Ключ до встановлення діагнозу

№ п/п			Відповіді			№ п/п			Відповіді
	а		б	в			а	б		в
1	2		3	4	5		6	7		8
1 2	Д Д		Л Л	А А	10 11		А А	Л Л		Д Д
1	2		3	4	5		6	7		8
3	А		Д	Л	12		Д	А		Л
4	Д		А	Л	13		Д	А		Л
5	Д		А	Л	14		А	Д		Л
6	Д		А	Л	15		А	Д		Л
7	Д		А	Л	16		А	Д		Л
8	А		Д	Л	17		Л	Д		А
9	А		Д	Л	18		Д	А		Л

    Примітка. У таблиці (ключі) прийняті такі позначення: А — авторитарний стиль керівництва, Д — демократичний стиль керівництва, Л — ліберальний стиль керівництва.

   Висновки

   Оскільки абсолютної схильності до конкретного із стилів керівництва не буває, то може йтися про змішані стилі керівництва із тенденцією схильності до одного з них. Ті, хто відповідає, здебільшого обирають відповіді, що характеризують демократичний стиль керівництва. Якщо таких відповідей більше 12, то є підстави стверджувати про схильність до демократичного стилю; якщо менше і при цьому вибори А превалюють на три бали над Л, то це свідчить про схильність до авторитарно-демократичного стилю; за превалювання на три бали виборів Л над А — про схильність до ліберально-демократичного стилю.

Методика “Діагностика структури мотивів трудової діяльності”                                                                                        (автор — Т. Бадоєв)

   Вивчається задоволеність працею.

   Інструкція

   Вам потрібно оцінити своє ставлення до різних чинників, що впливають на задоволеність працею, за семибальною шкалою: дуже задоволений (+ 3 бали), в основному задоволений (+2), скоріше задоволений (+1), задоволений і ні (0), скоріше не задоволений (-1), в основному не задоволений (-2), зовсім не задоволений (-3).

   Чинники, що підлягають оцінюванню

   1. Значущість професії.    2. Престижність професії.    3. Вид трудової діяльності.    4. Організація праці.    5. Санітарно-гігієнічні умови.    6. Розмір заробітної платні.    7. Можливість підвищення кваліфікації.    8. Ставлення адміністрації до праці, відпочинку та побуту працівників.    9. Взаємини з колегами.    10. Потреба у спілкуванні та спільній діяльності.    11. Потреба в реалізації індивідуальних особливостей.    12. Можливість творчості у процесі діяльності.    13. Задоволеність роботою в цілому.

   Оброблення результатів і висновки

   Показником загальної задоволеності є сума набраних балів (з урахуванням їхнього знаку — плюс чи мінус).

Методика “Потреба у спілкуванні”                             (автор — Ю. Орлов)

   Спрямована на вивчення потреби у спілкуванні.    Інструкція

   Якщо ви згодні із твердженням, то напишіть біля номера “так”, якщо не згодні — “ні”.

   Текст опитувальника

   1. Я отримую задоволення від участі у різних святкуваннях.    2. Я можу приглушити свої бажання, якщо вони суперечать бажанням моїх друзів.    3. Мені приємно висловлювати прихильність.    4. Я більше зосереджений на тому, Щоб здобути вплив, ніж встановити дружбу.    5. Відчуваю, що у стосунках з друзями маю більше прав, ніж обов'язків.    6. Коли дізнаюся про успіхи свого друга, у мене чомусь погіршується настрій.    7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти.    8. Мої турботи зникають, коли опиняюся серед товаришів по роботі.    9. Мої товариші мені набридли.    10. Коли я виконую роботу, до якої не лежить душа, присутність людей мене дратує.    11. Притиснутий до стіни, я кажу лише ту частину правди, яка, на мою думку, не шкодить моїм друзям, знайомим.    12. У складній ситуації більше думаю не про себе, а про близьку людину.    13. Неприємності друзів викликають у мене такий стан, що я можу захворіти.    14. Мені приємно допомагати друзям, навіть якщо з цим пов'язані значні клопоти.    15. Із поваги до товариша можу погодитися з його думкою, якщо навіть він не має рації.    16. Мені більше подобаються пригодницькі оповідання, ніж оповідання про кохання.    17. Сцени насилля у кінофільмах мені огидні.    18. У стані самотності відчуваю тривогу і напруження сильніше, ніж серед людей.    19. Вважаю, що основною радістю у житті є спілкування.    20. Мені шкода покинутих собак та кішок.    21. Краще мати менше друзів, але близьких.    22. Я люблю бувати серед друзів.    23. Я сильно і довго переживаю сварки з близькими.    24. У мене більше близьких людей, ніж у багатьох інших.    25. У мені більше потягу до досягнень, ніж до дружби.    26. Я більше довіряю власним інтуїції та уяві в поглядах на людей, ніж судженням про них.    27. Я надаю більшого значення матеріальному достатку та престижу, ніж радості спілкування з приємними мені людьми.    28. Я співчуваю людям, у яких немає близьких друзів.    29. Стосовно мене люди часто невдячні.    30. Я люблю оповідання про безкорисливу дружбу та любов.    31. Заради друга я можу пожертвувати всім.    32. У дитинстві я належав до однієї “тісної” компанії.    33. Якби я був журналістом, писав би про дружбу.

   Оброблення результатів

   Відповідь по кожному пункту оцінюється в один (1) бал. Бали проставляють тільки при відповіді “так” на такі пункти: 1, 2, 7, 8, 11 — 14, 17 — 24, 26, 28, 30 — 33; і при відповіді “ні” на пункти: 3 — 6, 9, 10, 15, 16, 25, 27, 29. Визначається загальна сума балів при відповідях “так” і “ні”. Чим більша сума, тим більша потреба у спілкуванні.

Методика “Мотивація успіху і боязнь невдачі”                                                                             (автор — А. Реан)

   Інструкція

   Якщо ви погоджуєтеся із твердженням, то ставите “так”, якщо не погоджуєтеся — “ні”.

   Текст опитувальника

   1. Включаючись у роботу, сподіваюся на успіх.    2. У роботі виявляю активність.    3. Схильний до вияву ініціативи.    4. При виконанні відповідальних завдань намагаюся, по змозі, знайти причини відмови від них.    5. Часто обираю крайності: або надзвичайно легкі завдання, або дуже важкі.    6. Наштовхуючись на перешкоди, не відступаю, а шукаю способи їх подолання.    7. При чергуванні успіхів та невдач схильний до переоцінення своїх успіхів.    8. Продуктивність діяльності в основному залежить від моєї цілеспрямованості, а не від зовнішнього контролю.    9. При виконанні важких завдань за дефіциту часу результативність моєї діяльності погіршується.    10. Я схильний виявляти наполегливість у досягненні мети.    11. Я схильний планувати своє майбутнє на перспективу.    12. Я ризикую, але з розумом.    13. Я не дуже наполегливий у досягненні мети, особливо за відсутності зовнішнього контролю.    14. Надаю перевагу середнім за важкістю або дещо завищеним, але досяжним завданням.    15. Зазнавши невдачі при виконанні завдання, відчуваю, що його привабливість для мене знижується.    16. При чергуванні успіхів і невдач я більше схильний до переоцінення своїх невдач.    17. Надаю перевагу плануванню майбутнього лише на найближчий час.    18. За відчутного дефіциту часу результативність моєї праці поліпшується, навіть якщо завдання дуже складне.    19. У разі невдачі не відмовляюся від мети.    20. Якщо я сам обрав для себе завдання, то у разі невдачі його привабливість тільки зростає.

