4. Американська школа монетаризму.

У монетаристів акцент робиться на грошову політику держави.

В США ідеї неовідродження одержали розповсюдження наприкінці 50 початку 60рр. – ідеї, що розроблювалися і концептуально оформлювалися чиказькою школою, одержали назву монетаризму.

Основним її представником є Мілтон Фрідмен (1912 - …) – доктор філософії.

Основна йог праця – “Монетарна історія США, 1867 – 1960рр.”

Монетаристи – прихилюники системи вільного підприємництва. Ринкову систему вони характеризують як стійку та соморегулюючу, якій притаманні стан динамічної рівноваги при оптимальній зайнятості ресурсів.

Порушення рівноваги, кризи, на думку монетаристів, є результатом не дії об’єктивних економічних законів, а наслідком втручання держави в нормальний розвиток процесу відтворення, помилок, не вірних дій уряду.

М. Фрідмен розробив монетарну модель циклу і національного доходу. Згідно з його теорією державне втручання повинне обмежуватися грошової сферою, а монетарна політика покликана створювати сприятливі умови для економічної активності.

1. Гроші є основним елементом, що визначає рух і весь розвиток виробництва і зростання національного доходу.

2. Попит на гроші має стійку тенденцію до росту, оскільки він визначається схильністю індивідів до заощаджень.

Для досягнення стійкого економічного росту необхідно забезпечити постійне зростання грошей в обігу.

3. Пропозиція грошей характеризується не стабільністю, внаслідок неправильної політики грошово-кредитних інститутів. Таким чином спостерігається стабільний попит і нестабільна пропозиція грошей.

4. Розрив між грошовим попитом і пропозицією викликає циклічні коливання у відтворюючому процесі, однак на думку монетаристів вони носять короткостроковий характер.

Приватне підприємництво володіє внутрішньою властивістю відновлювати економічну рівновагу, в умовах економічної кризи приватне господарство саморегулюється і повертається до підйому.

М. Фрідмен і його послідовники вважали, що свобода підприємництва, ринковий механізм в змозі забезпечити нормальний хід відтворення без широкого втручання держави в економіку.

Функції держави повинні бути обмежені регулюванням грошової маси в обігу.

Уявлення Фрідмена про природу циклічних коливань обумовили відповідні практичні рекомендації.

Грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією, виходячи з цього слід встановити певний відсоток приросту грошей в обігу, який має відповідати середньому темпу росту національного доходу, зайнятості, цін та сальдо платіжного балансу. Фрідман формулює правило – “постійного темпу росту грошової маси в незалежності від зміни господарської кон’юнктури”. На його думку, грошова політика не може регулювати короткострокове падіння ділової активності, він критикує Кейнса з його політикою “точної підстройки під кон’юнктуру на кожній фазі циклу, тому що існує часовий лад – 6 – 18 місяців”.

Тому на думку монетаристів в кредитно-грошовій сфері необхідно підтримувати стабільні умови, за яких підприємці могли б спокійно займатися своїми справами. За цієї причини темпи приросту грошової маси повинні бути постійними – 3 - 4% на рік. Таким шляхом буде досягатися повна збалансованість між приростом продукції та послуг і приростом кількості грошей в обігу, усунені основні кризові процеси сучасного ринкового господарства.

Монетариські рецепти Фрідмана вперше були опробувані урядом Ніксона у 1969 – 1970рр., але внаслідок різкого погіршення економічного становища вони були усунені (призупинені). Однак розчарування у кейнсіанських концепціях регулювання економіки після кризи 1974 – 1976рр. відродило інтерес до монетаризму. Багато країн з ринковою економікою застосовували в 1974 – 1976рр. так зване “таргетирование” (від “target”) – тобто встановлення цільових орієнтирів для росту грошової маси в обігу. Орієнтиром є тверда цифра припустимого приросту грошей в обігу або “вилка”, в яку повинен вміститися темп приросту грошової маси.

Таку політику обмеження грошової емісії ввели центральні банки США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Швейцарії, Канади та ряду інших країн.

Орієнтири росту кількості грошей в обігу нерідко переглядаються та пристосовуються до фінансових потреб урядів різних країн.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, перш за все, в теорії грошей полягає в грунтовному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний, монетарних інструментів та політики на розвиток економіки.

Монетариські концепції є основою грошово-кредитної політики, що використовується як найважливіший метод, або напрямок державного регулювання.

5.

При всебічному аналізі економіки був зроблений висновок, що політика “стимулювання попиту” менш ефективна ніж можна було очікувати, а тому вона повинна бути замінена "політикою впливу на пропозицію“.

На відміну від кейнсіанців деякі вчені - економісти висловили ідею про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції (друга половина 70-х – 80рр. 20ст.)

Серед тих, хто теоретично обгрунтував цю ідею були американські професори – А.Лаффер і Р.Мандель (Колумбія).

