9

Тема: о.Стороженко (1806 — 1874) План

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху.

2. Особливості оповідань О.Стороженка:

• Легендарний, з "народних уст" характер оповідань О.Стороженка.

• Відображення селянського побуту в оповіданнях "Закоханий чорт", "Матусине благословіння", "Вуси", "Голка", "Оповідання Грицька Клюшника". Фантастичний елемент, народнопоетична лексика, ностальгічний (за старовиною) характер рефлексій і ліричних відступів.

• Творче опрацювання фольклорних сюжетів, гумористично-фоль­клорних мотивів у творах "Вчи лінивого не молотом, а голодом", "Се така баба..." Гумор О.Стороженка, засоби комічного.

3. Повість "Марко Проклятий". Широта зображення картин, на­родно-фантастична екзотика у творі.

4. Переклади письменника.

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. (1805 р.) в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного армійсько­го офіцера. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з XVII ст.; про його представників йдеться в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії" XVIII ст. Предків письменника знаходимо серед прилуцьких полковників, ічнянських та повстинських (Лубенського полку) сотників. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема батько письменника Петро Да­нилович Стороженко вісімнадцять років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі й здобутті Хотина 1787 р.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім навчався у «благородному пансіоні» при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О.Стороженкові атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, фран­цузьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну та російську історію, географію і виявив «превосходные», «хорошие», «изрядные» і «достаточные» успіхи.

Пам'ятною для О.Стороженка була зустріч з молодим М.Гого­лем, яка сприяла формуванню естетичних смаків письменника і його художнього обдарування. Про цю зустріч, яка відбулася на Пол­тавщині десь у 20-х рр. XIX ст., О.Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями в своєму есе «Спогад» («Отечественные записки», 1859, кн. 4). З твору постає виразний образ Гоголя, тоді ще вихованця Ніжинської гімназії вищих наук. О.Стороженко яскра­во змалював деякі риси майбутнього славетного письменника — його вміння спостерігати, схоплювати характерне в зовнішності і жестах людей, влучно копіювати, захоплення дотепністю і гостро­тою мови українського селянина, поетичне сприйняття рідної при­роди. Юному М.Гоголю однаково притаманними були хлоп'ячі ви­брики і серйозність у ставленні до життя. Оповідач дивувався, що наступного після зустрічі дня замість пустуна побачив у садку за­мисленого хлопця, який у полоні роздумів щось занотовував до записника. Микола пояснив співрозмовникові, що пишуть не тому, щоб змагатися з кимось, а тому, що душа прагне поділитися по­чуттями.

Зображені О.Стороженком епізоди цікаві зустрічі, численні кон­кретні реалії, які увиразнюють портрет майбутнього автора «Ре­візора» і «Мертвих душ», неодноразово використовувалися біографами М.Гоголя.

З 1824 р. до 1850 р., впродовж майже тридцяти років, перебуваючи на вій­ськовій службі, О.Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив на Україні і, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з од­нієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селянства на Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий ма­теріал ліг в основу багатьох творів О.Стороженка.

Письменникові довелося брати участь у кількох воєнних кампа­ніях російсько-турецької війни 1828 — 1829 рр., у придушенні поль­ського повстання 1831 р., в поході 1849 р. в Угорщину; він був контужений.

О.Стороженко, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоке зацікавлення життям народу, його сучасним та минулим, швидко зна­йомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та бувальщини. Його око швидко помічало найсуттєвіше в людях, а пам'ять фіксувала особливості оповіді, різноманітні барви та інтонації. Тому оповідання та нариси О.Стороженка нагадують усні розповіді, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події. Це реальне переплелося з фанта­зією багатьох оповідачів.

У 1850 — 1863 рр. О. Стороженко служить чиновником для особ­ливих доручень при київському генерал-губернаторі Д.Бібікові. Служ­ба змушувала його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, в Таврію і до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припадає на цей період його життя, захоп­лювала О.Стороженка. «Розкрити злочин, — писав він, — дає мені ве­личезну насолоду; цим я й буваю цілком винагороджений за свою працю».

1857 р. на сторінках російських журналів та газет з'являєть­ся ім'я О.Стороженка як автора роману з української старовини XVIII ст. «Братья-близнецы» та низки оповідань, в основу яких покла­дено українські народні повір'я. З 1861 р. він стає відомий і як україн­ський письменник; його твори друкуються в журналі «Основа» та окремими виданнями. А 1863 р. у Петербурзі виходять «Українські оповідання» в двох томах, які О. Стороженко написав ще в 50-х рр. і лише тепер зміг їх опублікувати.

У 1864 р. О.Стороженка перевели у м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора Північно-Західного краю — відомого своєю жорстокістю М. Муравйова. Ця служба позначилася на белетристично-публіцистичних творах письменника, опублікованих у реак­ційному «Вестнике Западной России»; вони були тенденційно спря­мовані проти польського Національно-визвольного руху початку 60-х рр. Тогочасна критика слушно вказувала, що літературна діяльність О.Стороженка цього періоду позначена «ультраросійським» впливом та «чисто поліцейськими поглядами» на польський виз­вольний рух.

Вийшовши у відставку 1868 р. в чині дійсного статського радника, О.Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Брес­та (Білорусія). Тут він виконував обов'язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з'їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати і риба­лити. Одягнений в український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах. Був енергійною людиною з міцним здоров'ям і силою, за власним свідченням, «згинав двогривенні і носив на гору десять пудів», хоч в останні роки все частіше давалася взнаки давня кон­тузія. Багато часу О.Стороженко віддавав грі на віолончелі, малю­вав і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайо­мих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті «Марко Проклятий». Чимало часу віддавав своєму «последнему сказанию» — публіцистичному роману «Былое, не минувшее», який так і не був опублікований, а рукопис його загубився. В останній рік життя О.Стороженко постійно листувався з одеським книговидав­цем В.Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» і її видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша.

До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Поверта­ючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, О.Сторо­женко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром, 18 листопада 1874 р., помер. Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті. Друга версія – помер 19 (7) листопада 1874 р. на хуторі Горішні біля Бреста.