3. 3. Технологія прийняття управлінського рішення

Метою управлінської діяльності є знаходження та­ких форм, методів, засобів та інструментів прийняття рішень, які б сприяли досягненню оптимального ре­зультату в конкретних умовах.

Технологія розроблення, прийняття і реалізації рі­шень та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій передбачають їх чітку послідовність. Розробля­ючи управлінські рішення, необхідно встановити поря­док здійснення операцій, пов'язаних із накопиченням, рухом, зберіганням, обробленням, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначити дії, необхідні для ви­рішення господарських завдань.

Раціональна технологія прийняття і реалізації управлінського рішення передбачає такі етапи: підго­товку, прийняття, реалізацію рішення. Процес підготовки і прийняття управлінських рі­шень зображено на рис. 3.1.

Рис.3.1 . Блок-схема підготовки і прийняття рішення

Процес прийняття управлінських рішень. Раціональ­ність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес ви­роблення раціональних рішень охоплює десять етапів:

1. Визначення цілей організації.

2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначе­них цілей.

3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.

4. Пошук варіантів вирішення проблеми.

5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.

6. Узгодження рішень в організації.

7. Затвердження рішення.

8. Підготовка рішення до реалізації.

9. Управління реалізацією рішення.

10. Перевірка ефективності рішення.

Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рі­шень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і ре­алізується задовго до прийняття управлінського рішен­ня . Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управ­лінських рішень.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення ра­ціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація управлінського рішен­ня, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Схе­ма процесу вироблення раціональних управлінських рішень представлена на рис. 3.2. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням про­цесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рі­шення завершують процедури формуваняінструментів впливу керуючої системи на керовану.

Рис. 3.2. Процес вироблення раціональних управлінських рішень

На процес прийняття управлінських рішень вплива­ють такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, дос­від, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття рішення:

— визначеність (керівник усвідомлює очікувані нас­лідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

— ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реа­лізації кожної альтернативи);

— невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні нас­лідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних за­собів.

8. Наявність ефективних комунікацій.

9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достат­ньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прий­няти оптимальне рішення і в разі існування інформа­ційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здат­ний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

Тема 4. Методи обґрунтування управлінських рішень

4.1. Загальні підходи до розв'язання управлінських проблем

4.2. Методи обґрунтування управлінських рішень

4.3. Моделі оптимізація управлінських рішень

4.1. Загальні підходи до розв'язання управлінських проблем

Прийняття управлінських рішень має ґрунтуватися на загальнонауковій методології, що передбачає засто­сування таких підходів: системного, комплексного, мо­делювання, експериментування, конкретно-історично­го, соціологічних досліджень та ін.

Системний підхід до розв'язання управлінських проблем. Застосовують його як спосіб упорядковування управлінських проблем. Завдяки йому здійснюють їх структурування, визначають шляхи подолання, вста­новлюють взаємозв'язки елементів проблем, а також чинники та умови, що впливають на їх вирішення.

Комплексний підхід до розв'язання управлінських проблем. У його основі — дослідження управлінських проблем у їх взаємозв'язку. При цьому використовують методи дослідження галузей знань, що вивчають ці ж проблеми. Такий інтегрований підхід є необхідною умо­вою розв'язання проблем організації як багатоцільової від­критої системи, що взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Моделювання. Це метод вирішення складних управ­лінських завдань. Він дає змогу змоделювати ситуацію і дослідити, як вона змінюватиметься під впливом різ­номанітних чинників. Моделі відображають властивос­ті, взаємозв'язки, структурні та функціональні пара­метри системи, що є суттєвими для її цілей. Для розв'язання управлінських проблем найчастіше засто­совують моделі, що отримали назви «теорії ігор», «тео­рії черг», «управління запасами», «лінійного програму­вання», «імітаційні» тощо. Вони дають можливість ви­рішувати управлінські завдання із застосуванням еко­номіко-математичних методів. Це, зокрема, оптимізаційні завдання (складання планів, балансів, форму­вання цін тощо).

Експериментування. Застосовується він у тих ви­падках, коли побудова моделі є неможливою, через значну кількість інституційних чинників (звичаї, тра­диції, норми поведінки, що склались у суспільстві і мо­жуть діяти всупереч прийнятим законам та формаль­ним правилам і процедурам). Експеримент дає змогу перевірити доцільність нововведень, запропонованих для вирішення завдань організації, і в разі позитивних результатів розширити межі їх застосування. Управ­лінські експерименти вимагають дотримання певних принципів: цілеспрямованості, «чистоти» експеримен­ту, чіткості у визначенні меж експериментування і напрямів, вибраних для досягнення його цілей, мето­дичного забезпечення проведення експерименту, оцін­ки його результатів.

Конкретно-історичний підхід до розв'язання управ­лінських проблем. Згідно з ним будь-яке явище розгляда­ють у динаміці. Так, кожен об'єкт управління у своєму розвитку проходить певні стадії життєвого циклу: виник­нення, ріст, зрілість, занепад. Проблеми управління на цих стадіях істотно різняться, що зумовлює необхідність застосування для їх вирішення адекватних методів.

Методи соціологічних досліджень. Використовують їх при вирішенні проблем, пов'язаних із поведінкою працівників. Вони дають змогу зібрати інформацію що­до потреб та інтересів персоналу організації, характеру взаємин, що склались у колективі, тощо. Для цього зас­тосовують анкетування, спостереження, самоспостере­ження, вивчення документів та ін. Зібрана інформація допомагає менеджерам прогнозувати реакцію персона­лу на певні рішення і впливати на поведінку людей, за­безпечуючи реалізацію прийнятих рішень.

Загальнонаукова методологія формує фундамент системи методів управління, серед яких особливе зна­чення мають методи прийняття управлінських рішень.