   Оброблення результатів

   По одному балу запишіть за відповіді “так” на твердження 1 — 3, 6, 8 ,10 — 12,14,16,18 — 20 і за відповіді “ні” на 4, 5, 7, 9, 13,15,17. Порахуйте загальну кількість балів.

   Висновки

   Отриманий результат у діапазоні від 1 до 7 балів засвідчує мотивацію на невдачу (боязнь невдачі); від 14 до 20 — мотивацію на успіх (сподівання на успіх); від 8 до 13 — мотиваційний полюс не виражений. При цьому 8 — 9 балів свідчить, що мотивація близька до уникання невдачі, 12 — 13 балів — до прагнення успіху.

Методика “Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційній сфері”                                                                                                                                           (автор — 0. Потьомкіна)

   Методика має різні шкали. Нижче наведено дві з них — А і Б.

   Шкала А    “Виявлення установок, спрямованих на “альтруїзм — егоїзм”

   Інструкція

Прочитавши запитання, дайте на них відповіді “так” чи “ні”.

   Текст опитувальника

   1. Вам часто кажуть, що ви більше думаєте про інших, ніж про себе?    2. Вам легше просити за інших, ніж за себе?    3. Вам важко відмовити людям, коли вони про щось просять?    4. Ви часто намагаєтеся допомогти людям, якщо у них трапилися неприємності і біда?    5. Для себе ви робите щось з більшим задоволенням, ніж для інших?    6. Ви намагаєтеся зробити якомога більше для інших людей?    7. Ви переконані, що найбільша цінність — жити для інших людей?    8. Вам важко примусити себе щось зробити для інших?    9. Ваша характерна риса — безкорисливість?    10. Ви переконані, що турбота про інших часто шкодить вам?    11. Ви засуджуєте людей, котрі не вміють потурбуватися про себе?    12. Ви часто просите людей зробити щось із корисливих спонук?    13. Ваша характерна риса — намагання допомогти іншим людям?    14. Ви вважаєте, що спочатку людина повинна думати про себе, а потім уже про інших?    15. Ви багато часу приділяєте своїй персоні?    16. Ви переконані, що не потрібно для інших сильно напружуватися?    17. Для себе у вас не вистачає ні сил, ні часу?    18. Вільний час ви використовуєте лише для своїх захоплень?    19. Ви можете назвати себе егоїстом?    20. Ви здатні зробити максимальні зусилля лише за високу винагороду?

   Оброблення результатів

   Ключ до опитувальника: проставляється по одному (1) балу при відповідях “так” на запитання 1 — 4, 6, 7, 9, 13, 17 і відповідях “ні” на запитання 5, 8, 10 — 12, 14 — 16, 18 — 20. Потім підраховується загальна сума балів.    Висновки

   Чим більше сума балів перевищує 10, тим сильніше у суб'єкта виражений альтруїзм, бажання допомогти людям. І навпаки, чим сума балів менша за 10, тим сильніше у суб'єкта виражена егоїстична тенденція.    Шкала Б    “Виявлення установок на “процес діяльності” — “результат діяльності”

   Інструкція

   Дайте відповідь “так” або “ні”.

   Текст опитувальника

   1. Процес виконуваної роботи захоплює вас більше, ніж її завершення?    2. Для досягнення мети ви не шкодуєте сил?    3. Ви довго не відважуєтеся розпочати робити те, що вам нецікаво, навіть якщо це необхідно?    4. Ви впевнені, що у вас вистачить наполегливості для завершення будь-якої справи?    5. Закінчуючи цікаву справу, ви шкодуєте, що вона вже завершена?    6. Вам більше до вподоби люди, здатні досягати результату, ніж ті, головною характеристикою яких є доброта і чуйність?    7. Ви отримуєте задоволення від гри, в якій не важливий результат?    8. Ви вважаєте, що успіхів у вашому житті більше, ніж невдач?    9. Ви більше поважаєте людей, здатних захопитися справою посправжньому?    10. Ви часто завершуєте роботу, якщо не вистачає часу, склалася неприємна ситуація, існують зовнішні перешкоди?    11. Ви часто починаєте одночасно багато справ і не встигаєте їх закінчити?    12. Ви вважаєте, що маєте достатньо сил, щоб розраховувати на успіх у житті?    13. Чи можете ви захопитися справою настільки, що забуваєте про себе та час?    14. Вам часто вдається довести розпочату справу до кінця?    15. Чи буває, що, захоплюючись справами, ви не можете закінчити розпочате?    16. Ви уникаєте зустрічей із людьми, які не наділені діловими якостями?    17. Ви часто навантажуєте свої вихідні дні чи відпустку роботою, усвідомлюючи потребу щось зробити?    18. Ви вважаєте, що головне у будь-якій справі результат?    19. Погоджуючись на справу, ви думаєте про те, наскільки вона для вас є цікавою?    20. Прагнення до результату в будь-якій справі — риса, що вас вирізняє з-поміж інших?

   Оброблення результатів і висновки

   За кожну позитивну відповідь ставиться один бал. Сума балів за позитивні відповіді на непарні питання (1,3,5, 7 і т. д.) буде відтворювати орієнтацію суб'єкта на процес діяльності, а сума балів за відповіді на парні питання (2, 4, 6 і т. д.) — орієнтацію суб'єкта на результат.

Методика “Ціннісні орієнтації”                           (автор — М. Рокич)

   Адаптований варіант методики використовують для дослідження системи цінностей особистості, які класифіковано на термінальні (цінності — цілі) та інструментальні (цінності —  засоби).

   Інструкція

   Проставте ранг цінностей за ступенем їх значущості (від 1 до 18).    Термінальні цінності:    1. Активне, діяльне життя.    2. Здоров'я.    3. Краса природи та мистецтва.    4. Матеріально забезпечене життя.    5. Спокій у країні, мир.    6. Пізнання, інтелектуальний розвиток.    7. Незалежність суджень, оцінок.    8. Щасливе сімейне життя.    9. Впевненість у собі.    10. Життєва мудрість.    11. Цікава робота.    12. Любов.    13. Наявність хороших та добрих друзів.    14. Суспільне визнання.    15. Рівність (у можливостях).    16. Свобода вчинків та дій.    17. Творча діяльність.    18. Отримання задоволень.    Інструментальні цінності:    1. Акуратність.    2. Життєрадісність.    3. Непримиренність до своїх та чужих недоліків.    4. Відповідальність.    5. Самоконтроль.    6. Сміливість у відстоюванні своєї думки.    7. Терпимість до думок інших.    8. Чесність.    9. Вихованість.    10. Виконавська дисципліна.    11. Раціоналізм (уміння приймати обдумані рішення).    12. Працелюбність.    13. Високі запити.    14. Незалежність.    15. Освіченість.    16. Тверда воля.    17. Широта поглядів.    18. Чуйність.

