7Сутність сукупної пропозиції. Економічна характеристика окремих відрізків сукупної пропозиції. Нецінові фактори впливу на сукупну пропозицію.

Сукупна пропозиція у довгостроковому періоді: сутність, графічна та математична інтерпретація.

СПр — це реальний обсяг нац. продукту, який екон. пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенц. величина СПр залежить від запасу капіталу та технологіч. рівня вир-ва в межах потенц. величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) - витрат на вир-во 1-ці товару: СПр=/(Ц;СеВ).  що на СПр впливають два види факторів: ціна(Ц) і нецінові ф-ри, вплив яких опосередковується через середні витрати.

У макроек. науці немає єдиної думки щодо форми зв'язку між Ц і СПр. Залежно від того, як Ц впливають на СПр, існують 2 моделі: класична і кейнсіанська. Головним положенням клас. теорії є те, що ек-ка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу вир-чих можливостей ек-ки. У верхній точці ек-го циклу ек-ка може дещо перевищувати межу вир-чих можливостей; в періоди падіння вона, нав­паки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє мех-мом швидко повер­тати екон. до потенц. рівня вир-ва. Го­ловним мех-мом, який виконує цю роль, є мех-м гнучких цін(Ц) і зарплати(З).Графічно клас. модель СПр можна показати на прикладі падіння сукупного попиту(Спо).

Ц1 СПо1 СПр

СПо2

Ц2

ВВП

Оп

Згідно з клас. моделлю, падіння СПо відносно потенц. ВВП миттєво породжує 2 наслідки: 1 - зниж. Ц. 2 - падіння СПо одночасно викликає адекватне зменш. По на ринку праці і зменш. номінальної З. За цих умов адекватно зменш. сер. витрати, а прибутковість вир-ва не зміниться. Тому у під­приємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишиться на рівні потенці. ВВП. Звідси – висновок клас. моделі: СПр не залежить від Ц. В клас. моделі абсолютно гнучкі Ц і З миттєво нейтралізують б-я відхилення екон. від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенц. ВВП (Оп).

Клас. модель вступає у суперечливість із реальною екон., яка свідчить, що факт. ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенц. ВВП. В дійсності, ринк. мех-м не­здатний миттєво відновлювати СПр на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але незважаючи на тривалі відхилення СПр від потенц. рівня, у довгострок. періоді динаміка факт. ВВП визначається динамікою потенц. ВВП.  клас. модель СПр — модель для довгострок. періоду. Це означає, що довгострок. крива СПр має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенці. ВВП.

Сукупна пропозиція у короткостроковому періоді: сутність, графічна та математична інтерпретація.

Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі. Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк. періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємицями, а також небаженням підприємиців зменш. З , щоб уникнути зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Ц СПо1 СПр

Ц1 СПо2 Т1

Ц2 Т2

Оф Оп

Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно похилої лінії.

Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву СПр можна поділити не 3 ділянки:

1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва. При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно зростанню СПо .

2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш. СПо викликає як зрост. Ц , так і збільш. СПр.

3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш. Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр.

Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність ресурсів, , субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток ( вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік.

Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції: ресурсові ціни, продуктивність ресурсів, субсидії підприємствам і податки на підприємства.

Серед нецінових чинників сукупної пропозиції найбільш мінливим є ресурсовіціни. Це Стосується як ціни на робочу силу, так і цін на матеріальні ресурси. Якщо ресурсові ціни зростають, то за інших незмінних умов збільшується середні витрати і зменшується рівень прибутковості виробництва. Це викликає скорочення обсягів виробництва І підвищення товарних цін, що переміщує криву AS вліво від початкового положення. Якщо ре­сурсові ціни знижуються, обсяг виробництва збільшується, товарні ціни знижуються. Продуктивність ресурсів залежить від технологічного рівня виробництва і впливає на обсяг продукції, яку економіка спро­можна виробити за наявної кількості ресурсів. Зростання продук­тивності ресурсів є однією із передумов збільшення довгостроко­вої сукупної пропозиції, що викликає зміщення її кривої вправо. У короткостроковому періоді тимчасове зростання продуктивно­сті ресурсів зменшує середні витрати. Це підвищує прибутковість виробництва, збільшує його обсяг і знижує товарні ціни. Субсидії, які держава надає підприємствам, занижують дійсну величину середніх витрат. Тому у разі їх застосування прибутко­вість виробництва підвищується. Це стимулює підприємства збі­льшувати обсяг виробництва і викликає зниження товарних цін, що переміщує криву AS вправо від початкового положення..

