Там звізди пробивались”, “Смутно колишуться сосни”, “Через море”);

• антивоєнна тематика (“Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Юда”, “Зійшов з розуму”);

• тема громадсько-культурного життя Буковини (“Апостол черні” та ін).

У малій прозі письменниці розкривається великий світ людських почувань і переживань із “простого люду”, інтелігенції, змальовано мінливий світ природи. Щодо жанрової специфіки в основному пише оповідання (соціально-психологічні, лірико-психологічні), та новели. Окрему групу становить цикл новел антивоєнного гуманістичного змісту.

Основний, найпродуктивніший період творчості О.Кобилянської при­падає на другу половину 90-х і 900-ті р.р. Письменниця в цей час опублікувала багато новел, оповідань, повістей, нарисів.