22. Сутність і види податків, їх функції.

Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фіз. Осіб до бюдж. За економічним змістом податки відображають фін відносини між держ і платниками под. з метою ств-ння загальнодерж централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держ.

Податки встановлюються для утримання держ структур і для фін-го забезпечення виконання ними функцій держ – управлінської, оборонної, соціальної і економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Податок – це плата сусп.-ва за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Податки поділяють на такі види:

• непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

• прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

• місцеві податки та збори.

За формою оподаткування (прямі, непрямі)

За об'єктом: (на доходи, на споживання, на майно)

За рівнем державних структур, що встановлюють податок (загальнодержавні,місцеві)

Залежно від напрямку використання:(загальні, цільові)

Функції

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

23. Елементи системи оподаткування

Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування. До елементів системи оподаткування належать: - суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів; - об'єкт оподаткування; - одиниця оподаткування; - джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу; - податкова ставка (норматив); - податкова пільга; - податкова квота; - строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.  Суб'єкти оподаткування— це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки, Це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо сплачує податок. Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі. Об'єкт оподаткування — це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти. Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв. м) для податку на землю тощо. Джерело сплати податку — це дохід платника податку, з якого він сплачує податок.

Податкова ставка (норматив) — це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. (прогресивна, регресивна, пропорційна) Податкова пільга — законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується. Строки сплати податків встановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.

24. Класифікація податків

Податки можна класифікувати за певними ознаками:

1) за економічною ознакою об’єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання;

— податки на споживання — обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

— податки на майно;

2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

— прямі податки — обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування;

— непрямі податки — обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

— загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України;

— місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території;

4) за формою стягнення:

— розкладні (розкладкові) податки — обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки);

— квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки — обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5) за способом зарахування податкових надходжень:

— закріплені — обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі — обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6) відносно до платника:

— податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

— податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

— змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7) відносно до джерела сплати:

— податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

— податки, що включаються в ціну товару;

— податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

25. Податкова система України. Принципи побудови системи оподаткування в Україні

Перші спроби створення податкової системи в Україні були зроблені в 1990 році. Тоді на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції,які підпорядковувались Міністерству фінансів України.

Цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року. Умовно процес становлення  податкової системи в Україні можна поділити на три етапи: I етап - 1992-1993 роки; II - етап  - 1994-1999роки;  III етап - 2000р.  - по сьогоднішній день.

У першому етапі  не тільки з'явилися нові види  податків: податок на дохід,податок на додану вартість,але й були сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України.

Під час другого етапу формування податкової системи в Україні були сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків доданий податок на промисел, остаточно узаконена система місцевих.

Також були внесені зміни та доповнення до Закону України « Про систему оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Під час вже третього етапу вступили в дію Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», внесені зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яким зменшено ставку податку до 25%. Відбулися й  інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового тягаря.

Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні має свої особливості: - нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази; - постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами; - відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами. Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації оподаткування.

Принципи оподаткування – вироблені фінансовою наукою найбільш загальні правила, стандарти оподаткування. У широкому сенсі під принципами податкової системи розуміється вся їх сукупність, що регулюють оподаткування.

1. Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до усіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Досить цікавий та важливий принцип, який передбачає виникнення обов’язку у будь-якої особи, яка перебуває на території держави.

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податкового законодавства.

5. Фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.

6. Соціальна справедливість – встановлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

7. Економічність оподаткування – встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування.

8. Нейтральність оподаткування – встановлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків.

9. Стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки

10. Рівномірність та зручність сплати – встановлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку.

13. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

14. Встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.