26 Проблема 2-палатності в унітарних дер-ах

Дієздатність парламентаризму, будучи зв’язаною з конституційною організацією

влади (президентською, напівпрезидентською чи парламентською), не залежить

від неї. Більшою мірою для цього має значення власне зміст політичного режиму. В країнах з усталеними традиціями плюральної демократії обидві палати, як і парламент у цілому, слугують розширенню представництва, підвищенню якості законодавчого процесу, утриманню рівноважного балансу влад. У країнах з авторитарними тенденціями, що характеризуються в політичній системі недостатнім поділом влади, несформованим механізмом стримувань та противаг, удаваним конституціоналізмом, парламент підпорядкований політичним і управлінським інтересам правлячої групи або політичному лідеру незалежно від кількості палат у ньому.

Не існує прямої залежності між формою територіального устрою та вибором кількості палат парламенту. У жодній із унітарних країн Європейського Союзу та нових незалежних держав із числа країн СНД федеральний устрій не було зумовлено виключно наявністю та функціонуванням двопалатного парламенту. Хід федералізації, наприклад, Бельгії, що юридично завершився в 1993 році, має відмінне від процедурно-парламентського підгрунтя і пов’язаний з особливостями історичного становлення держави. В ряді випадків представництво від регіонів, самоврядних територій, автономій або меншинних груп громадян згладжує прояви нерівномірності розвитку, що мають місце практично в усіх країнах світу, надто тих, що виникли на великих територіях і зазнають різноспрямованих впливів.

Не знаходить свого підтвердження теза про пряму залежність між формою правління та вибором кількості палат парламенту. Двопалатні парламенти функціонують як у президентських (Казахстан, Таджикистан), так і напівпрезидентських (Франція, Польща), а також парламентських (Чехія, Ірландія) формах.

Двопалатні парламенти характеризуються розмаїтістю способів формування —

прямі, непрямі вибори, квотування місць для різних суспільних груп, призначення

частини депутатського корпусу (в останньому разі найчастіше за принципом нобі-

літету). Частіше до верхньої палати застосовують непрямі вибори, а до нижньої

прямі. В непрямих виборах суб’єктами пасивного виборчого права можуть бути як

всі громадяни, що мають виборче право, так і депутати місцевих органів представництва. Але в жодному з випадків не спостерігається збіг суб’єктів делегування для обох палат. Цензи і привілеї можуть суттєво вплинути на склад представництва. На добір цензів і привілеїв найбільше впливає політичний режим

27.Прямі,багатоступінчаті вибори, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»

У конституційному праві вихідним моментом при характеристиці парламентів майже завжди виступає порядок їх формування. Найпоширенішим способом є, як відомо, вибори. Застосовується також принцип призначення та деякі інші. Народ, який оголошується в конституціях єдиним джерелом державної влади, висловлює свою політичну волю шляхом виборів. Завдяки цьому акту він безпосередньо перетворює свою волю у владну політичну структуру – парламент. А тому демократичний лад будь-якої держави схиляється до виборів на засадах загального виборчого права. Майже всі нижні палати двопалатних і однопалатні парламенти формуються прямими виборами – шляхом голосування виборців (за винятком представницьких установ Бахрейну, Катару, Оману, а також Китаю). В окремих державах президент або монарх може призначити певну кількість членів однопалатного парламенту: в Бутані та Індонезії 1/5, у Кувейті та на Сейшельських Островах – 1/3.; у Брунеї та королівстві Тонга – призначені члени складають більшість. У деяких державах використовуються й інші підходи до виборів нижньої палати й однопалатного парламенту. Однопалатний парламент Марокко формується так: 2/3 складу обираються загальними прямими виборами, а 1/3 складу – колегіями вибірників (муніципальними і комунальними радами). У Бангладеші 300 депутатів Національної асамблеї обираються прямими виборами, а 30 жінок-депутатів призначаються членами парламенту. В Пакистані 20 жінок обираються самим парламентом.

Верхні палати формуються такими способами:

1) шляхом прямих виборів. Так формуються вони у 25 державах (Австралія, Аргентина, Іспанія, Польща, США та ін.).

2) шляхом непрямих, або багатоступінчастих виборів (Індія, Норвегія, Франція та ін.). Унікальною є практика формування верхньої палати парламенту Словенії – Національної Ради. Згідно зі ст. ст. 96 і 98 Конституції цієї країни, ця палата представляє соціальні, економічні, професійні та місцеві інтереси і складається із 40 радників: по чотири обирають від осіб, зайнятих за наймом, від фермерів, представників т. зв. “малого бізнесу” і “вільних професій”, шість – від некомерційних організацій і 22 – від територій;

3) шляхом призначення (Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Йорданія, Канада, Палау, Сент-Лусія, Таїланд, Тринідад і Тобаго, ФРН, Ямайка);

1) на змішаній основі, коли поєднуються елементи виборності, призначення і успадкування (Сенат Бельгії, Сенат Ірландії);

2) чисто феодальним (Палата лордів у Великобританії).

Оцінюючи в цілому способи формування верхніх палат парламентів, можна виявити певну закономірність: чим ближчий спосіб їх формування до прямих виборів, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат.