53.Прямі та непрямі методи сприяння розвитку інноваційної діяльності з боку держави.

Заходи прямого регулювання:

• затвердження спеціалізації та програми створення тех­нополіса; • фінансову участь у створенні базової інфраструктури; • фінансування національних науково-технічних про­грам із розробки основних видів наукоємної продукції й технології; • надання спеціальних позик під конкретні науково-технічні проекти, що повертаються тільки в разі комерцій­ного успіху нової технології або продукції; • розміщення державних науково-дослідних лабораторій у технополісі; • часткове фінансування фундаментальних досліджень в університетах та інших науково-дослідних організаціях технополіса; • фінансову підтримку пріоритетних нових (у тому числі цілком нових) виробництв, надання їм цільових позик; • розміщення державних (у тому числі військових) за­мовлень і забезпечення масових закупівель; • протекціонізм нового наукомісткого сектора в еко­номіці.

Непрямі заходи: • стимулювання дослідних і проектних робіт: спеціальні податкові пільги, прискорена амортизація фондів, пільго­ва оренда державних фондів та ін.; • стимулювання Інн. діяльності (часткове звільнення від податків ризикового бізнесу, створення їм неоподатковуваних 53 страхових резервних фондів, надання субсидій тощо); • вільний доступ до обладнання і патентів, що перебува­ють у державній власності; • створення державних інформаційних, консультацій­них та інших центрів з обслуговування і служб; • надання допомоги в підготовці й перепідготовці пер­соналу; • забезпечення домовленості з приватними банками про надання організаціям і під-ва м технополіса пільго­вих кредитів; • сприяння об'єднанню дослідників, виробників у спілки та асоціації, укладання між ними спільних науково-техніч­них проектів і різноманітних угод; • прийняття тимчасових пільг у законодавстві (обмежен­ня антимонопольного законодавства та ін.); • захист внутрішнього ринку, ринку нової наукомісткої продукції. Основною тенденцією в сучасній політиці державного регулювання процесів створення і функціонування технополісів у розвинених капіталістичних країнах вважаєть­ся поступова заміна заходів прямого (в тому числі фінан­сового) регулювання побічними важелями, стимулювання приватних фінансових вкладень при скороченні частки державних вкладень. Для японської економіки характер­на ще й тенденція до поступового скорочення державного регулювання і розширення управління на місцях регіо­нальними органами влади.

54.Правові аспекти інноваційної діяльності.

55.Основні принципи вимірювання ефективності інноваційної діяльності.

Загальним принципом оцінювання ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування інновацій та витрат на їх розробку, виробництво, споживання. Ефект від застосування нововведень може характеризувати показник прибутку, що складається з економії від зниження собівартості та від підвищення ціни, унаслідок нової якості інноваційної продукції.

Проблема визначення ефективності і відбору найкращих варіантів реалізації інновацій потребує:

1. перевищення кінцевих результатів від їх використання над витратами на розроблення, виготовлення і реалізацію інновацій;

2. зіставлення отриманих результатів з резцультатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інновацій.

Об’єкт вимірювання ефективності можуть виступати різні типи інновацій:

• засоби та знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані)

• предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія)

• предмети кінцевого споживання

• технологічні процеси

• методи організації виробництва, праці та управління

• інноваційний проект

Основними показниками економічної ефективності інноваційних проектів є:

• норма прибутку

• період окупності

• чистий приведений дохід

• індекс рентабельності

• внутрішня норма дохідності