55. Теорія оподаткування

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки – це примусові стягнення державою коштів з фізичних і юридичних осіб для здійснення її економічних функцій.

Податкова система – сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують їх вилучення, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Функції податків:

а) фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби);

б) розподільча (перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами);

в) регулююча (вплив податків на різні аспекти діяльності).

Елементи системи оподаткування:

- суб’єкт (платник податків) – юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

- об’єкт оподаткування – дохід або майно з якого нараховується податок

_{(податкова база);}

- ставка податку (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування:

• тверді ставки, які встановлюються в абсолютній сумі на одиницю об’єкту не залежно від доходу;

• пропорційні ставки, які встановлюються у вигляді незмінного відсотка до об’єкту податку;

• прогресивні ставки встановлюються у відсотках, які зростають по мірі зростання доходу;

• регресивні ставки встановлюються у відсотках і передбачають зменшення надходжень при зростанні доходу.

56. Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

- загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

- місцеві (встановлюються місцевими органами влади);

За об’єктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб;

- податки на майно (сплачується постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

- податки на споживання (сплачуються при використанні доходів);

Залежно від використання:

- загальні, надходячи в розпорядження державних органів, використовуються для фінансування найрізноманітніших заходів, тобто не закріплюються за конкретним видом видатків державного і місцевого бюджетів;

- специфічні – акумулюються в спеціальних фондах і використовуються за цільовим призначенням;

За формами оподаткування:

- прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу;

- непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Переваги непрямих податків:

- швидке надходження до бюджету, оскільки опосередковують реалізацію та споживання;

- рівномірність вилучення у територіальному аспекті;

- мотиваційна роль у створенні державою умов для виробництва і реалізації як передумови стабільності податкових надходжень;

- обмеження споживання одних груп товарів та послуг і розширення інших завдяки диференціації податкових ставок державою.

Недоліки непрямих податків:

- неадекватність податків розміру доходів платників;

- непомірна обтяжливість для малозабезпечених верств населення.

Принципи оподаткування:

1) обов’язковість;

2) оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості;

3) відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді;

4) прогресивний характер оподаткування;

5) захист вітчизняного виробника;

6) уникнення подвійного оподаткування

57. Фіскальна політика – один з основних видів макроекономічної політики, яка має справу з державним бюджетом – податками і урядовими видатками. Їх змінюють, щоб досягти повної зайнятості чи знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та автоматичною.

Дискреційна політика – це зміна в оподаткуванні (податкових ставок) і державних видатках, здійснювані законодавчим органом країни задля досягнення обсягу національного виробництва за повної зайнятості.

Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створю дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Між зміною величини податку і зміною обсягу виробництва діє ефект мультиплікатора податків.

Альтернативним засобом фіскальної політики є збільшення державних закупок благ. Між зміною величини державних закупок благ і зміною обсягу виробництва діє мультиплікатор державних витрат.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу.

При автоматичній фіскальній політиці бюджетний дефіцит та надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Автоматичний (вбудований) стабілізатор – це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.

Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансферні платежі, а саме виплати по безробіттю.

Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансферні платежі автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит – розширення економіки й інфляції стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають вплив податків та державних видатків на економіку

58. Соціальна політика – це комплекс заходів держави, які спрямовані на підвищення добробуту населення.

Соціальна політика повинна враховувати такі основні принципи:

1) забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації робочої сили, яка дозволяла б кожній людині застосувати свої здібності у відповідній сфері діяльності;

2) організація ефективної системи формування доходів при якій рівень винагороди безпосередньо визначається якістю та результатами роботи людини;

3) макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і в особистому споживанні, забезпечення професійної і соціальної мобільності робочої сили;

4) встановлення реального рівня прожиткового мінімуму та регулярна його індексація;

5) захист інтересів споживачів.

59.

60. Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – це невід’ємна властивість ринкової системи господарювання.

Проблеми функціонування ринку праці та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по-різному:

• Надлишок народонаселення (Т. Мальту);

• Ріст органічної будови капіталу ….9К.Маркс);

• Високий рівень заробітної плати (неокласики);

• Недостатній сукупний попит (кейнсіанський).

Таким чином, згідно Закону України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни в працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Показники, які характеризують безробіття:

• Рівень фактичного безробіття – це частка безробітної частини робочої сили виражена у відсотках.

• Рівень зайнятих – це частка зайнятих в складі робочої сили.

Види безробіття:

1. Природне:

• Добровільне

• Фрикційне

1. Вимушене:

• Циклічне

• Структурне

• Застійне

• Приховане

• Інституціональне

Зайнятість (згідно Закону України «Про зайнятість населення») – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій і іншій формі.

Зайнятість (за Базидевичем В.Д.) – це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Зайнятість, як економічна проблема – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

61. Сучасний механізм регулювання зайнятості досить cкладний. Він органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систем заходів державного сприяння зайнятості.

Цілі механізми регулювання зайнятості:

1)економічна доцільність досягнення повного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів.

2)достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці.

3)утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості:

-безпека праці

-правовий захист від безвідповідального звільнення

-гарантування зайнятості для соціально незахищених верств населення

-забезпечення рівних можливостей усім громадянам на вільний вибір виду діяльності

-сприяння повній,продуктивній ефективній зайнятості

-гарантування відтворення робочої сили на основі встановлення мінімального рівня доходу

-матеріальна підтримка на випадок безробіття.

а)Пасивні:

-виплати вихідної допомоги та допомогою по безробіттю

-стипендії в період перепідготовки та підвищення кваліфікації

-дострокове оформлення пенсій за віком.

б)Активні:

-перепідготовка та підвищення кваліфікації

-сприяння в пошуку роботи

-сприяння підприємством у заповненні вакансій

-стимолювання створення нових робочих місць

-організація громадськіх робіт

-сприяння мобільності робочої сили

62. Сучасне світове господарство – це сукупність національних господарств окремих країн та інших об’єднань, які взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Світове господарство - це політико-економічна і економіко-географічна система, яка характеризується розвитком і територіальним розміщенням планетарного господарства, його галузей, а також окремих країн і великих регіонів.

Найбільш переконливим аргументом єдності світового господарства є реальність міжнародного територіального поділу праці, спеціалізація господарства країн світу і формування єдиного світового ринку.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг для задоволення потреб світового ринку. Наприклад, Аргентина і Австралія спеціалізуються на тваринницькій продукції; Німеччина і Великобританія - на виробництві машинної техніки тощо. Така спеціалізація може грунтуватися або на природних, або суто економічних передумовах, які пов'язані з меншими витратами на даний продукції порівняно зі світовими показниками.

Світовий ринок, будучи складовою частиною всесвітнього господарства, виступає як сукупність національних ринків окремих країн, між: якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв'язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці.

Міжнародні економічні відносини — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.

Міжнародна економіка функціонує за специфічною схемою, яка включає в себе економіку окремої країни (особливості зв'язків між споживачами та виробниками) у її взаємозв'язку із економіками інших країн (експорт, імпорт).

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які здійснюється функціонування системи світового господарства, є:

• міжнародна торгівля товарами,

• міжнародна торгівля послугами,

• міжнародна міграція робочої сили,

• міжнародна міграція капіталу,

• міжнародні валютно-фінансові відносини,

• міжнародні кредитні відносини,

• міжнародні науково-технічні відносини,

• міжнародні інтеграційні процеси та інші.