До нецінових чинників відносять і оподаткування підпри­ємств. Для підприємств податки також є витратами, оскільки від їх рівня залежить чистий прибуток, тобто частина прибутку, якою підприємства можуть вільно розпоряджатися. Якщо рівень оподат­кування підприємств зростає, то чистий прибуток зменшується. І навпаки. В першому випадку збільшується обсяг виробництва і знижуються товарні ціни, що переміщує криву AS вправо від початкового положення.

8. Модель «АD-AS» як базова модель макроекономічної рівноваги: коротко- і довгострокова рівновага.

Внутрішньою властивістю ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги, яка в узагальненому вигляді є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Тому модель AD-AS є базовою моделлю економічної рівноваги.

Слід розрізняти короткострокову і довгострокову рівновагу. Короткострокова рівновага відображає рівновагу між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією в умовах неповної або надмірної зайнятості. Довгострокова рівновага — це рівновага між сукупним попитом і короткостроковою та довгостроковою сукупною пропозицією одночасно, що може мати місце лише за умови повної зайнятості. Між сукупним попитом і сукупною пропозицією постійно виникає розбіжність, яка також постійно усувається ринком. При цьому нерівновага може порушуватися як сукупним попитом, так і сукупною пропозицією.

Постійним збурювачем економіки є сукупний попит. Якщо припустити, що довгострокова рівновага несподівано порушується надмірним сукупним попитом, то це викликає зростання фактичного рівня цін порівняно з очікуваним рівнем, що стимулює збільшення короткострокової сукупної пропозиції до нової величини сукупного попиту. У такий спосіб забезпечується рівновага в короткостроковому періоді за умови надмірної зайнятості. Але довгострокова рівновага не буде досягнута. Вона може відновитися лише з часом, після того, як очікуваний рівень цін зросте і пропорційно їх зростанню підвищиться зарплата. Унаслідок цього збільшаться середні витрати і зменшиться прибутковість виробництва. Це стимулюватиме повернення (скорочення) короткострокової сукупної пропозиції до рівня потенційного ВВП, а економіки до нової довгострокової рівноваги. Графічна інтерпретація моделі AD-AS в умовах надмірного сукупного попиту подана в [18, с. 102].

Інколи довгострокова рівновага в економіці може порушуватися несподіваними збуреннями сукупної пропозиції. Особливо загрозливими для економіки є порушення довгострокової рівноваги, пов’язані зі скороченням сукупної пропозиції порівняно з потенційним рівнем. За таких умов обсяг виробництва стає меншим за потенційний ВВП, а ціни зростають. Під впливом зростання цін сукупний попит зменшується до врівноваження з новою короткостроковою сукупною пропозицією. Це короткостро­кова рівновага в умовах неповної зайнятості і стагфляції (поєднання скорочення обсягів виробництва та інфляції).

Виникає питання — яким чином може відновлюватися довгострокова рівновага в умовах стагфляції? Згідно з класичною теорією номінальна зарплата є абсолютно гнучкою і тому має зменшуватися у відповідь на скорочення обсягів виробництва та падіння попиту на ринку праці. Але така поведінка номінальної зарплати не є реалістичною. Практика не має доказів того, що номінальна зарплата коли-небудь зменшувалася у разі зростання цін. На несприятливі шоки сукупної пропозиції ринок праці реагує в інший спосіб — збільшенням безробіття. Це дає підстави стверджувати, що інструментарій класичної теорії не придатний для пояснення механізму відновлення повної зайнятості в економіці, яка потрапляє в стан стагфляції.

Механізм відновлення довгострокової рівноваги, порушеної стагфляцією, залежить від стійкості чинників, які спричинили це порушення. Якщо ці чинники є стійкими, то вони зменшують потенційний ВВП. За цих умов крива довгострокової сукупної пропозиції зміститься вліво. За рахунок цього крива сукупного попиту перетнеться з кривою короткострокової сукупної пропозиції на вертикальній кривій довгострокової сукупної пропозиції. Якщо чинники, що викликали скорочення сукупної пропозиції, є нестійкими, то відновлення довгострокової рівноваги в економіці відбудеться після самоусунення цих чинників. Прискорити відновлення довгострокової рівноваги в економіці за таких умов може також держава, якщо застосує ефективні заходи, спрямовані на зменшення середніх витрат або, в окремих випадках, збільшення сукупного попиту.

9. Механізм функціонування грошового ринку: грошові агрегати, пропозиція, попит, рівновага на грошовому ринку. Навести необхідні формули визначення попиту на гроші.

Базовою категорією грошового ринку є пропозиція грошей, яка являє собою сукупність грошових активів, що використовуються в національній економіці в даний період. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті;

М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;

М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків.

Пропозиція грошей передусім залежить від центрального банку, який володіє монопольним правом на первинну емісію грошей. Результатом цієї грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою:

де Н — грошова база; СU — готівка; ВR — банківські резерви.

У свою чергу, банківські резерви складаються з двох компонентів: обов’язкові резерви (LR) та надлишкові резерви (ER):

Іншою категорією грошового ринку є попит на гроші. Він являє собою сукупність грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в даний період. У своєму розвитку теорія попиту на гроші пройшла ряд етапів.

Згідно з кількісною теорією грошей Фішера гроші потрібні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу:

де М ^D — попит на гроші; — коефіцієнт, що показує на скільки одиниць збільшується попит на гроші у разі збільшення номінального доходу (Р · Y) на одиницю; V — швидкість обігу грошей, яка вважається постійною величиною. Тому теж не змінюється.

Кембриджські економісти розширили уявлення про мотиви попиту на гроші. Їх функція попиту на гроші описується таким рівнянням:

У цьому рівнянні . Але за зовнішньою схожістю кембриджського рівняння і рівняння кількісної теорії грошей криється суттєва відмінність між ними. Вона полягає в тому, що у кембриджських економістів k є не постійною, а змінною величиною. На їхню думку, k може коливатися під впливом доходу від фінансових активів (наприклад облігацій, акцій), який залежить від процентної ставки. Якщо процентна ставка зростає, то попит на гроші падає, і тому k зменшується. І навпаки.

У кейнсіанській теорії попиту на гроші (яка ще називається теорією переваги ліквідності) виділяються три мотиви, що викликають у людей бажання тримати гроші: трансакційний, застережний, спекулятивний. Трансакційний і застережний мотиви Кейнс пов’я­зував з потребою людей у грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат, інший — непередбачуваних витрат. Спекулятивний мотив пов’язу­ється з використанням грошей для здійснення заоща­джень. Виходячи з цього Кейнс дійшов висновку, що попит на гроші залежить як від доходу, так і від процентної ставки. Крім цього, у Кейнса попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси (залишки). Тому в нього ціни не є чинником попиту на гроші. Звідси випливає рівняння, що описує кейнсіанську функцію попиту на гроші:

де k — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни доходу на одиницю; h — чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни процентної ставки на один пункт.

Певний внесок у розвиток теорії попиту на гроші вніс М. Фрідмeн. Згідно з фрідменівською теорією попит на гроші є функцією постійного доходу (середнього доходу, який очікується отримати у довгостроковому періоді) і очікуваних доходів на активи, які є альтернативними відносно грошей формами нагромадження багатства (облігації, акції, товари). Але, на відміну від Кейнса, Фрідмeн вважав, що попит на гроші є нечутливим до зміни рівня процентної ставки, яка визначає дохідність альтернативних активів. У зв’язку з цим фрідмeнівську функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння:

де Y^P — постійний (перманентний) дохід.

Емпіричні дослідження показують, що попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня доходу. Тому найбільшого визнання в макроекономічному аналізі отримала кейнсіанська функція попиту на гроші. Виходячи з цього надалі ми будемо спиратися на кейн- сіанську функцію попиту на гроші:

Іншою категорією грошового ринку є попит на гроші. Він являє собою сукупність грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в даний період. У своєму розвитку теорія попиту на гроші пройшла ряд етапів.

Згідно з кількісною теорією грошей Фішера гроші потрібні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу:

де М ^D — попит на гроші; — коефіцієнт, що показує на скільки одиниць збільшується попит на гроші у разі збільшення номінального доходу (Р · Y) на одиницю; V — швидкість обігу грошей, яка вважається постійною величиною. Тому теж не змінюється.

Кембриджські економісти розширили уявлення про мотиви попиту на гроші. Їх функція попиту на гроші описується таким рівнянням:

У цьому рівнянні . Але за зовнішньою схожістю кембриджського рівняння і рівняння кількісної теорії грошей криється суттєва відмінність між ними. Вона полягає в тому, що у кембриджських економістів k є не постійною, а змінною величиною. На їхню думку, k може коливатися під впливом доходу від фінансових активів (наприклад облігацій, акцій), який залежить від процентної ставки. Якщо процентна ставка зростає, то попит на гроші падає, і тому k зменшується. І навпаки.

У кейнсіанській теорії попиту на гроші (яка ще називається теорією переваги ліквідності) виділяються три мотиви, що викликають у людей бажання тримати гроші: трансакційний, застережний, спекулятивний. Трансакційний і застережний мотиви Кейнс пов’я­зував з потребою людей у грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат, інший — непередбачуваних витрат. Спекулятивний мотив пов’язу­ється з використанням грошей для здійснення заоща­джень. Виходячи з цього Кейнс дійшов висновку, що попит на гроші залежить як від доходу, так і від процентної ставки. Крім цього, у Кейнса попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси (залишки). Тому в нього ціни не є чинником попиту на гроші. Звідси випливає рівняння, що описує кейнсіанську функцію попиту на гроші:

де k — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни доходу на одиницю; h — чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни процентної ставки на один пункт.

