2.Виникнення держави франків. Реформи Мартелла.

Наприкінці ІV – початку V ст. народи Європи вступили в якісно новий етап свого розвитку. Початок середньовіччя збігся з великим переселенням народів. Масова міграція охопила гуннів, германців, слов’ян, арабів, сарматів. Для Галлії п`яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. Ця багата провінція Риму, як і вся імперія, була охоплена глибокою кризою. Стали частішими виступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Рим уже не міг захищати народи від вторгнення іноземних племен і, перш за все, германців – східних сусідів Галлії. Як наслідок, більша ча-стина провінції була захоплена вестготами, бургундами, франками (салічними і рипуарськими) та іншими племенами. Із цих германських племен найбільш сильними були салічні франки. Їм знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V – початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.).Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колонів, худоби та іншого майна. Знать звеличилась над простими франками, хоч останні ще продовжували залишатись особисто вільними і спочатку навіть не відчували посилення економічного гніту. Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади.Галло-римляни опинились у положенні залежного насе-лення, яке за чисельністю в декілька разів переважало фран-ків. Разом з тим галло-римська аристократія частково зберег-ла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і галло-римської знаті. Це особливо позначилось при формуванні нової влади, за допо-могою якої можна було зберегти у своїх руках захоплену державу, тримати в покорі колонів і рабів. Колишня родо-племінна організація необхідних сил і засобів для цього дати не могла. Установи родоплемінного ладу поступаються місцем новій організації з військовим вождем-королем і особис-то відданою йому дружиною. Король і його наближені фак-тично вирішують найважливіші питання життя держави, хоч ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути мину-лого ладу франків. Формується нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона склада-ється не тільки з озброєних людей, але і з примусових закла-дів, яких не було при родоплемінному ладі. Встановлення но-вої публічної влади пов`язано з введенням територіального ділення населення. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги” (округи). У свою чергу паги ділились на менші ад-міністративні одиниці – “сотні”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним осо-бам. Важливий вплив на характер формування феодальних відносин мала реформа Карла Мартелла. Коли К. Мартелл прийшов до влади і став майордомом Франкського королівства (715 - 741 рр.), яке знаходилось на межі розпаду, воно втратило владу в зарейнських землях, йо-му загрожувало кінне військо арабів, які у 711 р. ввірвались із Африки в Іспанію і захопили більшу частину Піренейського півострова.Війни з арабами довели перевагу кінноти над пішим ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже дорого – 45 солідів, і воїн мав сам його купувати.З метою створення кінноти, а також зміцнення своєї со-ціальної бази К. Мартелл передав багато церковних і монастирських земель представникам франкської знаті, які, у свою чергу, роздавали ці землі у вигляді бенефіції особам, які повинні були відбувати військову кінну службу. Завдяки цим заходам у 732 р. у битві при Пуатьє араби були розбиті, а їх рух на схід було зупинено. Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов’язані нести повинність на користь свого госпо-даря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи.На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його.Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності.

1. Виникнення феодальної держави і права. Феодалізм як с-ма соціальних відносин і продуктивних сил був прогресивнішим способои виробництва ніж рабовласницький лад. Для нього характерним стало панування сільського натурального господарства. Формами експлуатації залежного населення феодальних помість була панщина і рента.  Ознаки феодалізму: 1. Ієрархічна структура земельної власності і с-ма збройних дружин. 2. Ієрархічна драбина серед самих феодалів, які под. на ранги залежно від знатності. 3. Прямий зв'язок між власністю на землю і пол. Владою. Перший період. Утворення держав іправа і період феод. Роздробленості. Держави які виникали в цей період прийнято наз. Варварськими чи синьйоральними монархіями. Діяли звичаєві норми права що поступовво витіснялися законами. Відбувався процес переходу від варварськ. Звичаїв до правових феодальних.джерелом права були і корол. Закони. Другий період. Станово-предст. Монархія. 13-15ст. феодальні відносини досягли значного розвитку. Майже все сільське населення опинилося у стані феод. Залежного. Держава мала форму монархії. Міщани оформилися в третій стан. Найважливішим результатом виникнення саново-пр. монархії була поява парламентів. У праві- уніфікація.зникли звичаї. Важливим джерелом права стає римське право. Третій період. Абсолютизм. 17-18ст. занепад феодалізму. Феодали втратили економ. І пол. Незалежн.селянство звільнилося від залежності. Представнийькі органи в період абсолютизму не скликалися.

30.Утворення Речі Посполитої, її суспільний лад та державний устрій (ХV – XVІІ ст.) Магнатська олігархія у Польщі. Польська конституція 1791 р. Падіння ( розподіли) Речі Посполитої . Наприкінці XVI ст. руська (українська) шляхта втратила роль провідника політичних прагнень України. Вона жила інтересами своїх маєтків, бажала щоб її прийняли в коло польського панства і не зуміла протистояти рішенням польського сейму, який у січні 1569 р. почав розглядати питання унії двох держав.1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія, яка об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в одну державу – Річ Посполиту. Держава управлялась єдиним королем, який коронувався у Кракові. Литва втрачала право на власні сейми, зовнішні відносини, але зберігала державність – адміністрацію, армію, уряд, герб, фінанси. Правовою основою залишався Литовський статус. Польська та литовська шляхта отримали право володіти землями в будь-якій частині держави. Люблінська унія оформила перерозподіл українських земель між Польщею і Литвою. Волинь, Брацлавщина, Поділля, Київщина, відійшли до Польщі, а Білорусь з Берестейщиною залишились у складі Литви. Унія також відкрила Польщі шлях до використання природних багатств, нарощування економіки та воєнної потужності. В новій державі головна роль в політичному та економічному житті належала Польщі. У 1772 р. три держави – Пруссія, Росія і Австрія – про-водять перший розподіл Польщі: значні прикордонні області відійшли до трьох вищеназваних держав.  Тільки після цього польське дворянство вирішило про-вести деякі реформи політичної системи.  3 травня 1791 р. чотирирічний сейм прийняв конститу-цію Польщі. Конституція зберігала недоторканими привілеї і вольності панівного стану. Правове становище селян майже не змінилось.  5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою: Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі — загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол Австрія — Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис. мешканців. Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього — частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення. Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини: до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії; до Росії — українські та білоруські землі; Австрійських вимог до уваги не взяли. Після придушення повстання у 1795 Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого: до Австрії приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією й Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами); до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь; Пруссія отримала частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.