51. Національні документи з жур-ї етики. Нсжу і Комітет з жур-ї етики.

Етичний кодекс українського журналіста, укладений Комітетом з журналістської етики.

1. Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста.

2. Служіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.

3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

6. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об'єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

12. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правову полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.

14. Плагіат несумісний із званням журналіста.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов'язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обгрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов'язаних із насильством.

Кодекс професійної етики українського журналіста прийнятий на Х з'їзді Національної спілки журналістів України (квітень 2002 року)

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

1. Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

2. При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабаря) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

4. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

6. Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

7. Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, – неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

8. Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

9. Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю – слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

10. Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок – допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

11. Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ.

52. Порушення ЗУ «про авторське право і суміжні права» в газеті. У розділі V Захист авторського права і суміжних прав Закону України є відповідна стаття про порушення авторського права і суміжних прав. Ця стаття (50) визначає наступні порушення, які є підставою для звернення до судового захисту: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або)суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Охороні за цим Законом підлягають всі зазначені твори як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Передбачена Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

Реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав забезпечує Установа у сфері охорони авторського права і суміжних прав.

Для дотримання вимог діючого законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав газета має укласти договори із тими суб’єктами авторського права та (або) суміжних прав, чиї результати творчої діяльності планується використовувати.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» дозволяє використовування авторських творів (а стаття - це ж теж авторський твір!) без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням його імені. Це можливо у деяких випадках, список яких наведений в законі. Наприклад, можна статтю не скопіювати, а процитувати. Цитування допускається законом і на це ні в кого не треба питати дозволу.

Крім того, можна абсолютно вільно використовувати будь-який твір у виданні освітнього або навчального змісту. Так, наприклад, вірші поетів розміщені в підручнику літератури, не є випадком порушення авторського права.

А якщо стаття є чисто інформаційною, наприклад, повідомляла про те, що десь, нарешті, включили гарячу воду або якийсь футбольний клуб в черговий раз програв комусь з рахунком 0:1, то передрук такої статті теж не буде випадком порушення авторського права. Тут, по суті, і немає твору, а просто повідомлення про подію, що відбулася. І цю новину передрукували з посиланням на джерело! Тому, перш ніж вести мову про претензії і подавати позов до суду, потрібно переконатися, що факт порушення авторського права дійсно був.

Допускається без дозволу автора(чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім творів архітектури у формі будівель і споруд; комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва.

53. Використання укр. фразеології в жур-му тексті. Фразеологізми – стійкі звороти. За ступенем злитості компонентів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні словосполучення. За значенням: крилаті вислови, цитати, сентенції, парадокси, ремінісценції.

Фразеологізми є засобами полегшення та увиразнення сприйняття інформаційного повідомлення. Вони легко фіксуються пам’яттю людини і використовуються як своєрідні інформаційні коди, які обумовлюють розуміння публіцистичного тексту, оскільки мають заздалегідь відомий для усіх носіїв конкретної мови зміст.

Фразеологізми (відтворюванні стійкі сполучення слів, які характеризуються цілісністю лексичного складу та прагматичної будови й передають певні поняття) традиційно за мірою злиття компонентів, що входчть до їх складу, поділяють на фразеологічні зрощення (ідіоми), фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення, фразеологічні вислови. Традиційно виокремлюють також прислів’я та приказки.

До фразеологізмів також відносять крилаті вислови, афоризми, сентенції, максими, парадокси, літературні ремінісценції і складені терміни.

ПРИКЛАДИ: В пресі вживають такі фразеологізми: наука в ліс не веде; сушив собі голову, ретельно, послідовно, не впадаючи в гособливий відчай; взяв участь у побитті байдиків, а били тут байдики зі знанням справи; билися об заклад, як риба об лід; все витримає папір, але не читач; стислість – сестра таланту, але мачуха гонорару; людині властиво помилятися, але для нелюдських помилок потрібен комп’ютер.