Суть концепції “економіки пропозиції” – в перенесенні зусиль з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, активізації виробництва та зайнятості шляхом стимулювання пропозиції капіталу і робочої сили.

Теорія економіки пропозиції містить обгрунтування системи практичних рекомендацій в області економічної політики, а в першу чергу податкової (фіскальної).

Прихильники “економіки пропозиції” виступали за ліберальні методи управління економікою, вони критикували заходи прямого регулювання господарського життя з боку держави.

Щодо податкової політики – то їх рекомендації такі:

• збільшення податку веде до росту витрат виробництва і цін  і таким чином це перекладається на споживачів; підвищення податку – це поштовх до “інфляції витрат”; високі податки стримують інвестування 

 ”Економіка пропозиції” виступає за скорочення податків з метою стимулювання інвестицій, пропонується відмовитися від системи прогресивного оподаткування і зменшити податкові ставки на підприємництво, зарплату і дивіденди.

Наслідком таких заходів повинно бути:

1. зменшення податків збільшить доход і заощадження підприємців, зменшиться рівень % ставки і як результат зростуть нагромадження та інвестиції;

2. для одержувачів зарплати зменшення податків  збільшує привабливість додаткової роботи і одержання додаткових заробітків, а тому зростуть стимули до праці, збільшиться пропозиція робочої сили.

Такі рекомендації були застосовані в економічних програмах урядів США та інших розвинених країн світу.

Теорія “раціональних очікувань” виникає в 60 – 70рр.. Вона основувалася на 2-ох фундаментальних основах:

1. споживачі, підприємці та робітники розуміють, як функціонує економіка, вони здатні оцінити майбутні результати політичних та інших змін і обирають лінію поведінки, яка відповідає їх власним інтересам;

2. ринки високо конкурентні, а ціни і ставки зарплати швидко пристосовуються до змін попиту і пропозиції.

Теорія “раціональних очікувань” стверджує, що коли люди реагують на очікувані результати стабілізаційної політики, ефективність її зводиться до нулю, тому ця теорія підтримує правила політики як альтернативу дискретної.

Автором ідеї “раціональних очікувань”, згідно якої очікування є раціональними, якщо вони співпадають з прогнозом, одержаним на основі моделі є Дж.Мут.

Він сформулював це положення у 1965р. і відобразив його у побудованій ним моделі лише через 10 років. До цієї моделі звернувся і використав її як методологічний підхід Роберт Лукас (1937 - …) (1995р. – присуджена Нобелівська премія з економіки).

Теорія “раціональних очікувань” базується на більш повній і широкій інформації ніж при адаптивних очікуваннях, що грунтуються на аналізі, оцінках майбутніх подій, раціональні очікування основуються на прогнозах, це передбачення економічних подій.

Ця теорія одержала широке визнання; вона передбачає, що фірми в своїх прогнозах виходять з наступних оцінок:

• як функціонує існуюча модель

• якою була минула динаміка цін, витрат, рівня % ставки, тощо

• які вірогідні наслідки рішень, що приймаються урядом

• як у зв’язку з цим можуть змінитися основні показники макроекономіки (розміри національног доходу, темпи, зайнятість, попит, валовий курс).

????????? формується “раціональна” поведінка учасників економічної діяльності.

Однак оцінки і прогнози будуються як правило неоднозначно і можна лише з деякою часткою вірогідності передбачити, що будуть використані мотиви, які відомі з досліджень, опитувань, проведених економістами і соціологами.

6.

Подальше поглиблення теоретичних розробок і вивчення нових проблем, мікрогосподарчих процесів економічного росту, дослідження ринків окремих товарів – проводилися представниками неокласичного синтезу – Дж. Хіксом (1904-…) та Б. Самуельсоном (1915-…) та іншими економістами. Суть синтезу полягає у тому, що в залежності від стану економіки пропонувалося використати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання або рекомендації економістів, що стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку. Кращим регулятором вони вважають грошово-кредитні методи. Ринковий механізм, на думку представників цієї школи, здатний сам встановити рівновагу між основними економічними параметрами: попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.

Прихильники ідей неокласичного синтезу не перебільшують регулюючі можливості ринку: вони вважають, що в міру ускладнення економічних взаємозв’язків та відносин, необхідно вдосконалювати і активно використовувати різні методи державного регулювання.

Школу неокласичного синтезу відрізняє розширення тематики дослідження: створена серія робіт по проблемам економічного росту, розробляються методи економічного аналізу, одержала подальший розвиток теорія загальної економічної рівноваги, грунтовно досліджена теорія і практика оподаткування.

Широко використовуються методи макроаналізу. Якщо Маршалл розглядав головним чином часткову рівновагу на ринку товарів, то в центрі уваги сучасних теоретиків – проблеми загальної рівноваги з урахуванням всієї маси товарів і цін. У неокласичному синтезі одержав подальший розвиток прикладний аспект економічної теорії.

30



© Гусева Ольга, Dimonas 12.11.20