40. Нормування шкідливих факторів на виробництві

В кожному виробничому середовищі на організм людини одночасно можуть діяти декілька шкідливих факторів, які або взаємно компенсуються, або накладаються один на одний, шкідливо впливаючи на здоров'я людини.

По-перше нормуються параметри мікроклімату. В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Робочою зоною є простір висотою до 2,0 м над рівнем ґрунту або площадки, на якій розміщені місця постійного або тимчасового перебування працюючих. Під постійним розуміють місце, на якому працюючий знаходиться більшу частину (понад 50% або більше 2,0 год. безперервно) свого робочого часу.

Нормуються температура, швидкість повітря, вологість. Наприклад оптимальні і допустимі параметри мікроклімату в холодний період року для категорії робіт легкої 1а – температура оптимальна – 22-24°С, допустима – 18-26; відносна вологість – оп. -40-60, доп. – 75%, швидкість руху повітря – 0,1 м/с.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідлива речовина - це речовина, яка при контакті з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров'я, виявлені сучасними методами як в процесі роботи, так і в подальшому житті теперішнього і наступного поколінь.

Отруєння шкідливими речовинами можливе тільки при їх концентрації в повітрі робочої зони, що перевищує гранич­но допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин.

ГДК - це такі концентрації, які при щоденній праці (окрім вихідних) протягом зміни і протягом всього трудового стажу не викликають у працюючих захворювань або відхилень в стані здоров'я як в період праці, так і в подальші строки життя теперішнього та наступних поколінь.

ГДК газів, пари, пилу і рівня забруднення повітря визначаються в гравіметричних показниках (мг/м³), тобто за складом ваги шкідливої речовини в 1 м³ повітря.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:

— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).

— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1...1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).

— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас).

Гігієнічне нормування вібрацій забезпечує вібробезпеку умов праці

Дія вібрації на організм людини визначається наступними характеристиками: інтенсивністю, спектральним складом, тривалість впливу, напрямком дії. Загалом нормують вібрацію у дБ і для кожного виробництва вона має різні нормативи. Існує дуже багато методів визначення показників вібрації (частотний, інтегральний, доза вібрації).

Для стандартних порогових значень прийняті наступні величини параметрів вібрації: віброзміщення = SxlO^-12 м; віброшвидкості = 5 х Ю^-8 м/с; віброприскорення = 3 х 10^-4 м/с².

В Україні І в міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (граничнідопустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.

Рівень звуку і еквівалентний рівень звуку коливається в межах від 50 до 80 дБ А. Нормованою характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівнь звукового тиску LB, дБ, в октавних смугах із середньо геометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц.

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки " та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання"

Встановлені спеціальні ГДД (Гранично допустимі дози) для осіб, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

І — все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки,

селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III — шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

Дозові межі, бер за рік: І – 5; II – 1,5; III – 30.

Нормування електромагнітних випромінювань. Встановлені правилами гранично допустимі рівні (ГДР) ЕМП поширюються на діапазон частот З0 кГц— 300 ГГц і визначаються у В/м (вольт на метр), складає від 3 до 25 В/м.

Коли дози електромагнітних випромінювань електромагнітних установок радіочастот перевищують допустимі значення, виникаюї професійні захворювання.