54. Правове, корпоративне й редакційне регулювання проблем моралі в ЗМІ. Чимало журналістів і редакцій порушують норми професійної етики журналіста (найчастіше вдаються до дифамації, образи честі, гідності й ділової репутації), знаючи, що не матимуть жодного по­карання. Все це зумовлює актуальність і значення проблеми цінніс­но-етичного регулювання журналістської діяльності в Україні.

Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності - це система теоретичних і практичних заходів та соціальних інститутів для профілактики правопорушень й унормування відхилень від жур­налістської етики.

Розв'язання проблем недотримання фахових етичних вимог сприятиме духовному відродженню народу, формуванню культури соціуму, становленню демократичного громадянського суспільства.

Особливістю демократичної системи ціннісно-етичного регу­лювання журналістської діяльності є існування кількох рівнів унор­мування порушень моралі в ЗМІ. Суть демократичного ціннісно-етич­ного регулювання журналістської діяльності - в саморегулюванні, до якого можна віднести корпоративне, редакційне та індивідуальне ре­гулювання проблем моралі, порушених у ЗМІ. До примусового регу­лювання можна віднести: правове регулювання (через суд), адміні­стративне регулювання (через Судову палату з інформаційних спорів, інформаційний суд).

Дотримання журналістами етичних вимог повинні контролю­вати в першу чергу самі журналісти, керівники відділів, редакцій, програм, передач, творчі професійні організації, зокрема Національ­на спілка журналістів України, такі громадські організації, як Комі­сія з журналістської етики.

В Україні вибір механізму регулювання залежить від потерпі­лої сторони і редакції. Остання може виявити ініціативу щодо ви­правлення помилки і попросити пробачення.,Будь-який контроль за ЗМІ здійснюється децентралізовано, на місцях.

55. Інтерв’ю: види і особливості у пресі на радіо і ТБ. Інтерв"ю – діалогічна форма відтворення дійсності. Суть і природа інтерв"ю в його діалогічності.

За функціями інтерв"ю поділяють на:

• оперативно-інформаційне

• розважально-інтригуюче (мета – податипікантну інформацію)

• пізнавально-аналітичне

Види: 1) Інтерв"ю-монолог 2) Інтерв"ю-звіт 3)Інтерв"ю-діалог 4) Інтерв"ю-полілог 5) Інтерв"ю-зарисовка 6) Інтерв"ю-анкета 7) прес-конференція

Підготовку до інтерв"ю поділяють на:

*загальну – ерудиція, знання, обізнаність

*конкретну – визначення мети, продумування запитань, організація

*психологічну – вивчення особистості майбутнього співрозмовника

Слід чітко усвідомлювати, що саме ти хочеш дізнатися. Не боятися незнання, пам"ятати, що ти береш інформацію для читачів.

Теоретики інтерв"ю: Горохов, Шуміліна, Аграновський.

56. Репортаж: види і особливості у пресі на радіо і ТБ. Репортаж – інформаційно-аналітичний жанр. Перші згадки репортажу – "Зоря Галицька". Газета "Діло" давала репортажі у їх сучасному розумінні. Витоками репортажу були подорожі Геродота.

Види: 1) Інформаційно-відображувальний. Автор відтворює певні події властивими для цього методу засобами. 2) Проблемний чи дослідницький. Близький до художнього репортажу, але це не лише повідомлення, а й заглиблення у певні проблеми.

Робота над репортажем – компонування сюжету на основі реальних подій і фактів. Сюжет репортажу не є просто механічним описом того, що відбулося. Це відбір фактів, вибір точки спостереження, відбір кола співрозмовників. Пишуть за присутності 5 відчуттів: зору, слуху, нюху, смаку, дотику. Завдання: викликати емоційну реакцію у читача. Репортаж потребує: *присутності на місці події, простоти *ритмованої розповіді *актуальності *індивідуалізованості цитат *унікальності самої події *уточнень *уваги до 1-3 осіб *відстороненого погляду на події

Починати репортаж варто із видовищної сцени

В телерепортажі діють безпосередні враження. Це не розповідь, це показ того, що відбувається.