   Оброблення результатів і висновки

   Домінуюча спрямованість ціннісних орієнтацій дає змогу визначити ступінь залучення у сферу праці, у сімейно-побутову чи дозвільну активність. Якісний аналіз результатів розкриває ідеали, ієрархію життєвих цінностей, які людина розглядає як норми поведінки.

   Методика “Діагностика ригідності”                                    (автор — Г. Айзенк)

   Ригідність (негнучкість) суттєво впливає на процес спілкування і взаємодії, особливо за потреби його коригувати у зв'язку із зміною ситуації. Ригідна людина важко відмовляється від сформованої нею поведінки. Саме її рішення не завжди адекватні ситуації.

   Інструкція

   Якщо ви згодні з твердженням, то поряд з ним ставте 2 бали, якщо частково згодні — то 1 бал, якщо не згодні — 0 балів.

   Текст опитувальника

   1. Мені важко змінювати свої звички.    2. Я важко переключаю увагу.    3. Я з насторогою ставлюся до всього нового.    4. Мене важко переконати.    5. Часто мене не залишають думки, від яких варто було б звільнитися.    6. Мені важко сходитися з людьми.    7. Мене засмучують навіть незначні порушення плану.    8. Нерідко я проявляю впертість.    9. Я неохоче іду на ризик.    10. Я важко переживаю відхилення від свого режиму.

   Оброблення результатів

   Підраховується сума балів, проставлених відповідно з інструкцією.

   Висновки

   Сума 0 — 7 балів свідчить про відсутність ригідності, про легке переключення з однієї установки на іншу. Сума 8 — 14 балів є показником середнього рівня ригідності. Якщо вона сягає 15 — 20, є підстави стверджувати про сильно виражену ригідність (переключення з однієї установки на іншу дається особливо важко).

Методика “Q-сортування: діагностика основних тенденцій поведінки у реальній групі”                                                                                                                      (автор — В. Стефансон)

   Використання цієї методики дає змогу визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі: залежність, незалежність, комунікабельність, некомунікабельність, прийняття “боротьби” та уникання “боротьби”. Тенденція до залежності визначається як внутрішнє прагнення людини до прийняття групових стандартів і цінностей. Тенденція до комунікабельності свідчить про контактність, бажання сформувати емоційні зв'язки як у своїй групі, так і поза її межами. Тенденція до “боротьби” означає активне прагнення людини до участі в житті групи, до більш високого статусу в системі міжособистісних відносин. Тенденції до незалежності, некомунікабельності і уникання “боротьби” свідчать про схильність уникати взаємодії, зберігати нейтралітет у конфліктних ситуаціях.

   Інструкція

   Необхідно дати відповідь “так”, якщо ви згодні із твердженням, відповідь “ні”, якщо ви з твердженням не згодні.

   Текст опитувальника

   1. Я критично налаштований на товаришів.    2. У мене виникає тривога, коли у групі починається конфлікт.    3. Я схильний дотримуватися порад лідера.    4. Я не схильний вступати у надто близькі стосунки з товаришами.    5. Мені подобається, коли у групі дружня атмосфера.    6. Я схильний суперечити лідеру.    7. Я симпатизую лише одному-двом членам групи.    8. Я уникаю зустрічей і зборів у групі.    9. Мені подобається похвала лідера.    10. Я незалежний У судженнях і манері поведінки.    11. Я готовий стати на чийсь бік у суперечці.    12. Я схильний керувати товаришами.    13. Мене радує спілкування з моїми нечисленними друзями.    14. Я зовні спокійний, наштовхуючись на ворожість з боку членів групи.    15. Я схильний підтримувати настрій і думку своєї групи.    16. Я не надаю уваги особистісним якостям членів групи.    17. Я схильний протиставляти свою ціль цілям групи, відволікати групу від досягнення поставлених нею завдань.    18. Мені подобається протиставляти себе лідеру.    19. Я хотів би зблизитися з окремими членами групи.    20. Я схильний залишатися нейтральним у суперечці.    21. Мені подобається, коли лідер активно керує групою.    22. Я надаю перевагу холоднокровному обговоренню проблеми.    23. Я недостатньо втриманий у вияві почуттів.    24. Я намагаюся згуртувати навколо себе однодумців.    25. Я не задоволений надто формальними стосунками у групі.    26. Коли мене звинувачують, я гублюся і мовчу.    27. Я схильний погоджуватися зі способом життя групи.    28. Я прив'язаний до групи більше, ніж до окремих її членів.    29. Я схильний загострювати і затягувати суперечку.    30. Я намагаюся бути в центрі уваги.    31. Мені хотілося б бути членом меншої групи.    32. Я схильний до компромісів.    33. Я відчуваю внутрішню стурбованість, коли лідер діє інакше, ніж очікувалося.    34. Я хворобливо ставлюся до зауважень товаришів.    35. Я можу бути хитрим та улесливим.    36. Я схильний взяти на себе керівництво групою.    37. Я відвертий у групі.    38. Під час розбіжностей у групі в мене виникає занепокоєння (стурбованість).    39. Я не проти, щоб при плануванні роботи відповідальність узяв на себе лідер.    40. Я не схильний відповідати на вияв дружелюбності.    41. Я часто ображаюся на товаришів.    42. Я намагаюся налаштувати інших проти лідера.    43. Я легко заводжу знайомства поза групою.    44. Я намагаюся уникати втягнення у суперечку.    45. Я легко погоджуюся з пропозиціями інших членів групи.    46. Я чиню опір утворенню в нашому колективі угруповань.    47. Коли я роздратований, стаю глумливим та іронічним.    48. У мене виникає ворожість (неприязнь) до тих, хто намагається висунутися.    49. Я надаю перевагу меншій, але інтимнішій групі.    50. Я намагаюся не демонструвати свої інтимні почуття.    51. За розбіжностей у групі стаю на бік лідера.    52. Я ініціативний при встановленні контактів у спілкуванні.    53. Я намагаюся не критикувати товаришів.    54. Я схильний звертатися до лідера частіше, ніж до інших.    55. Мені не подобається, що стосунки у групі надто фамільярні.    56. Я полюбляю суперечності.    57. Я намагаюся підвищувати свій соціальний статус у групі.    58. Я схильний втручатися у спілкування товаришів і порушувати його.    59. Я запальний, схильний до сварок.    60. Я схильний висловлювати незадоволення лідером.

   Оброблення результатів

   По 1 балу слід виставляти за відповідь “так” і за відповідь “ні” по кожній із поєднаних пар тенденцій. Оскільки заперечення однієї тенденції є визнанням полярної, то кількість балів за відповіді “так” по одній шкалі і відповіді “ні” по шкалі протилежної тенденції додаються.

