4. Гуморески. Жанрова специфіка, художнє опрацювання народних анекдотів

Короткі поетичні обробки народних анекдотів, те, що І.Франко називав “співомовками”, сам С.Руданський визначав як “приказки”. У цих поетичних мініатюрах розкрито морально-етичний потенціал українців, народну мудрість, найголовніші ознаки українського менталітету. Сміх С.Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий. Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися над людиною, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. Автор висміює людей за моральні вади, негідні вчинки, а не за національні ознаки.

С.Руданський зводить на розумовий і моральний поєдинок представників різних прошарків населення. Однак він не ідеалізує просту людину. Його герої – живі люди з притаманними їм породженням тогочасних умов життя.

У багатьох співомовках С.Руданський у добродушно-гумористичному плані говорить про побутові вади чи хибні риси характеру персонажів з народу (“Добра натура” (1859), “Верства” (1860), “Школяр” (1859), “По чому дурні” (1857), “Добре торгувалось” (1857) та ін.).

Багато співомовок створено на основі народних прислів’їв і приказок (було 298).

Інтонаційна амплітуда широка – від лірично-співчутливої тональності до сарказму. У сатиричному об’єктиві заздрісність, корисливість, ненажерливість, скнарість, фарисейство, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, брехливість, хабарництво та ін. Бачення С.Руданським суспільних процесів, його оцінки соціальних, політичних і побутових явищ показано у творах “Варєнікі, варєнікі”, “Гусак”, “Московська ікра”, “Москаль з полотном”, “Москаль на волах” та ін.

5. Використання мотивів слов’янського фольклору в поемах (“Байки світовії (Лірникові думи)”, “Цар-Соловей”)

У поетичному доробку С.Руданського є 6 історичних поем, або “співів” (як митець називав). Одна з них “Байки світовії (Лірникові думи)”, що являють собою єдину в українській літературі спробу звести легендарно-апокрифічні народні перекази про створення світу й походження життя на Землі в космогонічну поему. З аналізу мотивів поеми ми переконуємося, що поет найчастіше використовував фольклорні матеріали. В поемі-казці “Цар-Соловей” (1857) змальовується життя царя Соловея, трьох його синів – Пастушка, Мисливого, Причепу та доньки Золотокрилої. Вона складається з чотирьох частин. Підтекст твору, окремі вислови та образи, на думку І.Приходько, дають підстави вважати цей твір роздумом про взаємини слов’ян між собою. На цій поемі позначився вплив ідей Кирило-Мефодіїївського братства.

“Олег – князь київський” (1860).

Перед закінченням Петербурзької медико-хірургічної академії у 1860 р. С.Руданський написав шість історичних поем – “Мазепа, гетьман український”, “Іван Скоропада”, “Павло Полуботок”, “Вельямін”, “Павло Апостол”, “Мініх”. Це своєрідний цикл, “хроніка гетьманщини” з наскрізною українською ідеєю. У цих творах постають відомі історичні особи з різними політичними орієнтаціями. Але об’єднує цикл чітка авторська концепція (за І.Приходько) – прагнення донести до свідомості української суспільності в доступній (навіть народнопісенній) манері зміст імперської політики Москви в Україні і її трагічні наслідки. Поеми “Мазепа, гетьман український”, “Іван Скоропада” за часів радянської влади не друкувалися, а інші – не аналізувалися.

Характеризуючи їх І.Франко зазначив: “Думка написати поетичну хроніку гетьманщини, – думка смілива... Але виконання її у С.Руданського вийшло зовсім школярське, майже без ніякої поетичної стійності”. Йдучи за І.Франком, дослідники вважають історичні поеми С.Руданського малохудожніми, в яких “некритично переповідані епізоди з “Истории Малой России” Д.Бантиш-Каменського та “Истории Малороссии” М.Маркевича”. Докорялось письменникові і тим, що він “...не зміг намалювати у цих поемах правдиві історичні картини, показати народні маси в історичній боротьбі...”, що життя зображених історичних персонажів у “багатьох своїх епізодах не відповідає дійсності”.

Образ Мазепи С.Руданським ідеалізовано, він хоча й привабливий, але далекий від історичної правди, бо не представлений зрадником. Зв’язані офіційною політичною доктриною науковці не могли здійснити об’єктивне дослідження історичних поем С.Руданського. цим творам давалася оцінка, зумовлена панівними ідеологічними настановами, негативним ставленням до української історії та видатних державних діячів минулого, діяльність яких всіляко шельмувалась. С.Руданський вдумливо й критично осмислив історичну, політичну, художню та духовну літературу про Івана Степановича Мазепу, врахував фольклорні перекази й художні твори, присвячені українському гетьманові.

До зображення цієї історичної постаті поет підходив, орієнтуючись передусім на його дії та вчинки, спрямовані на утвердження державної самостійності України. Заслуга С.Руданського полягає у тому, що він, усупереч панівній доктрині, створив образ Мазепи як визначного державного діяча й політика того часу.

Поема “Мазепа, гетьман український” має відчутне романтичне забарвлення, але її сюжет досить наближений до реальних історичних подій. Образ Мазепи поетичний, психологічно достовірний. Сутність Мазепи – прагнення будь-що домогтися повернення Україні втраченої незалежності. Для досягнення цієї високої мети він ладен піти на все. С.Руданський підкреслює величність і незвичність Мазепи, політичну діяльність якого намагається зрозуміти у зв’язку з розвитком політичної ситуації в багатьох країнах. Поема складається з трьох завершених частин, насичених багатьма романтично забарвленими епізодами й історичними фактами. Їй властива єдина образна система, єдиний стиль; ритміка її укладена пісенно-коломийковим розміром.

Драми

У 1862 р. в Ялті С.Руданський написав віршовану п’єсу “Чумак”, яку визначив як “український дивоспів”. Через 10 років повернувся до неї, доповнив її. У п’єсі показано реалістичні і романтичні риси, вона нагадує пізніші українські мелодрами з народного життя. Автор у творі засуджує старі погляди на взаємини між чоловіком і жінкою, виступає проти віджилих традицій, що мали місце в той час серед народу.

“Чумак” С.Руданського – це музично-романтична п’єса, опера-етюд мелодраматичного характеру, побудована на народнопісенних мотивах. На думку І.Приходько, це було лібрето для фольклоризованої опери.