45.Склад майна, що використовується у сфері господарювання.

Майно підприємства складається:

• Основні фонди (основні засоби) – матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом, а очікуваний строк експлуатації такого майна з моменту введення його в експлуатацію становить понад 1 рік; основні фонди використовуються поступово, а перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань;

• Обігові кошти (оборотні засоби) – сировина, паливо, матеріалу, малоцінні та швидкозношувані предмети та інше майна, яке споживається суб’єктом господарювання протягом одного операційного циклу, але в будь-якому разі до спливу строку в 1 рік і вартість яких переноситься на собівартість виконаних робіт, наданих послуг, виробленої продукції;

• Нематеріальні активи;

• Спеціальні фонди та резерви.

• Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації вироблених з них товарів, робіт, послуг.

• Кошти – гроші в обороті:

1. В готівковій формі

2. В безготівковій формі ст. 5 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Нематеріальні активи

П.4.1.20 Податкового кодексу України – визначення нематеріальних активів в аспекті податкового законодавства.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання або доведення відповідних об’єктів до стану, придатного для їх використання.

На нематеріальні активи також може нараховуватися амортизація, якщо вони зношуються (але терміном не більше ніж на 10 років).

Спеціальні фонди і резерви

Спеціальні фонди і резерви – грошові кошти підприємства, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням, що визначаються законом або установчими документами. Такі фонди прийнято поділяти на 2 групи:

1. Обов’язкові, створення яких вимагається законом незалежно від волі суб’єкта підприємницької діяльності (статутний фонд, резервний фонд, амортизаційний фонд). Статутний капітал створюється ще до моменту реєстрації таких суб’єктів.

2. Спеціальні фонди факультативного характеру – створюються на розсуд суб’єкта підприємницької діяльності (інноваційний фонд, фонд соціального забезпечення працівників).

Всі разом в сукупності фонди підприємства становлять цілісний майновий комплекс підприємства – господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції, робіт, послуг із наданою йому земельною ділянкою, на якій такий об’єкт знаходиться, автономними інженерними комунікаціями і системою енергозабезпечення.

46.Похідні від права власності правові титули майна суб’єктів господарювання.

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо май­на, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі остан­ньому усієї сукупності прав, притаманних традиційному власникові, називаться похідними від традиційного права вланості. Такими титу­лами є: а) право довірчої власності, б) право повного господарського відання, в) право оперативного управління, г) право оперативного використання, д) право користування (в т. ч. оренди). Всі вони є по­хідними від права власності і залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститу­тів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.

Право довірчої власності Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником відповідного майна - установником; упра­вителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий влас­ник розпоряджається довірчим майном лише у визначених зако­ном та договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредиту­вання...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довір­чим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господа­рювання є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна - установника), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом та договором) та додат­ковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на дого­вірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підпри­ємства), але в межах закону і затвердженого власником майна ста­туту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними (ч. З ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК Украї­ни) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що ство­рюються господарськими товариствами, кооперативами, громад­ськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні уста­нови) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприєм­ство). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то суб-сидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права опера­тивного управління несе власник майна (щодо казенних підпри­ємств - держава). Цей правовий титул використовується щодо ка­зенних підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господар­ськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

47.Право оперативного управління. Право оперативного управління – речове право суб’єкта господарювання юридичної особи, який володіє, користується розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, але лише за його цільовим призначенням і для здійснення некомерційної господарської діяльності. Такий суб’єкт може самостійно розпоряджатися лише закріпленими за ним коштами (це характерно для державних установ), в окремих випадках – також майном, яке не належить до основних засобів (що характерно для казенних підприємств).

Власник майна несе субсидіарну відповідальність по боргам суб’єкта, якому він надав майно на праві оперативного управління.

48.Право господарського відання. Право повного господарського відання – це речове право суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника.

• Використовується для здійснення комерційної діяльності (підприємництва);

• Обмежується право розпорядження основними фондами (потрібна згода власника майна або уповноваженого ним органу);

• Власник такого майна не має права втручатися в оперативну господарську діяльність суб’єкта, якому надав майно на такому титулі, лише може здійснювати контроль за використанням і збереженням належного йому майна. Для цього власник виконує такі дії:

1. Затверджує фінансовий план підприємства;

2. Надає попередню згоду на відчуження основних фондів;

3. Надає згоду на списання з балансу неповністю амортизованих основних фондів і згоду на прискорену амортизацію;

4. Слідкує за своєчасністю сплати, перерахування, надходження частини доходу від діяльності такого підприємства;

5. Періодично, на рідше 1 разу на рік, призначає ревізію фінансово-господарської діяльності підприємства, як правило за підсумками фінансового року, така ревізія також призначається у разі зміни керівника. Це право користується таким само захистом від порушень як і право власності.

49.Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації. В об’єктивному розумінні державна власність – сукупність правових норм, які регулюють відносини державної власності щодо майна.

В суб’єктивному розумінні державна власність – юридично визначена і забезпечена можливість суб’єкта господарювання використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою і в інтересах народу України.

• Суб’єкт права власності сам встановлює правові норми, які регулюють відносини державної власності.

• Реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств: державні комерційні і казенні підприємства.

• Специфічність форм реалізації прав власника. Форми реалізації права державної власності – врегульовані правом різні за призначенням і змістом, способами здійснення, види діяльності державних органів і організацій, пов’язані з використанням державного майна:

1. Господарське управління фондом державної власності – здійснюється вищими органами державної влади - ВРУ, ПУ, КМУ.

2. Корпоративні права і управління корпоративними правами держави – створення державних підприємств, управління корпоративними правами через уповноважених осіб, участь держави у господарських організаціях, корпоратизація (спосіб роздержавлення).

3. Господарське відання, оперативне управління.

4. Користування державним майном на підставі окремих господарських договорів.