57. Звіт: види і особливості у пресі на радіо і ТБ. Звіт – інформаційний жанр, який потребує безпосередньої присутності журналіста на місці події. Звіт "фотографує", а не коментує подію. Використовує живу, активну інформацію. Мета – дати детальну інформацію про сутність того, що відбувалося. Відштовхуючись від основного повідомлення, журналіст розташовує цитати і перекази промов за ступенем їх важливості. Звіт є максимально об"єктивним і нейтральним у викладі. Зосереджується тільки на фактах.

Типи: 1 ) Офіційний 2) Свідчення – знаходиться на межі між репортажем і звітом. Право висновку залишається за читачем.

Види: *хронікальний *розширений *аналітичний *проблемний *тематичний *сатиричний

58. Редакційний кодекс жур-ї етики, його структура і значення. У редакціях якісних ЗМІ країн старої демократії є редакційні кодекси етики. Редакція будь-якого українського видання може створити аналогічний кодекс, врахувавши особливості свого ЗМІ, специфіку роботи представників різних професій, що працюють в цьому виданні. Такі редакційні кодекси дають ознайомитися журналістам, яких приймають на роботу. Вони повинні його підписати разом із контрактом.

Скласти редакційний кодекс неважко. Структура проста. Преамбула містить мету кодексу. Далі частини: Перша частина – принципи діяльності журналістів видання. Друга частина – етичні норми діяльності журналістів. Третя частина – етикетні правила поведінки журналістів. Четверта частина – етикетні правила користування локальною (редакційною) мережею. Заключна частина обов’язково містить відповідальність за порушення визнаних етичних вимог і механізм регулювання порушень редакційного кодексу етики видання.

Безперечно, Редакційний кодекс журналістської етики повинен базуватися на кодексах, які сьогодні діють в Україні: Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий на X з’їзді Національної спілки журналістів України в квітні 2002 року та Етичний кодекс українського журналіста, прийнятий на з’їзді „Журналістська етика в Україні етика в Україні: вибори 2002 і погляд у майбутнє” 14 квітня 2002 року.

також враховувати Міжнародні документи з журналістської етики, зокрема Резолюці. ПАРЕ 1003 (1993) з журналістської етики, Резолюцію ПАРЕ № 428 щодо Декларації про засоби масової інформації і права людини, якими передбачено, що окрім законних прав і обов’язків, засоби масової інформації несуть етичну відповідальність перед суспільством. Також –резолюцію № 2 Четвертої Європейської конференції міністрів з політики в області засобів масової комунікації „Журналістські свободи і права людини”, Декларації принципів поведінки журналіста, прийнятій Міжнародною Федерацією Журналістів, Міжнародних принципах журналістської етики, прийнятих на 4-й консультативній зустрічі міжнародних і регіональних професійних журналістських організацій 1983 року та Рекомендації 1589 (2003) ради Європи.

Для прикладу, преамбула редакційного кодексу: Цей кодекс створений з метою захисту свободи слова, свободи ЗМІ, захисту прав людини на правдиву, неспотворену, достовірну інформацію, для підвищення професійної відповідальності працівників видань та саморегулювання порушень журналістської етики.

59. Правові норми реклами у пресі за ЗУ «Про рекламу» Стаття 14. Реклама у друкованих засобах масової інформації 1. Обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

2. Друкована площа, відведена на політичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих засобах масової інформації, у тому числі рекламних, не може перевищувати 20 відсотків обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього. Це обмеження не поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками яких є політичні партії.

60. Правові норми ЗУ «Про захист суспільної моралі» щодо ЗМІ Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються. Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв.

Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством.

Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:

пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

пропагує фашизм та неофашизм;

принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

пропагує невігластво, неповагу до батьків;

пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Теле- і радіокомпаніям, які діють в Україні, забороняється створювати, поширювати інформацію і транслювати кіно-, аудіо-, відеопродукцію, яка містить елементи порнографії.

Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру, з елементами еротики, підлягає оцінці Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.

Розповсюдження теле-, радіо-, аудіо- і відеопродукції сексуального чи еротичного характеру спеціалізованим засобом масової інформації можливе лише за умови спеціальної обробки сигналу. Організація, яка транслює відповідні програми, повинна блокувати передачу кодованого сигналу таким чином, щоб прийом сигналу став неможливим без пристрою декодування.

Трансляція теле-, відео- і радіопрограм, що містять елементи еротики, допускається з 24 годин до 4 годин, якщо інше скорочення часу трансляції не передбачено органами місцевого самоврядування.

Перед трансляцією теле- і радіопрограм сексуального чи еротичного характеру обов'язково має бути зроблено звукове або текстове повідомлення про характер програми і заборону перегляду чи прослуховування її неповнолітніми.

Час публічного показу, публічного сповіщення фільмів еротичного чи сексуального характеру, щодо яких встановлені певні обмеження глядацької аудиторії, визначаються умовами їх демонстрування відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Продаж або прокат населенню продукції електронних засобів масової інформації сексуального характеру, продукції та аудіо-, відеокасет із записами сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі на кожен вид такої продукції, ліцензії та інших необхідних документів, визначених чинним законодавством.

У разі порушення положень цієї статті ліцензії теле- чи радіокомпаній, а також організацій, що розповсюджують чи публічно демонструють кіно-, аудіо-, відеопродукцію еротичного характеру, скасовуються у встановленому чинним законодавством порядку.

61. Стилістичні властивості слова в жур-му тексті. Говорити про багатозначність слів (ніс, коса), омоніми (побував на дні науки від слів день і дно), пароніми (ефектний – ефективний), стилістичні синоніми (підстава, рація, сенс, глузд, резон), антоніми (у заголовках ефективно війна-мир, чорне-біле), слова іншомовного походження, діалектизми, архаїзми, неологізми, історизми для виразності журналістського тексту.

Емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю характеризуються всі жанрові різновиди.

Специфіка мовлення полягає в тому, що використовуються елементи всіх стилів. Усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

Для багатьох контекстів існує достатня кількість нейтральних та емоційних слів, що дає можливість автору точно висловити всі відтінки і розставити акценти. Одна людина може бути описана як „друг”(friend) або як „товариш”(comrade), „колега”(colleague), „приятель”(chum), „наперсник”(confidant). Людина залишається тією ж самою, а враження читачів змінюється залежно від слова, яким скористався автор.

З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної.

Уся лексика зі стилістичного погляду поді­ляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого ви­словлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переваж­на більшість. Це звичайні назви явищ природи {вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди­мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша). Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується: а)  виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б)  словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха­пуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на по­значення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: держав­ність, суспільство, громадськість, більшість, номенклату­ра, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, бо­ротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хаме­леонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історич­ний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характери­зується образністю, метафоричністю, переносним вживан­ням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, го­мін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, мо­торошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

Офіційно-ділова лексика не допускає експресивно-ошнної конотації; вона точна, конкретна, максимально уніфікова­на: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, слідчий, свідок, допит, по­казання, алібі, інкримінувати, вищезазначений, розглядуваний.

Наукова лексика характеризується насамперед розвиненою термінологією. Слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, при­кметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, під­рядний тощо.

Проте цей розподіл лексики не є чимось застиглим, непо­рушним. Слова в процесі функціонування мови поширю­ються з одних стильових груп в інші. Наприклад, науко терміни газ, тиск, електрика, напруга, антена, теле реактор, радіація, атом, вітамін, кисень тепер однако вживаються і в наукових працях, і в побутовому мовленні.

+Конфесійний стиль.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного  плану належать: нижна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благо­словенний, бентежити, мислити; поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, дух­мяний, сизокрилий, квітнути, линути;офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розгля­нути, постановити; наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі).

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, ла­тинської мов та фольклору.