   Ключ до діагностики

   До шкал поєднаних тенденцій належать такі позиції опитувальника:

   1. Залежність — 3. 9. 15. 21. 27. 33. 39. 45. 51. 54.    2. Незалежність — 6. 12. 18. 24. 30. 36. 42. 48. 57. 60.

   3. Комунікабельність — 5. 7.13.19.25. 31. 37. 43. 49. 52.    4. Некомунікабельність — 4. 10. 16. 22. 28. 34. 40. 46. 55. 58.

   5. Прийняття “боротьби” — 1.11.17. 23. 29. 35. 41. 47. 56. 59.    6. Уникання “боротьби” — 2. 8. 14. 20. 26. 32. 38. 44. 50.53.

   Висновки

   Якщо сума балів за будь-якою шкалою дорівнює сумі за протилежною або близька до неї, це свідчить про наявність внутрішнього конфлікту у піддослідного, зумовленого однаковим вираженням протилежних тенденцій поведінки у групі.

Література

Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М., 1991. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. — М., 1990. Алешина Ю. Е. Консультативная беседа: введение в практическую социальную психологию. — М., 1996. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — Л., 1968. Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. Современная социальная психология на Западе. Теоретические ориентации. — М., 1978. Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 2001. Анциферова Л. И. Новые стадии поздней жизни: время теплой осени или суровой зимы? // Психологический журнал. — Т. 15. — № 3. —1994. — С. 99 —105. Арутюнов С. А. Этносы и культуры. Проблемы взаимодействия. — М., 1988. Баклушинский С. А., Белинская Е. П. Развитие представлений о понятии “социальная идентичность” // Социальная психология: Хрестоматия. — М., 1999. — С. 356 — 364. Балл Г. А. Понятие адаптации и ее значение для психологии личности // Вопросы психологии. — № 1. — 1989. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. — М., 1988. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986. Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. Избранные работы по социальной психологии. — М., 1994. Битянова М. Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. — М., 2001. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб., 1997. Богданов В. А. Социально-психологические свойства личности. — Л., 1983. Бодалев А, А. Личность и общение. Избранные труды. — М., 1983. Брушлинский А. В., Поликарпов В. А. Мышление и общение. — Минск, 1990.Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М., 1978. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С 90 - 93. Васильєв В. Л. Юридическая психология. — СПб., 1998. Вичев В. Мораль и социальная психика. — М., 1978. Вудкок М., Фрэнсис Д. Раскрепощенный менеджер: Пер. с англ. — М„ 1991. Вундт.В. Задачи и методы психологии народов // Социальная психология: Хрестоматия. — М., 1999. — С. 37 — 48. Выготский Л. С. Кризис семи лет. Собрание сочинений в 6-ти томах. — Т. 4. — М., 1984. Гибш Г., Форверг М. Введение в марксистскую социальную психологию. — М., 1972. Голод С. И. Личная жизнь: любовь, отношения полов. — Л., 1990. Горелов И. Н. и др. Умеете ли вы общаться? — М., 1991. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. — М., 1990. Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. — М., 1995. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування: Пер. з англ. — К., 2003. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. — М., 1987. Донченко Е. А. Социетальная психика. — К., 1994. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. — К., 1987. Донцов А. И. О понятии “группа” в социальной психологии // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. — № 4. — 1997. — С. 17 — 25. Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984. ДридзеТ. М. Язык и социальная психология. — М., 1980. Эриксон Э. Идентичность, юность и кризис. — М., 1996. Етика ділового спілкування / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка та ін. — К., 1999. Етнопсихологічні особливості міжособистісного спілкування та їх урахування в процесі взаємодії дітей і дорослих / За ред. Л. Е. Орбан. — Івано-Франківськ, 1996. Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. Журавлев А. Л. Психология совместной деятельности в условиях организационно-економических изменений: Дис. доктора психол. наук. — М., 1999. Зейгарник Б. В. Теория личности К. Левина. — М.. 1981. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. — СПб., 2000. Знаков В. В. Макиавеллизм и феномен вранья // Вопросы психологии. — № 6. — 1999. — С. 59 — 69. Знаков В. В. Понимание в познании и общении. — М., 1994. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — СПб., 2000. Кабрин В. И. Психология коммуникативного развития человека как личности: Автореферат диссертации доктора психол. наук. — СПб, 1993. Каган М. Мир общения. — М., 1988. Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. — К., 1993. Келли Г., Тибо Дж. Межличностные отношения. Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология. — М., 1984. — С. 61 — 81. Кэмбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М., 1980. Кови С. Р. Семь навыков высокоэффективных людей: Пер. с англ. — М., 1997. Кон И. С. Введение в сексологию. — М., 1989. Кон И. С. Социология личности. — М., 1967. Корнев М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. — К., 1995. Корнєв М. Н„ Фомічова В. М. Психологія масової поведінки. — К., 2000. Корнелиус X, Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. — М., 1992. Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. — М., 1991. Крысько В. Г., Деркач А. А. Этнопсихология. Теория и методология: Учебное пособие. — Ч. 1. — М., 1992. Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. — СПб., 2001. Лабунская В. А. и др. Психология затрудненного общения: Теория. Методы. Диагностика. Коррекция. — М., 2001. Лабунская В. А. О “практичности” социальной психологии невербального общения // Психологический вестник. — Вып. 1. — Ч. 1. — Ростов-на-Дону, 1996. — С. 307 — 324. Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М., 1993. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. — СПб., 2000. Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка. — М., 1997. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. — К., 2000. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М., 1984. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. — СПб., 1996. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. — К., 1998. Максимова Н. Ю.. Мілютіна К. Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології: Навчальний посібник. — К., 1996. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы: Пер. с англ. / Под общ. ред. Г. А. Балла и др. — М., 1999. Методология и методы социальной психологии. Сборник статей / Отв. ред. Е. В. Шорохова. — М., 1977. Методы социальной психологии / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. — Л., 1977. МилтсА. А. Гармония и дисгармония личности: Пер. с латиш. — М., 1990. Моляко В. А. Психологические исследования чернобыльской катастрофы // Психологический журнал. — Т. 13. — № 1. — 1992. Морено Дж. Социометрия: Пер. с англ. — М., 1958. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс: Пер. с франц. — М., 1998. Московичи С. Общество и личность в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М., 1984. Муздыбаев К. Психология ответственности. — Л., 1983. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. — Л., 1960. Мясищев В. Н. Психология отношений. — М., 1995. Надирашвили Ш. А. Понятие установки в общей и социальной психологии. — Тбилиси, 1974. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К., 1990. Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Г. М. Андреевой, Я. Яноушека. — М., 1987. Орбан Л. Э. Дети и общество. — М., 1993. Орбан Л. Б Життєва перспектива особистості: акмеологічний аспект аналізу // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 1. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1996. — С 14 — 25. Орбан Л. Е., ГриджукД. М. Соціальна психологія особистості: практичні поради діловим людям. — К., 1997. Орбан Л. Э., ГриджукД Н. Социально-психологические аспекты предпринимательства и управления. — Ивано-Франковск, 1995. Орбан Л. Э. Становление личности: Монография. — М., 1992. Орбан-Лембрик Л. Б Активність особистості як форма вияву її індивідуальності та професіоналізму // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. —ТІ. — К., 2002. — С 140 — 143. Орбан-Лембрик Л. Е. Вплив соціально-психологічних чинників на ефективність управлінської діяльності керівника // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 3. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1999. — С 23 — 34. Орбан-Лембрик Л. Б. До питання про предмет, структуру та основні категорії соціальної психології // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 5. — К., 2002. — С 110 — 115. Орбан-Лембрик Л. Б. Етнопсихологія у школі. — Івано-Франківськ, 2001. Орбан-Лембрик Л. Б. Зародження та розвиток соціальної психології на Прикарпатті // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 6. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2001. — С 16 — 25. Орбан-Лембрик Л. Б. Комунікативний простір міжособистісних відносин // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. — Вип. 4. — Івано-Франківськ, 2003. — С 130 —136. Орбан-Лембрик Л. Е. Морально-психологічні джерела управління // Наукові праці МАУП. — Вип. 4. — К., 2002. — С 16 — 19. Орбан-Лембрик Л. Е. Основи психології управління: Монографія. — Івано-Франківськ, 2002. Орбан-Лембрик Л. Б. Психологічна обумовленість соціальної поведінки особистості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 7. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 2002. — С 3 — 9. Орбан-Лембрик Л. Б. Психологія управління: Навчальний посібник. — Івано-Франківськ, 2001. Орбан-Лембрик Л. Б. Психологія управління: Посібник. — К., 2003. Орбан-Лембрик Л. Е. Розвиток особистості в комунікативному просторі // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 4. — К., 2002. — С 126 —132. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціалізація особистості на етапі зрілості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 7. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2002. — С 3 — 10. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціальна психологія: досвід, тенденції та перспективи розвитку// Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 4. — Ч. 1.— Івано-Франківськ, 2000. — С 3 — 15. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічна структура особистості // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. — Вип. 3. — Івано-Франківськ, 2002. — С 129 — 138. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічні аспекти суїциду // Психологія суїциду / За ред. В. П. Москальця. — Київ — Івано-Франківськ, 2002. — С 77 — 134. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічні особливості підприємницької діяльності // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 2. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1998. — С 3 — 10. Орбан-Лембрик Л. Б. Соціокультурні та етнопсихологічні особливості спілкування // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 8. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2003. — С 3 — 12. Орбан-Лембрик Л. Б. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 8. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 2003. — С 3 — 10. Орбан-Лембрик Л. Е. Структура комунікативного потенціалу особистості // Психологічні перспективи. — Вип. 2. — К., 2002. — С 53 — 61. Орбан-Лембрик Л. Б Феномен комунікації в управлінні // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 6. — К., 2002. — С 100 — 106. Основы социально-психологической теории I Под общ. ред. А. А. Бодалева, А. Н. Сухова. — М., 1995. Панасюк А. Ю. Психологические основы убеждающего воздействия в профессиональной деятельности: теория и технология. — М., 1992. Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. — СПб., 1999. Парсонс Т. Американская социология. Проблемы, перспективы, методы: Пер. с англ. — М., 1972. Парыгин Б. Д. Анатомия общения. — СПб., 1999. Парыгин Б. Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории. — СПб., 1999. Перспективы социальной психологии: Пер. с англ. — М., 2001. Петровская Л. А. Теоретические и методологические основы социально-психологического тренинга. — М., 1982. Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. Пірен М. І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. — К., 1997. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. — М., 1966. Почебут Л. Г., Чикер В. А. Индустриальная социальная психология. — СПб., 1997. Прикладные проблемы социальной психологии. — М., 1983. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. — К., 1998. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л. Е. Орбан, Д. М. Гриджука. — К., 1997. Рабочая книга практического психолога / Под ред. А. А. Деркача. — М., 1996. Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. — СПб., 2000. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. — М., 1994. Руденский Е. В. Социальная психология. Курс лекций. — М., 1997. Рыжов В. В. Психологические основы коммуникативной подготовки: Автореферат диссертации доктора психол. наук. — Н. Новгород, 1995. Савчин М. В. Соціальна психологія. — Дрогобич, 2000. Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления. — Л., 1986. Селье Г. Стресс без дистресса. — Рига, 1992. Семиченко В. А. Психология общения. — К., 1997. Слободчиков В, И., Исаев Е. И. Психология человека. — М., 1995. Смелзер Н. Социология. — М., 1994. Совместная деятельность в условиях организационно-экономических изменений / Отв. ред. А. Л. Журавлев. — М., 1997. Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М., 1984. Сохань Л. В. и др. Жизненный путь личности. — К., 1987. Соціальна психологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. Социальная психология / Под общ. ред. Г. П. Предвечного, Ю. А. Шерковина. — М., 1975. Социальная психология / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1987. Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. — М., 2001. Социальная психология / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. — Л., 1979. Теоретическая и прикладная социальная психология / Под. ред. А. К. Уледова. — М., 1988. Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. — М., 1977. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: Етапи становлення // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 1. — С 49 — 58. Уманский Л. И. Поэтапное развитие группы как коллектива // Коллектив и личность. —М., 1975. Уманский Л. И. Психология организаторской деятельности школьников. — М., 1980. Филатова О. Г. Социальная психология. — СПб., 2000. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без поражения: Пер. с англ. — М., 1992. Флоренская Т. А. Психологические проблемы диалога в свете идей М. М. Бахтина и А. А. Ухтомского // Общение и развитие психики. Сборник научных трактатов. — М., 1988. — С. 21 — 31. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1990. Фурман А. В. Психокультура української ментальності. — Тернопіль, 2002. Харчев А. Г. Социология воспитания. — М., 1990. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб., 1997. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навчальний посібник. — К., 2000. Чалдини Р. Психология влияния. — СПб., 2000. Чудновский В. Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от “внешнего” и “внутреннего” // Психологический журнал. — Т. 16. — № 2. — 1995. — С. 15 — 26. Швалб Ю. М., Данчева О. В. Одиночество: Социально-психологические проблемы. — К., 1991. Шепель В. М. Социально-психологические проблемы воспитания. — М., 1987. Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. — К., 1993. Шибутани Т. Социальная психология. — М., 1968. Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. — СПб., 1999. Шихирев П. Н. Современная социальная психология. — М., 1999. Шихирев П. Н. Современная социальная психология в Западной Европе. — М., 1985. Шихирев П. Н. Современная социальная психология США. — М., 1979. Юнг К. Г. Психологические типы. — СПб.: М., 1995. Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу. — К., 1997. Ядов В. А. О диспозйционной регуляции социального поведения личности // Методологические проблемы социальной психологии / Под ред. Е. В. Шороховой. — М., 1975. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. — Мюнхен, 1993. Ярошевский М. Г. История психологии. — М., 1985. ЯценкоТ. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. — К., 1993 Allport G. W. The historical background of modern special psychology. — Handbook of social psychology. V. L. Cambridge, 1954 .Allport G. W. Attitudes (1935). — Reprinted in: Readings in attitude theory and measurement. — N.-Y, 1967. Fishbein M. Attitude and the prediction of behavior. — Reprinted in: Readings in attitude theory and measurement. — N.-Y., 1967. Hofstede G. Culture and organizations // International Studies of Management Organization. — № 4. —1981.Stephan С W., Stephen W. G. Two social psychologies. — California, 1990.

