18. Право власності на землю Українського народу.

Ч. 1 ст. 13 Конституції України передбачає, що"Земля ... та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони е об'єктами права власності Українського нераду. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Разом із тим, у ч. 2 ст. 14 Конституції України мова йде про набуття права власності на землю "громадянами, юридичними особами та державою", а у ч. І ст. 142 -~ про те, що "... земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад", є "матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування".

На думку деяких дослідників, народ України самостійним суб'сктом права власності на землю В. 1. Андрейцев та В. Костицький розділяють державну, комунальну та народну власність на землю, причому, на думку В. 1. Андрейцева. "оптимальною юридичною формою реалізації повноважень користування Землею Українським народом слід вважати право загального землекористування", крім того що у "суверенітетно-територіальному аспекті Український народ ... має повноваження щодо змін меж кордону й відповідно земель як територіально-просторової бази функціонування держави ,..",

Право Укр народу є загальним поняттям по відношенню до права власності держави та територіальних громад - публічно-правових різновидів права власності. Таким чином, право власності Українського народу може виступати або у формі державної, або у формі комунальної власності. Це ніяк не виключає можливості існування права власності громадян та юридичних осіб, оскільки ч. І ст. 13 Конституції України не вживає формулювання "об'єкт виключної власності", натомість, у ст. 14 прямо передбачаючи можливість набуття землі у власність юридичних та фізичних осіб.

19. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.

Чинний ЗК значно розширив коло суб’єктів права власності на землю. ч. 1 Ст. 80 ЗК Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юр особи - на землі приватної власності;

б) територ громади, які реалізують це право безпосередньо або через ОМС, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні ОДВ, - на землі державної власності. 

Обмеження суб’єктно-правових можливостей власників земельних ділянок, наданих для ведення особистого підсобного господарства у зв’язку із введенням у дію нового ЗК та запровадженням нової категорії «земельні ділянки особистих селянських господарств» (ст. 33 ЗК).

Проблема - відсутність положення у перехідних положень ЗК про те, що особисті селянські господарства є правонаступниками особистих підсобних господарств.

Проблема – відсутність механізму реалізації п. 4 ст. 81 та п. 4 ст. 82 ЗК. З якого моменту в осіб виникає обов’язок відчуження? Хто контролює річний термін і де він встановлюється?

Проблема – протягом одного року і семи місяців до суб’єктів права приватної власності не були віднесені спільні підприємства.

Проблема – встановлення обмежень та мораторію відповідно до п. 13-15 Перехідних положень ЗК. Раніше мораторій обмежувався тільки роком, а наразі – прийняттям двох законів (перша особливість). Мораторій стосується не усіх власників ЗД ОСГ, а тільки тих, які набули ЗД для ведення ОСГ шляхом виділення у натурі власники паїв (друга особливість) (Головне ? – яким чином особа набула права на земельну ділянку?). Таким чином можливість відчуження залежить від способу набуття права власності на ЗД. Мораторій щодо відчуження земельних часток – паїв (сертифікати)…

Проблема – відсутність механізму реалізації ст. 32 ЗК. Членам фермерського господарства ніколи не передавались ЗД на праві … (відповідно до ЗУ «Про фермерське господарство» земельні ділянки передавались на ім’я голови ФГ).