73. Охарактеризуйте режими монетарної політики. Передумови застосування режиму інфляційного таргетування в Україні.

У 70-ті рр. ХХ ст. ЦБ деяких країн замість традиційної системи грошово-кредитної політики почали застосовувати системи, які дістали назву режими таргетування. Згідно з ними ЦБ діяли згідно чітко визначеної цілі (експліцитної цілі). Залежно від цільового орієнтиру (номінальний якір) виокристовують 3 режими:

1)Режим монетарного таргетування: ЦБ встановлює цільовий орієнтир у вигляді приросту грошової маси в обігу.

2)Режим валютного таргетування: ЦБ підтримує стабільний валютний курс національної одиниці щодо однієї з провідних резервних валют світу або до кошика валют

3)Режим інфляційного таргетування: встановлюється цільовий орієнтир – інфляція і ЦБ бере на себе зобов’язання щоо дотримання цього орієнтиру.

Режим інфляційного таргетування передбачає: 1) публічне оголошення урядом разом з ЦБ офіційної кількосної цілі щодо інфляції на середньостроковий період; 2) спрямування загально-економічної політики уряду на підтримання цЦБ щодо досягнення цінової стабільності в країні; 3) забезпечення незалежності ЦБ у сфері використання монетарних інструментів; 4)підвищення прозорості; 5) регулярне звітування ЦБ перед громадськістю щодо результатів.

До світової кризи національні банки у якості стратегічної цілі використовували цільовий орієнтир - індекс споживчих цін. У якості проміжних – показник приросту грошової маси за агрегатом М3 і обмінний курс. У якості операційної – зміну грошової бази.

На 2011 р пріоритетом грошово-кредитної політикиНБУ є досягнення та дотримання цінової стабільності. НБУ прогнозує зниження індексу споживчих цін у 2013 р до 5% і далі підтримувати в цих межах.

75. Взаємозв’язок грошово-кредитної політики з фіскально-бюджетною.

За характером впливу на поведінку економічних суб’єктів кон’юнктурна політика не є внутрішньо єдиною. За цією ознакою в ній виділяються:

фіскально-бюджетна політика;

грошово-кредитна (монетарна) політика;

Отже, грошово-кредитна політика є елементом кон’юнктурної політики і через неї входить до структури загальноекономічної політики держави. Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги та зростання обсягів виробництва. Таке згладжування може забезпечуватися засобами як грошово-кредитної, так і фіскаль¬но-бюджетної політики, або обома одночасно. Взаємозв’язок засобів фіскально-бюджетної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон’юнктури через підвищення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами грошово-кредитної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох засобів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування. Крім спільності цілей, взаємозв’язок між засобами фіскальної та грошово-кредитної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки як складової грошово-кредитної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.

76. Характеристика інструментів валютної політики. Інструменти валютної політики:

1)Дисконтна (відсоткова) політика – система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Тому ця політика залежить від внутрішніх та зовнішніх аспектів.

2)Девізна політика – інструмент валютної політики, що впливає на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій (пряме втручання НБУ на валютний ринок через купівлю-продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку.

3)Диверсифікація валютних резервів – регулювання співвідношення запасів золота і валютних резервів. Регулювання структури передбачається шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами тут розуміють належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

4)Регулювання режиму валютного курсу – діяльність ЦБ, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют. Центральні банки можуть застосовувати два основні різновиди режиму валютних курсів: фіксований валютний курс і плаваючий валютний курс.

5)Девальвація або ревальвація валюти – діяльність ЦБ. Офіційно спрямована на зміну обмінного курсу національної валюти в бік її зниження чи підвищення. Девальвація – це зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Основою є завищення офіційного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю. Ревальвація. Відповідно, це підвищення курсу національної валюти відносно іноземної, що обумовлено нижчими темпами інфляції.

6)Валютні обмеження – сукупність регулятивних заходів, що встановлені на законодавчому рівні, або нормативними документами регулятивних органів і передбачають заборону, лімітування або регламентують дії резидентів та нерезидентів з іноземною валютою.