Короткий термінологічний словник (Соціальна психологія)

Авторитет (лат. autoritas — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) у психології особистості — пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.

Адаптивність (лат. adaptatio — пристосовувати) — інтегративна властивість, яка характеризує ступінь психологічної адаптації особистості і визначається відповідністю (власне адаптивність), відносною невідповідністю (неадаптивність) або крайнім ступенем невідповідності і відсутністю можливості адаптації (дезадаптивність) між цілями, устремліннями індивіда і досягнутими результатами.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Аксіальна (лат. axis — вісь) комунікація — комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу). Активність особистості — здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Акцентуація (лат. accentuo — наголошую) характеру (грец. charakter — риса, особливість) — надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Асоціалізація (грец. а... — префікс, що означає заперечення, і socialis — суспільний) — засвоєння особистістю норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

Атракція (лат. attractio — притягування) — виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Аудиторія (лат. auditor — слухач і auditorium) — приміщення, де виголошують промови, читають лекції) — група людей, яка сприймає повідомлення.

Аутоагресія (грец. autos — сам і лат. aggredi — нападати) — агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе.

Афект (лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності (лат. adaequatus — прирівняний) — негативний стан, породжений невдачами в діяльності, зіткненням завищеної самооцінки особистості з її реальними можливостями.

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються.

Віра — особливий стан психіки, який полягає у повному прийнятті людиною відомостей, подій, явищ або власних уявлень, які можуть бути основою її “Я”, визначати вчинки, судження, форми поведінки.

Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

Воля — здатність людини, що проявляється у самодетермінації, саморегуляції нею своєї діяльності і різних психічних процесів.

Вчинок — практична дія, опосередкована процесом взаємодії і спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем домагань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Гендер (англ. gender — рід) — сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди визначають статеву належність індивіда, дають визначення понять “чоловік” і “жінка”.

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок.

Говоріння — психологічний компонент вербальної комунікації; метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування інформації; механізм мовлення, побудови висловлювань.

Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства.

Групова динаміка (грец. dynamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Групова дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язання завдання, знайти групове розв'язання проблеми.

Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей.

Групова нормалізація — соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зору, навіть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередненою думкою.

Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групова сумісність — соціально-психологічний показник згуртованості групи, що виражає можливість безконфліктного спілкування і погодження дій індивідів в умовах спільної діяльності.

Групове інтерв'ю (лат. interview, букв. — зустріч, бесіда) — засіб з'ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.

Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності и членів.

Групові очікування, або експектації (англ. expectation — очікування) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду).

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу.

Групові санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку, впливає на дотримання індивідами існуючих у ній норм та цінностей.

Девіантна (лат. deviatio — відхилення) поведінка — система вчинків, що відрізняються від загальноприйнятиху суспільстві норм права, культури, моралі.

Делінквент (лат. deiinquenns — правопорушник)— суб'єкт, чия негативна поведінка у крайніх своїх проявах становить карний вчинок.

Депресія (лат. depressio — пригнічення) — афективний стан, який характеризується негативізмом, пригніченим емоційним фоном, зміною мотиваційно-когнітивної сфери, загальною пасивністю поведінки.

Десоціалізація (лат. de... — префікс, що означає віддалення, скасування, і socialis — суспільний) — зворотний щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, входженням її в асоціальні чи антисоціальні неформальні групи.

Деформації (лат. deformo — перекручую, спотворюю) спілкування — відхилення від норм взаємодії, які прийняті в суспільстві і відповідають світовим стандартам.

Діяльність — специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, в тому числі й самої себе, умов і засобів свого існування; цілеспрямований взаємовплив учасників взаємодії.

Дружба — особлива форма міжособистісної взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.

Егоїзм (франц. ego'isme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та самодостатню особистість.

Екстремальна (лат. extremum — край, кінець) ситуація — інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх сукупності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, максимально можливого за таких обставин психологічного та біологічного комфорту.

Емоції (лат. emoveo — хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоційно-психічні стани — потяги, емоції, почуття, прагнення, бажання, переживання особистості, пов'язані з пізнанням і самопізнанням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини.

Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої особистості (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).

Етнічна (грец. etnikos — народний) група — стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.).

Етнічний стереотип — продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільності, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений, стандартизований образ, уявлення про певний об'єкт.

Етноцентризм (грец. ethnos — плем'я, народ і centrum — осердя) — психологічна схильність сприймати всі життєві події з позицій своєї етнічної групи, вважаючи її еталоном.

Ефект (лат. effectus — виконання, дія) ореолу (лат. aureolus — золотий) — тенденція перебільшувати тим, хто сприймає, однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

Життєва мета — форма самопрогнозування, ідеального уявлення бажаного майбутнього.

Життєва перспектива — спосіб усвідомленого, відносно структурованого засвоєння особистістю свого майбутнього.

Життєві плани — спосіб усвідомлення свого ставлення до подій власного життя, підвищення своєї ролі у регулюванні індивідуальної життєдіяльності (під час прийняття життєво важливих рішень).

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які сумовою успішної діяльності особистості.

Ідеал (франц. ideal) — узагальнене уявлення про максимально можливий рівень розвитку особистості, реалізації її потенціалу.

Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) — процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.

Ідентичність (лат. identicus — тотожний) — збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуально-специфічний вплив — трансляція індивідом іншим людям своїх особистісних рис у формі взірців особистісної активності.

Інститути соціалізації — конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, неформальні організації, засоби масової інформації тощо).

Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному відображенню дійсності.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.

Інфантилізм (лат. infantilis — дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку.

Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки.

Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

Когнітивна (лат. cognitio — знання, пізнання) сфера особистості — пізнання і перетворення людиною навколишнього світу.

Компетентна (лат. competens — належний, відповідний) людина — індивід, який має досконалі знання у певній професійній сфері.

Комунікативна структура малої групи — відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуалізацію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі інформаційних зв'язків.

Комунікативний вплив — внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні і невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.

Комунікативний потенціал групи — комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв'язків (внутрішніх і зовнішніх).

Комунікативний потенціал особистості — притаманні особистості об'єктивні й суб'єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.

Комунікативний простір — соціально-психологічне середовище, в якому можливе формування адекватної комунікативної моделі спілкування.

Комунікативні бар'єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Комунікація (лат. communico — спілкуюсь із кимось) — спектр зв'язків та взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, регуляцію соціального процесу, ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією, співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив групи на людину чи однієї людини на іншу.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Конформна (лат. conformis — подібний) поведінка — дія людини, яка проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи! зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.

Культура мовлення — здатність індивіда використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби, етичні норми.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності, реалізовуючи свої потреби й інтереси у взаємодії із соціальним оточенням.

