24. Теорій хвиль демократизації с. Гантінгтона

С. Хантінгтон у книжці «Третя хвиля» стверджує, що демократизація

є міжнародним процесом та здійснюється хвилями, захоплює відразу

декілька країн, впливає на них як позитивно, так і негативно. «Хвиля

демократизації є переходом групи країн від недемократичних

режимів до демократичних, що відбувається в певний проміжок часу,

і за чисельністю істотно переважають ті країни, в яких у цей же час

розвиток відбувається у протилежному (тобто антидемократичному)

напрямі» [8]. Ці етапи в історії Хантінгтон називає «зворотною хвилею».

За класифікацією Хантінгтона, демократія в Україні належить до

«нових демократій», які виникають у контексті третьої світової хвилі.

Українська демократія лише формується і не має, власне, ні соціальної,

ні політичної, ні ціннісної основи.

Витоки першої хвилі (1826-1926 рр.) йдуть від Великої американської

та Великої французької революцій. Головними чинниками, що

сприяли створенню демократичних інституцій, були індустріалізація,

урбанізація, поява буржуазії та "середнього класу"; формування

робітничого класу та його організацій; поступове зменшення економічної

нерівності.

Друга хвиля демократизації (1943-1962 рр.) спричинена підсумками

другої світової війни.

Дві перші хвилі демократизації були у значній мірі перекреслені,

"змиті" зворотними хвилями, які принесли утвердження різних форм

авторитарного, тоталітарного правління.

Перша зворотна хвиля (1922-1942 рр.) відбулася з приходом до

влади в Італії фашистського режиму Муссоліні. Причому навіть у

країнах, де зберігалися демократичні інституції під впливом економічної

кризи, депресій ширився антидемократичний рух.

Друга зворотна хвиля (1958-1975 рр.) була масштабнішою, охопила

переважно країни "третього світу", де утвердилися - здебільшого через

військові перевороти - авторитарні режими.

Третя хвиля демократизації почалася в середині 70-х років XX ст.,

чому сприяли, на думку Хантінгтона, п"ять головних чинників.

Перший чинник зумовлений підривом легітимносгі авторитарних систем.

Другий чинник зумовлений економічним зростанням.

Третій чинник пов"язаний з коригуванням своїх позицій католицькою церквою.

Четвертий чинник продиктований зміною на початку 70-х років зовнішньої

політики провідних світових політичних сил - США, колишнього СРСР,

Європейського співтовариства, яка полягала у підтримці ідей демократії

й захисті прав людини.

П"ятий чинник викликаний розвитком глобальних інформаційних систем.

Характерною особливістю третьої хвилі демократизації є переважне

використання для її розвитку й затвердження ненасилля, компромісів,

угод, виборів. Використання саме цих засобів є дедалі важливішим,

враховуючи той обсяг проблем, з якими стикаються країни, що вступають

у цю третю хвилю.

25.Учасники/автори/актори міжнародних відносин.

«Учасник» або «актор» – це термін, яким у науці

про міжнародні відносини прийнято називати

суб’єктів, тих, хто діє і взаємодіє на світовій арені.

Існують дві різні концепції міжнародних відносин

– вузька або міждержавна і широка або

транснаціональна. Згідно першої, основним,

домінуючим і навіть виключним суб’єктом або

актором міжнародної системи є держави. У

межах широкої концепції розглядаються дії

не тільки держав, але й різноманітних

організацій і навіть окремих осіб.

Відомий французький юрист Бернар Жак’є,

що виділяєдві категорії або групи суб’єктів

(акторів, учасників) міжнародних відносин:

це держави, як традиційні, первинні й

центральні міжнародні актори, що

повністю відповідає вузькій концепції міжнародних

відносин. 2) нові суб’єкти, які з’явилися пізніше й

існування яких виправдано широкою концепцією

міжнародних відносин. До цієї групи треба

віднести міжурядові міжнародні організації,

міжнародні неурядові організації, транснаціональні

корпорації, національно-визвольні, сепаратистські

та іредентистські рухи, мафіозні групи, терористичні

організації, а також окремих індивідів.

Поняття “актор”найчастіше вживають західні

дослідники міжнародних відносин: Дж. Розенау,

Дж. Догерті, Б. Рассет, Х. Старр, Ю. Кукулка та

Р. Зємба, а останнім часом ним також оперують

російські науковці П. Циганков та К. Гаджиєв. Це

поняття має значні переваги, тому що дає змогу

одночасно охороняти найрізноманітніші суспільні

одиниці, які беруть участь у міжнародних відносинах,

їх поведінку та ступінь активності.

Оригінальну класифікацію учасників міжнародних

відносин запропонував польський дослідник

К. Ваставський. Серед учасників міжнародних

відносин він виокремив суспільні суб’єкти, або

великі суспільні групи, та операційні суб’єкти,

тобто держави, партії, міжнародні організації.

Така класифікація відображає глибинну сутність

поняття “учасник” та досить добре співвідносить

суб’єкти інтересів та суб’єкти дій. У теорії міжнародних

відносин, однак, поширена класифікація, що ділить

учасників міжнародних відносин на державних та недержавних.

Недержавними суб’єктами міжнародних відносин, із погляду

більшості транс націоналістів, можуть вважатися будь-які

суспільні групи, що мають певні інтереси в міжнародному

середовищі та самостійно їх реалізують.

Дещо інакше суб’єктність визначають, послуговуючись

поняттям “актор”, Б.Рассет і Х. Старр. Вони виокремлюють

три типи міжнародних акторів:

1.Групи людей (народи, нації, народності, етнічні групи);

2.Держави;

3.Недержавні актори (міжурядові організації, неурядові

організації, мультинаціональні корпорації).