До слів зниженого  плану належать: розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка;    фамільярна лексика — безцеремонна, розв'язна: варняка­ти, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило; вульгарна лексика: патякати, ляпати, босяцюга, к чорту. 

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні. Мимохідь і мимохіть

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

Антоніми — це пари слів із протилежним значенням.

Синоніми — це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.

Евфемізм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. (сріблиться річка, брон­зовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг)

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки);

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найме­нування предмета за його характерною деталлю). роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася.

62. Політичний портрет у сучасній пресі, на радіо і ТБ. Політичний портрет завжди має чітко виражений ревізіоністський характер. Працівники редакційних колективів мають пам"ятати, що будь-якого політика завжди супроводжують чутки, домисли, часто неправдиві.

На політичний портрет завжди накладає відбиток час і політична ситуація. Політичний портрет як журналістський твір має високий ступінь актуальності і елемент суб"єктивізму дуже сильний. Автор політичного портрету має відчувати момент.

- при підготовці політичного портрету треба чітко охарактеризувати епоху, в яку працює діяч, дати характеристику суспільству в цілому

- ключове питання: які складові успіху цього політичного діяча.

Типологія лідерів за Дженінгтоном:

1. Супермен – ламає старі порядки і творить нові цінності

2. Герой – присвячує себе шляхетним справам

3. Принц – діяльність мотивована прагненням панувати, результат не має значення.

Часто політичні портрети трапляються у Експресі та Шляху перемоги. Подекуди – Високий Замок. Характерні ознаки: *відсутність аналізу діяльності *особлива увага до сімейного життя та життєвих курйозів *позитивне забарвлення

Відрізняються політичні портрети у таких виданнях як День та Дзеркало тижня: *глибша аналітичність *менша увага до особистого життя, більша – до діяльності *відчутна критика, але рідко

Варто зазначити, що таких політичних портретів, про які говорить теорія сьогодні немає. Форма подачі залежить від стилю видання. Що серйозніша газета, то аналітичніший портрет, і навпаки. Що важливо, епоха, у якій живе та чи інша особа, яку описують, до уваги не береться.

63. Оглядовий метод та оглядові жанри у жур-ці. Журналістська аналітика – широке, складне і суперечливе явище. Будь-яке відображення не може обійтись без ви членування, виділення, відбору певних явищ, а це вже початок аналізу. Він передує будь-якому мислительному процесу. Мислення фактами, яке домінує новинній журналістиці, не означає відсутності аналітичного начала. І навпаки, понятійне мислення у журналістиці. На відміну від понятійно-теоретичного, суто наукового, як правило, предметне, фактологічне. Журналістика як цілісність і особливо її аналітичне крило вимагає від її працівників певних навичок аналітичного мислення. В свою чергу аналітика вимагає більшої, порівняно з репортерським відтворенням, компетентності, вміння проникати у сутність, а не лише зовнішнього переліку фактів, критично мислити, прогнозувати, спростовувати, заперечувати.Огляд від статті відрізняється насамперед у хронологічно ширшому, ніж у статті, об’єкті дослідження і, звожуючи на це, оглядовому способі мислення. Головна мета огляду – з’ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу.

Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єдність наочного висвітлення суспільних подій і думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуації. Це стає ясним у ході визначення функції і предмета огляду. Обдивлятися – значить спостерігати й обмірковувати замічене (але аж ніяк не любуватися їм). В огляді яскраво виявляється позиція журналіста. Оглядач повинен:

· збуджувати інтерес аудиторії, розповідати їй про події, процеси, що відбуваються в суспільному житті;

· відстоювати передові точки зору і сприяти удосконаленню «особистої стратегії» громадян;

· виявляти в явищах їх сутність, показувати протиріччя дійсності;

· через з'ясування сутнісних зв'язків, визначення лінії розвитку явищ, прогнозувати, осмислювати хід суспільного розвитку;

· сприяти практичному рішенню проблем суспільства.