Культура спілкування — сукупність знань і вмінь, способів і навичок комунікативної взаємодії, а також пов'язаних з нею загальних для конкретного суспільства і конкретних ситуацій етико-психологічних принципів і норм.

Лідер (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.

Лідерство — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.

Локус (лат. locus — місце, місцезнаходження) контролю (лат. control — перевірка, контроль) — властивість особистості, яка передбачає схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям і зусиллям (інтернальний локус контролю).

Любов — високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншої людини, стан сильного потягу до єднання з нею.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

“Маргінальна” (лат. marginalis — той, що перебуває на краю) особистість — індивід, який, опинившись на межі двох чи кількох культур, подолав межі спільності, в якій виховувався, однак не зміг увійти або не був прийнятий у нову групу.

Маса — більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів.

Масова організована комунікація — систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, преса, відео-, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки й оцінки людей.

Масовий настрій — порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей.

Ментальність (франц. mentalite — склад розуму, світосприйняття) — своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Меншість — частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

Міжособистісне спілкування — процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісний вплив — процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда.

Мода (лат. modus — норма, правило, міра) — форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень.

Мотив (лат. movere — штовхати, приводити у рух) — спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб; сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, які зумовлюють активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Мотиваційна сфера — складне інтегральне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани особистості, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності.

Навіювання, або сугестія (лат. suggestio — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

Навчальна діяльність — один із видів діяльності студентів, спрямований на засвоєння ними теоретичних знань, умінь і навичок.

Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

Національний характер — своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього.

Невербальна (лат. verbalis, від verbum — слово) поведінка — найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальне спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Невербальні комунікації — система відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наділених чіткими значеннями символів, знаків, жестів, що використовуються для передавання повідомлення.

Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені зв'язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

Обман — свідоме намагання людини створити у партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.

Особистий вплив — властивість, особистісна якість, сутнісна сила людини, які виявляються у здатності впливати на іншу особу спонукальним, стримуючим, заспокійливим або іншим розвивальним способом, змінюючи не тільки її поведінку, а й погляди, мотиви, свідомість, характер.

Особистість — суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.

Паніка (грец. panikon — несвідомий жах) — емоційний стан, різновид поведінки великої сукупності людей, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Песимістична особистісна установка на перспективи виходу із кризи — інтегральне психічне утворення, яке включає в себе когнітивний (суїцидальні думки і наміри), емоційно-мотиваційний {наявність емоцій, в яких домінують депресія, тривожність, почуття вини), поведінковий (підготовка і реалізація суїцидальних дій) компоненти.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Предмет прикладної соціальної психологї — закономірності діагностування, консультування і здійснення впливу на соціально-психологічні явища за допомогою психотехнологій у різних сферах, умовах і на різних рівнях.

Предмет соціальної психологї — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб'єктивного відображення людиною об'єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

Престиж (франц. prestige — авторитет, вплив, повага) — міра визнання суспільством заслуг індивіда (соціальної спільноти), громадська оцінка його суспільної вагомості; результат співвідношення соціально значущих характеристик особистості зі шкалою цінностей, що склалася в певній групі.

Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини.

Психологічний зміст спільної діяльності — сукупність цілей, завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності, потреб та соціальних цінностей членів групи.

Психологічно оптимальне спілкування — процес, за якого реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, що зумовлюють цілі, та способів спілкування, які не викликають у партнерів почуття незадоволеності.

Публіка (лат. publicus — всенародний, громадський) — короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем.

Ранг(нім. rang— чин і франц. rang— ряд) — чин, звання, категорія людей, явищ дійсності; ступінь соціального визнання людини в групі.

Раціональне (лат. rationalis — розумний) розуміння — накопичення, систематизація інформації, оперування знаннями про інших людей задля досягнення максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про них об'єктивним рисам, властивостям та можливостям.

Ресоціалізація (лат. re... — префікс, що означає зворотну або повторну дію) — відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві.

Ретиальна (лат. rete — мережа) комунікація — комунікація, адресатами якої є багато реципієнтів.

Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; аналіз власного психічного стану.

Роль (франц. гбіе — список) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки людини залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Самовизначення — усвідомлений вибір особистістю позиції у певній життєвій ситуації, підкреслене ставлення до чогось чи когось.

Самоефективність — почуття власної компетентності та ефективності.

Самоконтроль — усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям та поведінкою відповідно з “Я-характеристиками”, ментальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційноюта когнітивною сферами.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них.

Самопізнання — процес пізнання суб'єктом себе, своєї діяльності, внутрішнього психічного змісту.

Самосвідомість — здатність людини безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своїх можливостей.

Самотність — сукупність емоцій, які виникають у відповідь на дефіцит (кількісний і якісний) соціальних контактів; болісне, гостре переживання, яке виражає певну форму самосвідомості і свідчить про порушення системи відносин і зв'язків особистості із зовнішнім світом.

Світогляд — система поглядів на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до себе та навколишньої дійсності.

Система мотивів — сукупність спонукальних причин, що зумовлюють суїцидальні дії та вчинки людини.

Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

Смуга відчуження — виникнення напруження між учителем та учнем, яке характеризується нездатністю вчителя контролювати свої дії та вчинки, ставлення до дітей.

Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціальна адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

Соціальна перцепція (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — цілісне сприймання суб'єктом соціальних об'єктів (людей, груп, спільностей), яке дає змогу надійніше визначати успішність і перспективи міжособистісної взаємодії.

Соціальна поведінка — відносно узгоджена і послідовна сукупність соціально значущих вчинків особистості.

Соціальна психологія — наука про взаємозв'язок соціального і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, cпільності; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда і групу.

Соціальна реабілітація (лат. re... — префікс, що означає зворотну або повторну дію, і лат. habilitas — придатність, спроможність) — поновлення, включення в нормальний процес соціалізації хворих, осіб, що пережили стрес під час аварій, катастроф, стихійних лих тощо.

Соціальна спільність — сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою.

Соціальна страта (лат. stratum — шар, пласт) — конституйована у соціальній структурі суспільства спільність, що об'єднує людей на певних загальних позиціях чи на основі спільної справи, протиставляючись іншим угрупованням.

Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки (стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

Соціальне життя — упорядкована система взаємодій індивідів, сукупність видів, форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов та засобів їх існування, реалізацію інтересів, цінностей, потреб, утому числі й потреб у спілкуванні, встановленні соціальних контактів.

Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки людей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитивного розвитку.

Соціальний тип — узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної спільності.

Соціальні класи — великі соціальні спільності людей, які різняться місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, а отже способами одержання і розмірами суспільного багатства.

Соціальні норми — еталон, мірило, зразок, з якими особистість співвідносить свої вчинки, на основі яких обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших.

Соціально-психологічна дезадаптація (франц. des... — префікс, що означає знищення, видалення, і лат. adaptatio — пристосовувати) — порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища засобами взаємодії і спілкування за хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе і свої соціальні зв'язки та міжособистісні контакти.

