Основні положення теорій X та y

Теорія X

Теорія Y

— пересічний індивід не любить працювати й уникає роботи; — оскільки більшість людей не любить працювати, то для досягнення цілей організації керівники повинні змушувати підлеглих трудитись, контролювати їх дії й карати за провини; — пересічний працівник має невеликі амбіції, уникає відповідальності та хоче, щоб ним керували. Найбільше він цінує свою безпеку

— праця для людини є такою ж природною, як гра чи відпочинок; — неправильно розглядати контроль і примус як єдино можливі способи спонукання до роботи. Цілеспрямована людина демонструє ефективне самоуправління і самоконтроль; — за певних умов пересічний індивід не тільки готовий відповідати за доручену справу, а й бере на себе додаткову відповідальність; — більшість працівників виявляють високий рівень майстерності та винахідливості; — у сучасних умовах інтелектуальний потенціал середнього працівника використовується не повністю

Поведінкова, або біхевіористська (англ. Ьеhаvіоиг — поведінка) школа. Вона належить до гуманістичного напряму. Головне завдання її прихильників (Фредерік Герцберг, Кріс Арджіріс, Девід Мак-Клелланд та ін.), які взяли за основу класифікацію потреб А. Маслоу, — визначення та аналіз мотивів поведінки працівника і його взаємодії з іншими людьми в організаційному ото­ченні. Надбання цієї школи використовують донині практично всюди; вони дають змогу підсилити мотива­цію людей до праці.

Школа науки управління. Її представники викорис­тали кількісний підхід до менеджменту. Отримала свій розвиток у роки Другої світової війни, коли виникла пот­реба в об'єднанні зусиль менеджерів, урядовців, учених різних сфер знань для розв'язання складних проблем ве­дення війни. Війна змусила Англію, а потім і США шука­ти способи ефективної протиповітряної оборони і проти­дії нападам німецьких підводних човнів. По закінченні війни дослідження способів підвищення ефективності управління за допомогою наукових методів пізнання по­чали проводити і на промислових підприємствах. Особ­ливо активно концепцію кількісного підходу до управ­ління впроваджували у виробничий менеджмент, зокре­ма для розв'язання проблем планування виробництва, оптимізації його структури, контролю якості, управлін­ня виробничими запасами тощо.

Кількісні методи ґрунтуються на використанні мате­матики, статистики, а також інформаційного забезпечен­ня з метою розроблення та обґрунтування управлінських рішень. Значно підвищили ефективність цих методів су­часні комп'ютерні системи, які дали змогу застосовувати для вирішення складних, формалізованих задач новітні інформаційні технології.

Аналіз підходів до управління прихильниками різ­них шкіл показує, що увага науковців концентрувалась навколо якогось одного явища: виробничих завдань, по­ведінки людини, сутності управлінської діяльності. Так, школа наукового управління досліджувала способи раціоналізації виконання виробничих завдань, школа біхевіоризму — способи управління поведінкою людини, школа адміністрування — процес та зміст управлінської діяльності, школа науки управління — управлінські операції (що також є змістом управлінської діяльності). Однак такий «одновимірний» підхід давав змогу поліпшити тільки окремі аспекти діяльності ор­ганізації. До того ж переважна більшість науковців до­тримувалась механістичного підходу до управління. Людину вважали додатком до техніки, тому завдання управлінців полягало в тому, щоб навчити працівників раціонально використовувати всі її можливості, структуруючи і плануючи усю роботу в організації так, щоб вона функціонувала як добре налагоджений механізм. І хоча механістичний підхід загалом відповідав завдан­ням, які ставились перед менеджерами — постійне зде­шевлення продукції і збільшення її виробництва для задоволення зростаючого попиту, однак цього було недо­статньо для ефективного управління бізнесом за умов його «ущільнення» у другій половині XX ст.