12.3. Механізми зовнішньоекономічних зв’язків України

Для забезпечення ефективного включення національної економіки у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергового значення набирає процес формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в життя.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Основними формам зовнішньоекономічних зв’язків є: міжнародна торгівля; міжнародний перелив капіталу; міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини; міжнародна трудова міграція; міжнародне науково-технічне співробітництво.

Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики – інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:

• формування повноцінної ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

• використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

• перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

• Передумовами формування зовнішньоекономічних зв’язків є:

• включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі;

• поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну діяльність до державного патерналізму, а від нього - до саморегулюючої системи;

• забезпечення економічної безпеки держави;

• використання в ролі основних критеріїв ефективності міжнародного співробітництва доцільності, прагматизму й вигоди з точки зору України;

• диференціація економічних зв’язків України перехід до рівномірної і безпечної взаємодії.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Участь країни у міжнародних економічних зв’язків оцінюється за такими показниками:

1) експортна (імпортна) квота — відношення експорту країни до ВВП. Як уже зазначалося, ця квота характеризує рівень відкритості на­ціональної економіки. Конкретне значення даної квоти залежить не лише від конкурентоспроможності товарів і послуг країни на світово­му ринку, а й від потреб країни в імпорті. Доходи від експорту мають покривати видатки на імпорт;

2) обсяг експорту (імпорту) країни на душу населення. У розвину­тих країнах з високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення становить 3—5 тис. дол.

3) експортний потенціал країни — обсяг виробленої продукції, який країна може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх внутрішніх потреб;

4) співвідношення частки країни у світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свід­чить про низьку конкурентоспроможність цього виробу країни на світовому ринку;

5) структура експорту, тобто питома вага різних товарних груп у загальному обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Висока частка продук­ції обробної промисловості в експорті країни свідчить про машин­но-технологічну спрямованість, велика питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енергоносіїв свід­чить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого про низь­кий рівень економічного розвитку;

6) структура імпорту, яка відображає залежність національної еко­номіки від світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Ана­лізуючи структуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу пали­вно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

7) співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій краї­ни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку. Промислове розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вклада­ють у їхню економіку;

8) обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли він більший за її річний ВВП, а видатки на обслуго­вування боргу перевищують 50% експорту;

9) показник умов торгівлі  відношення експортних цін країни до імпортних:

(12.1)

де р^x_i — відношення експортної ціни i-го товару в розрахунковому році до його ціни у базовому році; р^m_i— відношення імпортної ціни i-го товару в розрахунковому році до його ціни у базовому році; х_i — частка i-го товару у вартості експорту в базовому році; т_i  частка i-го товару у вартості імпорту в базовому році.

Зростання показника U здебільшого свідчить про поліпшен­ня умов торгівлі й підвищення добробуту нації, а його зниження вказує на погіршення цих обставин. Річ у тім, що коли експортні ціни зростають швидше за імпортні, то за кожну одиницю свого екс­порту країна може отримати більше імпортних товарів. Динаміка умов торгівлі залежить від коливань попиту на міжнародних ринках, від ступеня монополізації ринків ресурсів, від змін у технологіях, погодних умов тощо. Динаміку умов торгівлі необхідно аналізувати разом із даними про зміни її обсягів. Інколи зниження цін на експортну продукцію може перекриватися збільшенням експорту, і країна матиме більше вигод від зовнішньої торгівлі, хоча умови торгівлі для неї погіршилися.

10) показник розподілу вигод від зовнішньої торгівлі, який визначається як відношення виграшу країни експортера до виграшу країни-імпортера.

В короткостроковому періоді внаслідок запровадження зов­нішньоторговельних відносин зростають доходи власників факторів ви­робництва, що використовуються в експортних галузях. Одночасно зни­жуються доходи власників факторів виробництва, які залучені в галузі, що конкурують з імпортом.

У довгостроковому періоді відбувається переміщення факторів виробництва між галузями, тому доходи на фактори виробництва у різних галузях вирівнюватимуться. Проте це ніяк не означає, що до­ходи повернуться до рівня, який існував до виникнення зовнішньо­економічних зв'язків. Річ у тім, що структура факторів виробництва в експортоорієнтованих та імпортозаміщувальних галузях неоднако­ва. Наприклад, у виробництві експортного товару А потрібно відно­сно більше капіталу і менше праці, тоді як у виробництві імпортозаміщувального товару В — більше праці та менше капіталу. Це означає, що обсягу капіталу, який вивільнюється з галузі В, буде не­достатньо для задоволення потреб експортної галузі А, яка швидко зростає. І навпаки, з галузі В може вивільнитися більше праці, ніж потрібно для розширення галузі А, що спричинятиме зростання без­робіття.

У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забез­печує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно вико­ристовуються в експортних галузях, знижує доходи власників факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в імпортозаміщувальних галузях. Такий висновок називають теоремою Столпера—Семюелсона. Ця теорема справедлива для незмінної пропозиції факторів виробництва за умов досконалої конкуренції.

Зв'язок між зростанням пропозиції факторів та збільшенням обсягів виробництва обґрунтовано в теоремі англійського економіста Т. Рибчинського, згідно з якою: зростання пропозиції певного фактора виробництва збіль­шує обсяги виробництва та доходи галузі, в якій цей фактор використову­ється відносно інтенсивніше, і одночасно скорочує обсяг виробництва й доходи галу­зі, де він задіяний менш інтенсивно.

Формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків передбачає формування необхідної законодавчої бази; створення відповідного економічного середовища; розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки. Важливою передумовою й одночасно необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є створення ефективної системи правового забезпечення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, представлена законами України, Указами Президента, постановами КМУ, міжнародними конвенціями, які ратифіковані Україною (див. додаток 1).

Основним норматив-правовим актом, що регламентує зовнішньоекономічну діяльність є Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991p.. Згідно даного закону основними формами реалізації зовнішньоекономічних зв’язків національної економіки визначено:

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) України виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• міжнародні валютні та фінансові операції, операції з цінними паперами, кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності;

• організація та ведення оптової конси­гнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну ва­люту;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• робота за контрактами фізичних осіб України закордоном та іноземних фізичних осіб на території України.

У сучасний період поряд з традиційними видами зовнішньоеко­номічної діяльності розвиваються і активізуються техніко-економічне та науково-технічне співробітництво.