„Підкорення“ Скіфії

Довго існувала думка, що у III столітті до н. е. скіфів зі степів витиснули більш войовничі сармати. Але у результаті уважнішого вивчення знахідок, а також поглибленого дослідження інших обставин початку сарматської епохи було зроблено несподівані висновки. Облік знахідок у курганах показав, що власне занепад Скіфії й поширення на більшій частині її території сарматів виявилися періодом тривалістю майже у сотню років. На захід від Дону не було знайдено жодного сарматського могильника III ст. до н. е. Сучасні дослідники вважають, що клімат впродовж цих ста років тут встановився цілком сибірський — дев'ять місяців зима, решта — літо. Скіфи залишили степи, дехто взагалі змінив вид господарської діяльності. Коли ж кліматичні умови нормалізувалися, у степи прийшли нові господарі — сармати.

Агресивна войовничість молодих союзів сарматів збіглася за часом з послабленням Скіфського царства. У відомій розповіді грецького письменника Лукіана (бл. 120—180 рр. н. е.) „Токсаріс або дружба“ скіфи Дан-даміс і Амізок випробовують свою вірність дружбі у важкі часи сарматського нашестя. „Зненацька напали на нашу землю савромати в числі десяти тисяч вершників, — розповідає скіф Токсаріс, — а піших, говорять, з'явилося втричі більш того. А, оскільки, їхній напад був непередбачений, то вони всіх обертають до втечі, багатьох сміливців вбивають, інших відводять живими… Негайно ж савромати почали зганяти здобич, збирати натовпом полонених, грабувати шатри, заволоділи великим числом возів зі всіма, хто в них знаходився“. Постійні набіги і поступове захоплення сарматами скіфської території завершилися масовим переселенням племен сарматів в Європейську Скіфію. Починаючи з II століття до н. е. сармати вже впевнено облаштувалися в Північному Причорномор'ї. В кінці III — на початку II ст. до н. е. цариця сарматів Амага, захищаючи Херсонес від ворожих скіфів, вільно розпоряджається владою в Скіфії, що послабшала. Інший сарматський цар на ім'я Гатал став відомим як учасник міжнародного союзу, що був утворений в 179 р. до н. е. державами Малої Азії і Північного Причорномор'я.

У II—I ст. до н. е. Скіфія почала називатися Сарматією. Річка Танаїс (Дон) вважалася межею між Європейською Сарматією (Східна Європа) і Азіатською Сарматією, до якої належали і кавказькі землі. Скіфські племена ввійшли до складу союзів сарматів.

В ранньосарматський час Північне Причорномор'я населяли язиги та роксолани, яких відносять до західних сарматів, в середньосарматський — язиги з Північно-Західного Причорномор'я відкочували на Угорську рівнину, а їхню територію зайняли прийдешні з Поволжя — Подоння аорси, східні сармати. На сході Лівобережжя в другій половині I — на початку II ст. н. е. мешкала аланська орда.

Язиги та роксолани

Першими сарматськими племенами на території сучасної України були роксолани та язиги, що зайняли степи Північного Причорномор'я. Близько 125 р. до н. е. вони створили могутню, хоч і не надто міцну федерацію, виникнення якої пояснюють необхідністю протистояти тиску східних племен сарматів. Ймовірно, це була типова для кочівників рання держава на чолі з плем'ям царських сарматів. Проте, повторити державний досвід скіфів західним сарматам не вдалося — з середини I ст. до н. е. вони діяли як два самостійні союзи. У степах між Доном і Дніпром кочували роксолани, на захід від них — між Дніпром і Дунаєм — жили язиги. Назва язиги походить від одного кореня з давньоруською назвою осетин „яси“. „Роксолани“ — означає в перекладі „світлі арії“. Розповідаючи про західних сарматів, Страбон пише: „Кибитки кочівників зроблені з повсті і прикріплені до возів, на яких вони живуть; навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються. Вони слідують за своїми стадами, обираючи завжди місцевості з гарними пасовиськами: узимку в болотах біля Меотиди (Азовського моря), а влітку — й на рівнинах“. Язиги першими дісталися в своїх набігах дунайських провінцій Римської імперії. Овідій залишив опис набігів сарматів: „Ворог, сильний конем і стрілою, що далеко летить, широко спустошує сусідню землю. Одні з жителів розбігаються, і з покинутих без охорони полів грабуються багатства, що не оберігаються… Частина жителів відводиться в полон, марно озираючись на села і свої житла, а частина гине жалюгідною смертю, пронизана зазубленими стрілами“. Полонених сармати продавали в рабство. Работоргівля була дуже прибутковим промислом. Після завоювання Скіфії сармати зробилися головними постачальниками рабів на невільничі ринки Причорномор'я.

У першій половині I ст. н. е. язиги просунулися на Середньодунайську низовину, де зайняли межиріччя Дунаю і Тиси (частина нинішньої території Угорщини і Югославії). Слідом за язигами до меж Римської імперії підійшли роксолани, велика частина яких оселилася в нижній течії Дунаю (на території сучасної Румунії). Західні сармати були неспокійними сусідами Риму, вони виступали то його союзниками, то супротивниками, і не нехтувати нагодою втрутитися в міжусобну боротьбу всередині імперії.

Язиги в другій половині I ст. н. е., а роксолани на початку II ст. н. е. добилися від Риму виплати щорічних субсидій в обмін на участь в обороні римських кордонів. Припинивши отримувати цю дань, роксолани в 117 р. покликали на допомогу язигів і вдерлися в дунайські провінції Риму. Після дворічної війни імперія була змушена відновити плату роксоланам. Мирний договір римляни уклали з царем Распараганом, який мав два титули — „царя роксоланів“ і „царя сарматів“. Ймовірно, це говорить про те, що язиги і роксолани формально зберігали єдину верховну владу. Найчастіше вони виступали в тісному союзі, хоча язиги займали рівнини Середнього Дунаю, а роксолани розташувалися на Нижньому Дунаї і в Північно-Західному Причорномор'ї. Завоювавши фракійців, що жили між язигами і роксоланами, римляни спробували зруйнувати їхні зв'язки і навіть заборонити спілкування поміж ними. Сармати відповіли на це війною.

Особливо наполегливою була боротьба сарматів з Римом в 60-і і 70-і рр. II ст. н. е. Нам відомо умови мирного договору, який язиги в 179 р. уклали з імператором Марком Аврелієм. Війна набридла як римлянам, так і сарматам, в стані яких боролися дві партії — прихильники і супротивники угоди з Римом. Нарешті, мирна партія перемогла, і цар Банадасп, вождь прихильників війни, був узятий під варту. Переговори з Марком Аврелієм очолив цар Зантік. За договором язиги отримали право проходити до роксоланів через римські землі, але, натомість, зобов'язалися не пересуватися човнами Дунаєм і не оселятися поблизу кордону. Згодом римляни скасували ці обмеження і встановили дні, коли сармати могли переходити на римський берег Дунаю для торгівлі. Язиги повернули Риму 100 тисяч полонених. Восьмитисячний загін кінноти язигів був прийнятий в римську армію, при цьому частину вершників споряджали служити до Британії.

Зіткнення сарматів з Римом відбувалися і пізніше. Мир змінявся війною, за якою знову слідувала співпраця. Загони сарматів йшли на службу в римську армію і до королів германських племен. Групи західних сарматів розселялися в римських провінціях — на території нинішніх Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, Франції, Італії, Великобританії.