Визначення цих функцій жанру допомагає змалювати загалом предмет огляду. Його складають загальні питання політики, економіки, характерні соціальні явища і тенденції їхнього розвитку, питання способу життя і міжлюдських стосунків і багато чого іншого. Предметом огляду можуть бути ідеї, що взяті з філософії, історії, літератури. Для предмету огляду характерний просторово-часовий чи тематичний зв'язок явищ, що оглядаються. Не випадково огляди мають строгу періодичність виходу у світ (щоденні, щотижневі, щомісячні). Вони як би підбивають підсумок визначеного періоду життя, діяльності в тій чи іншій сфері суспільного буття. Саме зазначена особливість зв'язків предмету огляду дозволяє головним чином відрізнити огляд від статті (для предмета останньою характерною рисою є причинно-наслідковий зв'язок відображуваних феноменів).

Оскільки огляди публікуються з визначеною періодичністю, то це позначається і на виборі тем, характері, глибині аналізу. Чим рідше публікуються огляди, тим більше в автора можливостей знайти в потоці подій факти, найбільш цікаві для аудиторії, проаналізувати їх, узагальнити. Разом з тим тривалі проміжки часу між виходами оглядів призводять до того, що аудиторія вже досить багато знає про ті події, що стають предметом огляду, з оперативних публікацій (репортажів, звітів, кореспонденції й ін.). Це припускає, що оглядач, що має досить часу для міркування, аналізу, може знайти в цих подіях взаємозв'язок, ще невідомий аудиторії, що залучить її увагу до опублікованого огляду.

64. Принципи жур-ї етики Міжнародної федерації журналістів. Міжнародна Федерація Журналістів ( IFJ ) є найбільшою у світі організацією професійних працівників ЗМІ. Її штаб-квартира знаходиться в Брюсселі. Заснована в 1926 р., нині вона представляє близько 500 тисяч журналістів із понад 100 країн світу. МФЖ захищає соціальні та професійні права журналістів, що працюють у друкованій та електронній пресі.

Вона має консультативний статус в таких організаціях системи ООН як ЮНЕСКО, МОП, ВОІВ, Комітет з прав людини, а також в Раді Європи та інших міжнародних організаціях.

Генеральний секретар Ейдан Уайт.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ПОВЕДІНКИ ЖУРНАЛІСТІВ Прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів(Бордо, 25-28 квітня 1954р.), зі змінами на 18-му всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986р.) Ця міжнародна Декларація проголошена як стандарт професійної поведінки журналістів, які займаються збиранням, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації, висвітленням подій.

Повага до істини та права громадськості на правду - перший обов'язок журналіста.

Виконуючи цей обов'язок, журналіст має завжди захищати принципи свободи під час чесного збирання і публікації новин та право на правдивий коментар і критику.

Журналіст зобов'язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він / вона знає. Журналіст не має ігнорувати суттєву інформацію чи фальсифікувати документи.

Журналіст має використовувати лише чесні методи для отримання новин, фотографій та документів.

Журналіст має робити все можливе, щоб виправити будь-яку опубліковану інформацію, що виявилася згубно неточною.

Журналіст зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно.

Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, якій сприяють засоби масової інформації, та повинен робити все можливе, аби уникнути поширення такої дискримінації, що базується, крім усього іншого, на расових, статевих, сексуально-орієнтаційних, мовних, релігіозних, політичних чи інших поглядах, на національному або соціальному походженні.

Журналіст має розцінювати як серйозні порушення:

• плагіат;

• зловмисне введення в оману;

• наклеп, злослів'я, диффамацію, безпідставні звинувачення;

• отримання хабаря у будь-якій формі, враховуючи публікацію чи приховування інформації.

Журналісти, які гідні так називатися, мають вважати своїм обов'язком чесно дотримуватися вищезазначених принципів. У межах основного закону кожної країни журналіст має визначати в професійних питаннях сферу компетенції колег, за винятком кожного виду втручання урядами тощо.