65. Коротко охарактеризувати узагальнюючі риси української філософії.

Українська філософія є своєрідною за своїм характером, хоча від самих початків розвивалась в руслі загальних філософських о найтиповіших рис українського національного харак­теру належать: а) емоційність і чутливість, які зумовили перевагу ірраціо­нального типу філософування над раціональним; б) сентиментальність й ес­тетизм, що проявились у відчутті краси, її пошуку в усьому, схильності до пишної декоративності й орнаментальності у мистецтві і побуті; в) психічна рухливість, яка давала змогу швидко адаптуватись до складних життєвих ситуацій, але водночас зумовлює певну психічну нестабільність і надмірне панікування; г) шанування індивідуальної свободи, що виявлялось в опорі іноземному пануванню, але також у схильності до розбрату і внутрішніх протистоянь; д) особливо шанобливе ставлення до Землі й природи (антеїзм). процесів. Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдсь­кий ідеал, є ідея необмеженої свободи, ви­знання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах са­мого способу життя предків. Тип творчого індивідуалізму вияв­ляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий інди­відуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чо­гось священного і недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний козак і козаччина в Україні.

66. Назвіть основні соціальні та духовні передумови світової філософії хх сторіччя.

Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки, а також становленню психології фрейдизму.

На початку століття інтенсивно розвивалася філософія науки, представлена різними школами позитивізму, серед яких виділяються емпіріокритицизм, логічний позитивізм та аналітична філософія, яку розробляли члени віденського гуртка, Бертран Рассел, Людвіг Вітґенштайн,Рудольф Карнап, Поппер Карл та інші.

Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля. Набрав сили екзистенціалізм, серед визначних представників якого Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.

Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер, П'єр Тейяр де Шарден. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг, Еріх Фромм.

Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгем Дальтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

У другій половині XX століття розвився структуралізм, серед представників якого Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Постмодернізм у філософії представляли Жан Франсуа Ліотар, Жиль Делез, Жак Дерріда. Як ми бачимо, філософія пройшла в своєму розвитку довгий і важкий шлях. Її розвиток на всіх етапах самим тісним чином було пов'язано з розвитком всієї духовної культури людства. У викладі цієї теми ми постаралися показати, наскільки тісно було пов'язане розвиток філософії в різні періоди історії з прогресом науки, техніки та культури, який вплив чинили ці обставини на світогляд філософів, вчених, на суспільну свідомість. Звичайно, поява та розвиток діалектико-матеріалістичної філософії при всій її прогресивності не означало, що історія філософії на цьому зупинилася у своєму розвитку. Крім діалектико-матеріалістичної філософії, в ХIX і ХХ ст. існувало й існує в даний час багато інших філософських шкіл і напрямків, серйозно розрізняються за своїми поглядами і грають значну роль у збагаченні філософії.