Певний внесок у розвиток теорії попиту на гроші вніс М. Фрідмeн. Згідно з фрідменівською теорією попит на гроші є функцією постійного доходу (середнього доходу, який очікується отримати у довгостроковому періоді) і очікуваних доходів на активи, які є альтернативними відносно грошей формами нагромадження багатства (облігації, акції, товари). Але, на відміну від Кейнса, Фрідмeн вважав, що попит на гроші є нечутливим до зміни рівня процентної ставки, яка визначає дохідність альтернативних активів. У зв’язку з цим фрідмeнівську функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння:

де Y^P — постійний (перманентний) дохід.

Емпіричні дослідження показують, що попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня доходу. Тому найбільшого визнання в макроекономічному аналізі отримала кейнсіанська функція попиту на гроші. Виходячи з цього надалі ми будемо спиратися на кейн- сіанську функцію попиту на гроші:

10. Експансія банківських депозитів (створення банками кредитних грошей). Депозитний та грошовий мультиплікатори. Сутність, цілі та методи монетарної політики

Грошовий мультиплікатор — коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса за зміни грошової бази на одиницю.

Депозитний мультиплікатор — коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса за початкової зміни депозитних грошей на одиницю.

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша — відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, норма яких регламен­тується Нацбанком, 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою rr = R / D.

Друга — кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою

Головна особливість комерційних банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Здатність банківської системи примножувати початкову величину депозитних грошей визначається депозитним мультиплікатором, який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчислюється за формулою . Згідно з наведеною схемою, депозитний мультиплікатор дорівнює 5, тобто (1/0,2). Якщо резерв­на норма встановлена, то можна обчислити приріст грошової пропозиції за формулою

До цього часу ми розглядали спрощену модель грошової про­позиції, яка складається лише із депозитних грошей, тобто , а . Насправді грошова пропозиція включає як депозитні, так і готівкові гроші (МВ), тобто За цих умов певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою де Н — грошова база (гроші високої ефективності), яка дорівнює сумі готівкових грошей та банківських резервів — грошовий мультиплі­катор. Останній визначається за формулою

,

де — коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівкових грошей до депозитних грошей:

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснює Нацбанк за допомогою монетарної політики. Теоретичною базою монетарної політики слугує монетаристська теорія, в основі якої лежить кіль­кісне рівняння:

Монетарна політика — це сукупність певних цілей та інстру­ментів їх досягнення. Цілі монетарної політики поділяються на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (грошова пропозиція, відсоткова ставка, валютний курс). За допомогою проміжних цілей Нацбанк впливає на кінцеві цілі.

Основною проміжною ціллю є грошова пропозиція. На її динаміку Нацбанк впливає трьома головними методами.

Перший — операції з державними цінними паперами. В процесі цих операцій Нацбанк купує державні облігації у юридичних та фізичних осіб або продає їх. При купівлі цих облігацій продавці їх отримують гроші, на величину яких збільшується грошова база. Протилежний результат досягається при продажу облігацій.

Другий — зміна норми обов’язкових резервів. За підвищення цієї норми зменшується грошовий мультиплікатор, що адекватно зменшує вплив грошової бази на грошову пропозицію. І навпаки.

Третій — зміна облікової ставки, згідно з якою Нацбанк надає кредити комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, Нацбанк регулює попит комерційних банків на свої кредити, що адекватно впливає на величину грошей, залучених банками на депозит, і в остаточному підсумку — на грошову пропозицію.

Залежно від умов функціонування економіки Нацбанк може застосовувати різну політику. Так, в умовах неповної зайнятості, коли виникає необхідність стимулювати ділову активність, застосовують політику дешевих грошей. З цією метою збільшується грошова пропозиція і завдяки цьому знижується відсоткова ставка. В умовах інфляційного зростання, коли постає необхідність стримувати ділову активність, Нацбанк застосовує політику дорогих грошей, зменшуючи грошову пропозицію і підвищуючи відсоткову ставку.

Пріоритетною функцією монетарної політики є антиінфляційна. Згідно з кількісним рівнянням ціна є функцією трьох чинників: Головним серед них є грошова маса (М), яку контролює Нацбанк. В умовах економічного зростання і невисокої інфляції Нацбанк, регулюючи грошову масу і прогнозуючи Y і V, отримує можливість забезпечувати досягнення цільового рівня інфляції.