Соціально-психологічна компетентність особистості — сукупність спеціальних комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань, які дають змогу індивіду орієнтуватися у соціальних ситуаціях, міжособистісних відносинах (взаємодія, відображення соціальних оцінок, регуляція поведінки тощо), приймати правильні рішення та досягати визначених цілей.

Соціально-психологічна реальність — якісно нове утворення, яке виникає на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з них і в якому важливими є закономірності та механізми взаємозв'язку соціального та психічного, їх взаємодія, взаємозалежність і взаємовплив.

Соціально-психологічна стабільність — стан відображення соціально-психологічних явищ, взаємозв'язку спільності й особистості, за якого жоден з них не може істотно змінити соціальні відносини в своїх інтересах.

Соціально-психологічний досвід — єдність комунікативних знань, умінь і навичок, нагромаджених на основі та в процесі безпосередньої взаємодії людей у соціальних групах.

Соціально-психологічний клімат — морально-психологічний настрій, який відтворюється у взаєминах у групі, умови, що створюють ефективний процес навчальної діяльності.

Соціально-психологічний клімат групи — якісний аспект міжособистісних відносин, що виявляється у сукупності внутрішніх (психологічних) умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості у групі.

Соціально-психологічний простір — об'єктивна форма суб'єктивного сприйняття, представленого системою певних оцінок, уявлень та образів; соціальна діяльність людей чи груп, відносини і взаємодія між ними, їхні наміри, позиції і цілі, взаємозв'язки і взаємозалежності.

Соціально-психологічний тип — узагальнене відображення сукупності соціально-психологічних особливостей і якостей особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі.

Соціально-психологічні механізми — психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Соціально-психологічні явища — феномени, що виникають у результаті взаємодії суб'єктів комунікативного процесу (окремих індивідів і спільностей) у певних умовах, відтворюють соціально-психологічну реальність, спонукають і регулюють поведінку людей, сприяють організації різних форм діяльності та спілкування, здійснюють обмін інформацією і переживаннями.

Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Спосіб життя — стійка типова форма життєдіяльності особистості та спільностей, міра їх включення в соціум, типові форми взаємодії індивіда із суспільством, групами, іншими людьми.

Спосіб життя великої соціальної групи — сукупність стійких типових форм життєдіяльності спільності.

Стадії соціалізації — етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.

Статева диференціація (лат. differentia — різниця, відмінність) — сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать.

Статева роль — роль, зумовлена належністю людини до певної статі.

Статус (лат. status —- стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Статусно-рольові параметри — характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, активності.

Стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

Стереотипізація — процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; віднесення соціальних об'єктів або форм взаємодії до відомих чи таких, що здаються відомими, явищ, приписування їм знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування.

Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Стиль спілкування — система принципів, норм, методів, прийомів діяльності і поведінки індивіда.

Стратегія (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан людини, що виникає під дією екстремальних впливів; особливий психічний стан людини на стадії пристосування до нових умов існування, спричинений надмірною психофізіологічною мобілізацією організму.

Структура (лат. structure — розташування, порядок) спілкування — порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура малої групи — сукупність зв'язків між членами групи.

Структура соціальної влади і впливу в малій групі — сукупність зв'язків між членами групи, спрямованість та інтенсивність їх взаємного впливу.

Суїцид (англ. suicide — самогубство) — акт добровільного самознищення, який людина здійснює у стані сильного переживання, порушення душевної рівноваги або психічного захворювання.

Суспільство — система соціальних зв'язків, сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкування, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність.

Суспільний настрій — переважаючий стан почуттів соціальних груп у певний період.

Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом.

Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) спілкування — система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — стійка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Тип (грец. typos — відбиток, форма) лідера (керівника) — людина, наділена лідерськими властивостями; яскравий представник певної групи людей.

Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії.

Усамітнення — перебування у самостності, ізольовано, відокремлено, без спілкування з ким-небудь.

Установка — цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об'єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Фасцинація (англ. fascination — зачарування) — спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта.

Формальна структура малої групи — взаємини і зв'язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.

Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.

Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Функціонально-рольовий вплив — вид міжособистісного впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого зумовлюються не особистісними властивостями партнерів, а їх рольовими позиціями.

Характер (грец. character — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до цих обставин.

Ціннісні орієнтації — спрямованість інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші, спосіб диференціації особистісних об'єктів і явищ за їх особистісною значущістю.

Ціннісно-смислова сфера — складне цілісне утворення, представлене передусім ціннісними орієнтаціями, котрі формуються при засвоєнні соціального досвіду, виявляються у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах та слугують важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда.

Цінність — феномен, який має для людини велике значення і відповідає її актуальним потребам та ідеалам; опосередковане культурою поняття, яке є еталоном належного у досягненні потреб.

Чутки — недостовірна або частково достовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи, про події, ситуації.

“Я-концепція” (лат. conceptio — сприйняття) — цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного “Я”, формування якого відбувається поетапно аж до самосвідомості.

“Я-образ” — остаточне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, осмислення своєї ролі на кожному життєвому етапі; особистість у єдності всіх аспектів її буття, відтворених у самосвідомості,

“Group-think” — спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваючи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.

Інформація про навчальний посібник "Соціальна психологія" (Л.Е.Орбан-Лембрик)

ББК 88.5я73 0 63

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 14/18.2—1826 від 08.10.2002 р.)

   Навчальний посібник містить систематизований виклад курсу соціальної психології. Головна його проблематика стосується предмета, завдань, функцій, методології і методів соціальної психології, соціально-психологічних проблем особистості, міжособистісного спілкування, особливостей функціонування соціальних груп, внутрігрупових і міжгрупових відносин. Також розкрито історичний розвиток соціально-психологічних ідей, охарактеризовано провідні напрями прикладної соціальної психології.    Теоретичний та історичний матеріал проілюстровано фактами соціально-психологічного буття особистості, спільнот. Спеціальні запитання, завдання сприяють актуалізації аналітичного пізнання різноманітних аспектів соціально-психологічної проблематики.    Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться спеціалістам, зайнятим у соціальній сфері.

   Рецензенти:

доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України С. Д. Максименко; доктор психологічних наук, професор М. В. Савчин

ISBN 966-8226-12-7 © “Академвидав”, оригінал-макет, 2003 © Л. Е. Орбан-Лембрик, 2003

Навчальне видання

Серія “Альма-матер” Заснована в 1999 році

ОРБАН-ЛЕМБРИК Лідія Ернестівна

Соціальна психологія

Посібник

Спільний проект із ВЦ “Академія”

Редактор К. С. Мусієнко Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор О. 3. Гулей

Підписано до друку з оригінал-макета 20.08.2003. Формат 84x108/32. Папір офс. № 1. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум.-друк. арк. 23,52. Ум. фарбовідб. 23,94. Обл.-вид. арк. 26,3. Зам. 3-328.

“Академвидав” 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 213-19-24; 456-84-63. Свідоцтво: серія ДК № 1006 від 08.08.2002 р.

ВАТ “Білоцерківська книжкова фабрика”. 09117, м. Біла Церква, вул. Л. Курбаса, 4.