82. Розкрийте сутність альтернативних концепцій діалектики.

В ході розвитку філософської думки людства склалися два основних типи розуміння світу: діалектичний і догматичний (метафізичний). При метафізичному тлумаченні світу розвиток не заперечується, але він розуміється переважно як кількісні зміни предметів та явищ або ж як повторення раз і назавжди укорінених у бутті і незмінних в якісному плані форм. Однією з ознак догматичного способу мислення є те, що він недостатньо враховує взаємодію і взаємозв'язок явищ. Цьому стилю мислення властиві роз'єднання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в догматизмі відображаються    лише    безпосередні,     зовнішньо-очевидні взаємозв'язки, тоді як глибинні, внутрішні залишаються поза увагою. Принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості. Світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв'язок і відношення до інших предметів. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через відношення і зв'язок з іншими утвореннями.  Отже,  кожен, об'єкт знаходиться у закономірному зв'язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об'єктами. Зв'язок — це така форма відношення, коли зміна одного предмета чи явища передбачає зміну іншого. Не існує об'єктів, які б існували поза будь-якими зв'язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв'язку і взаємодії об'єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалектики та зміст принципу зв'язку.

83. Сутість пізнавального процесу. Принципи пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявл ення) давати адекватне відображення дійсності.) Сучасна наукова гносеологія грунтується на таких основоположеннях.

Принцип об'єктивності

Принцип пізнаванності

Принцип активного творчого відображення

Принцип діалектики

Принцип практики

Принцип історизму

Принцип конкретності істини

84. Коротко охарактеризуйте структурні елементи процесу пізнання.

Філософська теорія пізнання (гносеологія) вивчає проблеми природи пізнавальної діяльності та її можливостей, відношення знань до реальності, визначає умови достовірності та істинності знань, аналізує форми та методи пізнання. Пізнання — це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметоного змісту у зміст мислення (отрмимання знань), а кінцевою метою — досягнення істини. Пізнання є складним процесом, що має певну структуру. Виділяють основні форми пізнання — чуттєву та раціональну, а також рівні пізнання — емпіричний і теоретичний. Чуттєва сторона пізнання є єдністю відчуття, Раціональне (астрактно-логічне) пізнання здійснюється у формах понять, суджень і умовиводів. Акт пізнання — це завжди єдність чуттєвої і раціональної його форми сприйняття і уявлення. Розвиток пізнання відбувається на двох рівнях — емпіричному і теоретичному, що відповідає руху мисленя від знання явищ до знання сутності. Явища — це окремі відношення предметів, їх зовнішнє буття. Сутність — основа відношень, зв'язків предмету, його внутрішній зміст.