9. Складові частини біосфери (атмосфера, гідросфера, літосфера) та їх значення в життєдіяльності людини

Людина - частина біосфери. Роль людини в біосфері

Біосфера-частина оболонки Землі, населена живими організмами. Включає верхню частину літосфери, гідросферу, тропосферу і нижню частину стратосфери. Вчення про біосферу розвинене акад. В. І. Вернадським.

Вплив людини на біосферу - процес, при якому в біосфері різко прискорюється міграція атомів в порівнянні з природними біогеохімічними процесами. Кількість елементів, що включаються в кругообіг, збільшується і підсилює тиск на неорганічне середовище: створюється штучна оболонка Землі - ноосфера. Пізнання закономірностей взаємин людини з біосферою, розумне управління процесами, що відбуваються в природі, регулювання відносин людини з природою - головне завдання екології у світовому масштабі. Людина - частина біосфери, без якої він існувати не може.

Біосфера, її структура та функції. Близько 60 років тому видатний російський вчений академік В.І. Вернадський розробив вчення про біосферу - оболонку Землі, населеній живими організмами. В.І. Вернадський поширив поняття біосфери не тільки на організми, але і на середовище проживання. Він виявив геологічну роль живих організмів і показав, що їх діяльність являє собою найважливіший фактор перетворення мінеральних оболонок планети. Він писав: «На земній поверхні немає хімічної сили більш постійно діючої, а тому більш могутньою по своїм кінцевим наслідків, ніж живі організми, взяті в цілому». Більш правильно, тому визначати біосферу як оболонку Землі, яка населена і перетвориться живими істотами. У складі біосфери розрізняють:-жива речовина, утворене сукупністю організмів;-биогенное речовина, яка створюється в процесі життєдіяльності організмів (гази атмосфери, кам'яний вугілля, вапняки тощо);-відсталу речовину, що утворюється без участі живих організмів (основні породи, лава вулканів, метеорити); - биокосное речовина, що представляє собою спільний результат життєдіяльності організмів і абіогенних процесів (грунти). Еволюція біосфери обумовлена ​​тісно взаємопов'язаними між собою трьома групами факторів: розвитком нашої планети як космічного тіла і що протікають у її надрах хімічних перетворень, біологічної еволюції живих організмів і розвитком людського суспільства.

10. Органи чуття як складова частина аналізатора.

Сенсорні системи (аналізатори) забезпечують сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

1 Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори)

2 Провідної (чутливі нервові шляхи)

3 Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку)

Рецептори - чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх - рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні - ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяються на механічні.

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні - які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні - рецептори смаку, нюху; світлові - рецептори ока, температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м'язах, суглобах, зв'язках, внутрішньому вусі).

Подразники та їх природа.

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об'єкт - клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з'являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили - найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.