31.Особливості регулювання транскордонної співпраці в рамках міждержавних дво- і тристоронніх угод.

Міждержавні дво- і тристоронні угоди регулюють транскордонну співпрацю виключно поміж центральними органами влади у формі трактатів, угод, домовленостей або протоколів. Цього виду співпраця часто опирається на створенні міжнародних комісій загального чи спеціального характеру, які в різний спосіб планують свої завдання, і діють у різних частинах географічного простору. Такі Комісії займаються, зокрема: покращенням транскордонної співпраці у сфері просторового планування чи проблемами охорони навколишнього середовища, взаємодопомогою у випадку катастроф і стихійних лих. Угоди міждержавного характеру можуть також уможливлювати активну участь регіональних органів влади у міжнародній співпраці, яка реалізується на рівні центральних органів влади. У більшості випадків власне регіональні та локальні органи влади, а також інші юридичні суб’єкти володіють правом безпосередньо укладати угоди з закордонним партнером в межах своїх компетенцій і під контролем центральних органів влади. Держава ж приймає остаточне рішення в справі укладання угод, які створюють загальні, оперті на Мадридській Конвенції, рамки транскордонної співпраці на регіональному та локальному рівнях.

Міжнародні та міждержавні угоди часто сприяють налагодженню транскордонного співробітництва на регіональному та локальному рівнях, яке опирається на угоди або домовленості регіонального чи локального характеру, регульовані, насамперед, принципами внутрішнього законодавства, згідно з компетенція ми держави. « У випадку євро регіонів ця співпраця має, як правило, формальний характер, тобто такий, що опирається на чітко визначену правову основу». У випадку інших, менш зінституціалізованих, форм транскордонної співпраці, домінує більш неформальний характер взаємовідносин, наприклад, робочі протоколи, узгодження, домовленості, спільні комісії та ін..

32. Особливості транскордонних структур з високим та низьким рівнем інституціоналізації.

Згідно з критерієм інституціоналізації виділяються такі типи транскордонних структур:

1. Транскордонні структури з високим рівнем інституалізації. Належать євро регіони і подібні інституції з характерними особливостями відмінними від їх учасників, власними адміністративними, фінансовими ресурсами, правом прийняття рішень та можливостей активної участі у програмах підтримки ТКС.

Особливості:

• До їх складу входять органи прийняття рішень;

• Їх еволюція відбувається в процесі багатосторонньої співпраці прикордонних регіонів;

• Здійснення управління багатьма транскордонними проектами;

• Мають складну структуру необхідну для реалізації програм.

2. Транскордонні структури з нижчим рівнем інституаілації:

• Робочі спільноти- спільні транскордонні структури з вільною формою організації, які об’єднують зазвичай представників регіональних органів влади та організацій регіонального рівня і діють в рамках робочих угод. Рідко мають самостійність чи власні ресурси. Учасники можуть відрізнятися з огляду різних компетенцій, мають менші можливості ніж євро регіони для діяльності. Дуже рідко беруть участь у реалізації програм ЄС.

• Інститут домовленості з різним ступенем інтеграційних структур, що не обов’язково володіють правовим статусом:

• Стратегічні схеми співробітництва (Регіональні Ради, неофіційні асоціації місцевих органів влади, неурядові спільні організації).

• Спільні комітети, робочі групи, секретаріати, створені з метою розробки та управління програмами ЄС.